Російський цуґцванґ Трампа й повернення до тями США
IQ

Російський цуґцванґ Трампа й повернення до тями США

Вашингтон відмовляється від політики умиротворення російського агресора

Василь Расевич, 28 липня 2017 6334 5

Відразу зазначу, що ця стаття не для «хуторян». Усі, хто вірить у можливість третього шляху, вважає, що у «своїй хаті свої сила і правда» і тому нам нічого звертати увагу на оточуючий світ, – нехай економлять свій час і заощаджують нерви, а тому просто не читають написаного. Оглядаючись на нашу новітню історію, хочу сказати, що попри велетенські досягнення українського громадянського суспільства ми ще не даємо собі ради. І не тільки у зовнішній політиці, але навіть у внутрішній.

Навіть у внутрішній політиці нам потрібен сторонній «дорослий», який скаже, що не дасть грошей, якщо, наприклад, ви провалите закон про електронне декларування. Прикладів цьому, особливо під час правління президента Порошенка, – безліч. Чого тільки варті «виверти» президентської команди, спрямовані на недопущення прийняття згаданого закону. Коли тодішній лідер президентської фракції Ігор Гринів висунув свою «альтернативу», яка в зародку мала поховати законопроект. Не вдалося. І перш за все завдяки «західному» тискові.

М’якотілий Обама

Отже, Україні важливий Захід не тільки як донор, але й як свого роду наглядач за нашими рідними крадіями. Україні надзвичайно важливою є позиція Заходу щодо агресора Росії. Ця позиція є певним барометром у поведінці кремлівської гопоти, яка то принишкне і затаїться для чергового підлого удару, то пре на всіх парах, ламаючи норми міжнародного права та потішаючись із м’якотілих західних інтелігентів. Уособленням м’якотілої інтелігентності для російських владоможців, зрозуміло, був попередній американський президент Барак Обама. Це з його нерішучості та готовності до компромісів вони потішалися, використовуючи навіть неприпустимі форми: пальми, банани та інші «дотепи». Не усвідомлюючи насправді, чим може обернутися проти самих росіян така декласація і, особливо люмпенізація інформаційного простору, а згодом – цілого російського суспільства.

Дійсно, м’яка роль Барака Обами, спрямована на недопущення збройного конфлікту між Заходом і Росією, полягала також у тому, що він переконував партнерів із Європейського Союзу у потребі запроваджування обмежувальних санкцій проти Російської Федерації. І тому боязкі пропозиції Обами, пройшовши через горнило обговорення з європейськими євробюрократами, до всього залежними від позицій власного індустріального бізнесу, ставали легким потріпуванням Путіна по голові. Вони радше нагадували передвоєнну тактику «умиротворення агресора», ніж насправді були діями на присікання розгнузданого нахаби.

Процедурне обмеження «рубахи-парня» Трампа

Ситуація різко змінилася з обранням 45-м президентом США Дональда Трампа. При чому насторожились навіть не тільки прихильники політики Демократичної партії, але й цілком консервативні європейці. Бізнесмен із замашками самодура, від якого годі чекати якоїсь послідовної лінії, а не те, що зваженої позиції, очолив найпотужнішу державу світу. Тріумфом із розпиванням шампанського в прямому ефірі зустріла цю новину Росія Путіна. Ексцентричний «голос» Путіна – Владімір Жиріновскій, заявив, що перемога Трампа – це заледве не перемога Росії. А далі посипалися прямі і непрямі докази російського втручання у внутрішні справи США. Почалися слухання, розслідування. Зрештою, американська система вирішила убезпечити себе не тільки від зовнішніх впливів, але й від необдуманих кроків та заяв власного президента.

Якщо навіть не вірити в те, що Росія мала контакти з виборчим штабом Трампа і сприяла йому в різний спосіб, то в американській політиці чітко прописався термін «російська афера». За влучним висловом швейцарської Neue Zürcher Zeitung «російська афера», як важка іпотека, обтяжила президентство Дональда Трампа. Ексцентричний Трамп, можливо навіть без тиску російського компромату подумав, що він – всевладний керівник держави. Що може відкрито проявляти симпатії до авторитарних світових лідерів, зокрема Путіна. Що два «мачо-політики» можуть порішати всі світові проблеми. Що він особисто може скасовувати або змінювати санкції проти тих, хто брутально порушив міжнародне право. Саме через це американська система вирішила здійснити певний перерозподіл влади.

Доказом на користь такого рішення є одностайність не тільки обох палат Конгресу, але й обох партій. За законопроект про застосування санкцій проти Ірану, Північної Кореї і Росії проголосували пакетом обидві палати. 416 конгресменів проти трьох і 98 сенаторів проти двох проголосували за цей закон. Найбільш важливим у цій ситуації є те, що американський президент тепер не може його ні скасувати, ані вплинути на нього. Відтепер для будь-якої дії в цьому напрямку йому потрібна згода Конгресу. Таким чином, прийнявши закон, конгресмени значно обмежили процедурні можливості президента.

І хоча цей закон стосується ще двох країн – Ірану та Північної Кореї, спрямований він в основному проти Росії. Для українців, щоб вони не чулися самотніми перед російською агресією, є такий пасаж: «За порушення територіальної цілісності України і Криму, нахабні кібератаки і втручання в американські президентські вибори, а також за агресію в Сирії, що триває». Перерахування цих дестабілізуючих дій Росії у всьому світі в окремому американському законі свідчить про те, що цей закон – надовго. Закон проголосований, і тепер всі завмерли в очікуванні дій Трампа.

Три дороги президента Трампа

Дональд Трамп має, за словами кореспондента NZZ у Вашингтоні Беата Аммана, три варіанти. Перший – це накласти вето. Але одностайність обох палат американського Конгресу вказує на те, що конгресмени легко знайдуть дві третіх голосів, щоб подолати його. Але тоді Трамп опиниться в дуже непростій ситуації. Він розкриється, оскільки відкрито проявить свої симпатії до Путіна, вступить у конфлікт із курсом власної партії і не зможе впливати на подальшу долю закону.

Другий варіант полягає в тому, що Трамп легко підписує закон. У такому разі він погоджується на загострення курсу проти Росії, псує особисті (абсолютно темні) відносини з Кремлем і добровільно себе обезвладжує, оскільки питання подальшого регулювання передає Конгресові.

Можливий також третій варіант, коли Трамп нічого не підписує і не робить. В такому випадку закон автоматично вступає в дію через 10 днів. Тут Дональд Трамп ніби залишається осторонь. Не псує остаточно відносини з Путіним, не вступає у конфлікт із Європейським Союзом, але частково втрачає впливи в країні. Що головне, кожен з названих варіантів є свого роду цуґцванґом для Трампа. Кожен його хід зменшуватиме його владні повноваження і наближатиме поразку. Цікаво тільки, як довго протриває ця зовсім не шахова партія. Багато також залежатиме від реакції на закон Європейського Союзу та особисто Путіна.

«Принциповість» ЄС

Москва ж нервово очікувала до останнього. Вкидала в інформаційний простір суперечливі інтерпретації подій. Намагалася розбити єдність дій ЄС і США. Акцентувала увагу на заявах політичних лобістів європейських промислових гігантів. У Європі справді зашкварчало. Голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер навіть заявив, що ЄС обдумує відплатні дії на прийняття американцями закону. Залементували німці й австрійці, які робили до цього часу найбільші ґешефти з країною-агресором.

Росія до останнього роздувала тему американського протекціоністського наступу в енергетичній сфері Європи. Мовляв, американці хочуть узалежнити ЄС від купівлі їхнього скрапленого газу. І справді, дивує, що навіть ті впливові європейські політики, які раніше говорили про обов’язкову диверсифікацію джерел енергопостачання, тепер бояться ефемерної американської загрози. Підозрюю, що цей «страх» може бути щедро оплачений країною, яка зовсім недавно використовувала монополію в газопостачанні до Європи як своєрідну зброю проти України та ЄС. Хоча з Європою ще можливі варіанти. Можливо, Америка пообіцяє європейцям, що прийнятий закон не поширюватиметься на територію ЄС. Можливо, продемонструє, що європейські гіганти не особливо багато втратять від санкцій. А може, навіть європейцям доведеться змиритися і трохи прикрити рота, щоб не так широко відкушувати від російського пирога.

Доля та дії загнаного в кут

А що ж Росія? Путін, якого хіба що в насмішку запросили на століття незалежності Фінляндії від Росії до Гельсінкі, впав у справжню істерику. Відчувши безповоротність запровадження Америкою радикальних санкцій, він пролепетав, що «неможливо більше терпіти таке хамство». Під хамством він розуміє направду «зубаті» санкції, які загрожують Росії повним економічним колапсом. Це вже не жарти, якщо в держави просто ні в кого буде позичити грошей на обслуговування зовнішнього боргу країни. Санкції зупинять будівництво нових трубопроводів, заморозять розвідку нових родовищ в самій Росії і зроблять неможливою технічну модернізацію видобутку нафти і газу, оскільки буде запроваджено ембарго на продаж та використання високотехнологічних систем і механізмів. Всім відомо, що Росія живе з продажу нафти і газу та частково іншої сировини. А якщо продавати буде нічого?

Путін пробує апелювати до міжнародного права, мовляв, закон про санкції – нелегітимний і порушує правила СОТ. Особливо гротескно це звучить від людини, яка брутально порушила норми міжнародного права, анексувавши Крим, та вдалася до прямої агресії проти України на Донбасі. Смішно, коли про принципи СОТ говорить людина, яка потішалася, перекривши постачання газу до Європи під час лютої зими. І нарешті багатьом стає зрозумілим, що Путіну нема віри.

І наостанок. Наскільки може змінити світ прийняття Конгресом США закону про застосування радикальних санкцій проти Росії? Першою ознакою великих змін є те, що політика «умиротворення агресора», сподіваємося, більше не повториться. Це особливо важливий пункт для українців, бо «умиротворювати» Путіна мали саме ними. Другою переміною стане те, що США більше не збираються вмовляти ЄС і йти на поступки, щоб той, чого доброго, не втратив на оборудках з агресором. Шановним бюрґерам доведеться вибирати: або вони віддані європейським принципам свободи і демократії, або безпринципні істоти, що роблять бізнес на крові. І третьою ознакою стане те, що від загнаного в глухий кут Путіна треба чекати якнайпідліших дій. Росія вже обдумує варіанти помсти всьому світові. Спектр їхніх неадекватних дій може простягнутися від зменшення дипломатичних відносин із США до використання для світової дестабілізації непередбачуваної Північної Кореї. Що ж, усім зіпсувати життя Росія завжди вміла. Тепер питання тільки в тому, щоб не з’явився світовий лідер, який би знову взявся її «умиротворювати».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук