Про дорожні знаки і «Асфальт» Гришковця

Ми їдемо життям як дорогою – попереду тільки вона… рутина… тільки асфальт... По дорозі нам зустрічаються знаки, і вони ніколи не псують пейзаж. Вони прекрасно в нього вписуються, бо вони досконалі. А право намалювати свої смужки на асфальті належить тільки переможцю.

Стилістика

Довго шукала самого автора, його звиклу безпосередність і стилістику, бо на перших сотнях сторінок його ніби й не було. Він несподівано й одразу сюжетно ошелешив і після того зник. А ми ж такі звиклі до нього, його вистав, його розповідей, передач, літературно-музичних виступів, його безпосередності, деякої сором'язливості. Здавалось, залишилася тільки кропітка увага до реченнєвих конструкцій, виваженість у вживанні кожного слова як такого. Загалом стиль письма Євгенія Гришковця відважно можна назвати «культурна мова». Навіть коли він передає пряму мову якогось не зовсім позитивного персонажа, навіть якщо він вживає в тій розмові гострі слівця. І хоч все звучить правдоподібно, точно, умісно, проте за тим відчувається наскрізна вихованість, на якій не наголошується і якої не цурається.

Герої

В літературі чи у виставах його герої (інколи і сам Гришковець, як герой своїх же творінь) надзвичайно ввічливі. Вони виховані, навіть якщо не дістали належної освіти чи позитивного (ще дитячого) домашнього впливу. Ці люди, навіть якщо випустили щось з освітнього процесу в своїй біографії, то дуже про це шкодують: конфузяться і соромляться, коли хтось запитує про вищу освіту. Від завтра (або ні, краще від сьогодні) починають поглиблювати свої знання іноземної мови, бо ж на це вічно не вистачає часу, а це так важливо. Переважна більшість персонажів люблять свою роботу, або те, що спонукало до неї, або принаймні її наслідки. Вони шукають і переважно вдало знаходять компенсацію життєвим і робочим неприємностям у подорожах, заняттях спортом чи в книжках. О, так! Вони читають, і читають хорошу літературу, і люблять читати і... а ті, що не читають, трохи себе картають за це - не забуваймо, вони ж всі так виховані.

Герої Гришковця люблять одягати зранку свіжу сорочку (взагалі люблять добирати красиву одежу). Чиста сорочка вже сама по собі стає запорукою успішного дня, вдало залагоджених справ і приємних зустрічей. Ці ввічливі герої в гарному одязі мають справжніх вірних друзів, з якими діляться проблемами, вирішують їх, пиячать, відпочивають. Без них прокидаються зранку зі складно висловлюваними наслідками після пиятики і з тими ж друзями діляться схожими враженнями і турботами цього однозначного стану.

Сталіца

В творі Гришковця обов'язково має бути присутня тема співвідношення людини з будь-якого російського міста і Москви. Це не те класичне завойовництво столиці, про яке так багато сказано іншими письменниками. Це ставлення відлунює швидше чеховським палімпсестом захопленням трьох сестер. Герої Гришковця - переважно успішні люди, вони дають собі раду (вони ж як ті знаки на дорозі - довершені, наскільки життя це дозволяє людині). Вони мучаться, але не воюють. Швидше за все - відпрацьовують своє право на столицю. І завдяки їх кропіткій і наполегливій праці, це право стає таки перемогою - простою і доступною: як вранішня кава і свіжа сорочка, як затори на дорогах і ділові зустрічі, як вечірнє пиво з друзями і сонне дихання дружини на твоєму плечі.

Сім'я

Як наслідок виховного процесу, сім'я в текстах Гришковця стає необхідною оазою затишку і спокою. Там тепло, спокійно, там - малі діти, побутові проблемки, трохи скучні, але найрідніші і найдорожчі в світі. І мужчина відповідає усім за те, щоб затишок і спокій оази був безапеляційним і непохитним. Мужчини ламають себе, але залишаються задоволеними, з почуттям виконаного обов'язку.

Жінки

Вони завжди гарні й особливі. І ще володіють несамовито притягувальною силою. Ніби зовсім не розуміючись на крої та шитті, біжутерії і моді, письменник описує своїх красунь так, що жінки-читачки про ці сукні одразу починають мріяти, а чоловіки-читачі в цих і в описаних жінок закохуються. І навіть якщо в тексті трапляються тупенькі малолітні особи, що сидять за сусіднім столиком із багатим пердуном - читачі зобов'язані їх до якоїсь міри полюбити. Адже їх бачать і чують бездоганні та ввічливі люди - досконалі герої Євгенія Гришковця.

Рай

Тобто ніякого раю - це реальне життя. Стаються трагедії, слідкуємо за перипетіями, погрозами, суїцидами, банальною статистикою, трапляються аварії, скандали, помічаємо хамство, люди б'ються і вбивають. Але вихована вдячність дійсності за життя - стає основним оптимістичним стержнем цієї реальності.

Росія

Персонажі Гришковця люблять Росію! Щиро і безмежно. Завжди і назавжди. Але от закордоном бувати люблять таки не менше, особливо в Європі. Вони їздять туди відпочивати, лікуватися, захоплюватися, або ж заставляють себе захоплюватися тим, що підкорило серця мільйонів. Але найбільше закордон вабить їх... тією ж ввічливістю, вихованістю і культурою.

Сюжет

Одного ранку власник фірми, що виготовляє дорожні знаки, Міша, дізнається, що трагічно померла його найкращий друг - Юля. В Міші є кохана дружина, дві донечки, розпланована і добре організована його життєдіяльність, але це все на якусь мить похитнулось, вибилося зі звичної колії. Юля повісилась, і він цього не може зрозуміти, не може перенести розпачу і туги. А ще один безглуздий випадок, всього лиш один маленький телефонний дзвінок, змушує Мішу за кілька годин передивитись і зважити усі життєві цінності та пріоритети.

Аудиторія

На виставах Гришковця можна побачити і студентів, і професорів, обивателя і панів, що приїхали на дорогих машинах. Ці ж люди без винятку ходять асфальтом роману Гришковця, такі ж його і читатимуть. Але всіх їх об'єднує одне: вони - виховані і ввічливі, або ж принаймні дуже хочуть бути такими.

Автор

Він не є актором за освітою, але його вистави з вигуками «о, це як зі мною!» дивляться в усьому світі. Він народився у Кемерово, живе в Калінінграді, але пише про людей, які проживають в Москві. Він не любить слово «позитивний», натомість наполягає на вживанні слова «життєствердний». Він не ставить смайлики в тексті, а пише в дужках ось так - (усмішка).

Він не користується клавіатурою, але веде (надиктовує) свій блог, в якому можна знайти фото рукописного варіанту роману «Асфальт».

Фото зі сайту litzona.com.ua