Теорія української змови
IQ

Теорія української змови

Україну звинувачують у втручанні у вибори США

Юрій Опока, 20 липня 2017 1643 2

Політичний скандал у США, пов’язаний з російським втручанням у вибори, минулого тижня досягнув апогею. Цей вихор затягує дедалі більше нових людей. Серед них уже опинилося найближче оточення президента Дональда Трампа: його син Дональд Трамп-молодший і зять Джаред Кушнер. Надважка лексика –«змова», «державна зрада», «злочин» – увірвалася в політичний дискурс Америки і вже стала звичною. Незвичним є інше. Якщо донедавна Росія одноосібно відігравала роль держави, котра втручалася у внутрішні справи Америки і з котрою команда президента «змовилася» на шкоду демократам, то цього тижня у Москви з’явився конкурент – Київ.

Верхи на багатоніжці

У президента Дональда Трампа – одна з найважчих презедентур у новітній американській історії. Зазвичай перші місяці новообраного президента проходять без особливих воєн з опонентам та при повній підтримці союзників. Адже переможець має великий рівень довіри. У випадку Трампа так не було. Контроверсії й скандали виборчої кампанії 2016-го не закінчилися з виборами президента, а «переповзли» у 2017-й. Вже спочатку січня цього року в американських медіа з’явилася інформація про «досьє на Трампа», написане одним із колишніх спеціалістів британської розвідки МІ6. У ньому досліджувалися кібератаки росіян на членів команд Гілларі Клінтон з метою її дискредитації, а також «співпраця» команди Трампа з росіянами та бізнес-зв’язки з російськими олігархами.

Окремо йшлося про пікантні вечірки, котрі Трамп влаштовував у Москві 2013 року. Нібито Дональд Трамп платив московським повіям і влаштовував секс-вечірки, вінцем яких був так званий «золотий душ» (акти сечовипускання), котрий повії влаштовували перед Трампом. Більше того, ці «фірмові вечірки» майбутній президент США нібито спеціально організовував у розкішному готелі «Рітц-Карлтон Москва» у номері, де зупинялися Барак і Мішель Обами під час відвідин Росії. Оскільки комерційні секс-послуги віддавна були під наглядом спеціальних служб – ФСБ нібито все фільмувало і тепер має вражаючий компромат на президента США. Інформація про досьє наробила шуму в американських медіа. Президент прокоментував рапорт коротко – фейк!

Але події розгорталися лавиноподібно. Найближчі радники і посадовці попадалися на брехні. У пресі регулярно з’являлася компрометуюча інформація, котру, очевидно, зливали працівники з Білого дому. Цих зливів не вдалося побороти донині. У лютому радник президента з національної безпеки, генерал Майкл Флінн подає у відставку через публічну брехню віце-президенту про зустріч з російським послом. У березні на замовчуванні інформації про контакти з росіянами був пійманий генеральний прокурор США Джефф Сешнс. Через шквал критики і звинувачень він відсторонився від розслідування російського втручання. У квітні в центр уваги потрапив зять Трампа Джаред Кушнер, котрий, виявляється, теж зустрічався з послом Росії і главою російського державного «Внешэкономбанк», але «забув» про це вказати у спеціальній формі, коли працевлаштовувався радником у Білий дім. У травні, коли скандал набрав поважного статусу, президент раптово звільняє директора ФБР Джеймса Комі без чіткої аргументації і попередження. Комі дізнається про звільнення з телебачення. Після звільнення керівник ФБР оприлюднює зміст розмови з президентом, котру він, виявляється, записував після зустрічі. Трамп нібито просив облишити розслідування діяльності генерала Флінна. У Вашингтоні заговорили про неправомірне втручання президента у діяльність ФБР. Сенат і Палата представників починають власні розслідування. Паралельно Мін’юст призначає спеціального прокурора Роберта Мюллера вести окреме розслідування.

Попри медійний резонанс згадані події не мали би прямих правових наслідків. Хтось щось не сказав, хтось щось забув, хтось, як Комі, не так зрозумів натяк президента. Зрештою, самі по собі зустрічі – не кримінал. Більше того, команда Трампа звично називала все це вигадками і «полюванням на відьом». Новини чи зливи позначалися «фейковими». Коли ж докази про зустрічі були беззаперечними, то учасники казали просто – забув згадати, але нічого особливого там не було. В кожному разі вищеописані події не мали такого ефекту, як недавня стаття в «The New York Times» про те, що син президента Дональд Трамп-молодший під час кампанії 2016-го зустрічався з російським адвокатом, прихопивши на зустріч свого швагра Джареда Кушнера і Пола Манафорта, керівника виборчого штабу Трампа-старшого.

Спочатку modus operandi у реакції на публікацію був схожий з попередніми реакціями. Трамп-молодший сказав, що зустрічався, щоб обговорити усиновлення дітей американцями, котре заборонив Путін. Коли ж притиснули додатковою інформацією, зізнався, що йшов отримувати компромат на Гілларі Клінтон. Врешті, коли дізнався, що газета володіє його листами, зважився опублікувати їх перший.

Інформація виявилася просто вражаюча. Британський публіцист, наближений до сім’ї російських олігархів Агаларових (друзів і партнерів Трампа) написав Дональду-молодшому, що хоче організувати його зустріч з російським адвокатом Наталією Васельницькою. Вона, мовляв, має дуже «чутливу» інформацію про Гілларі Клінтон, і ця інформація є «частиною Російської урядової підтримки містера Трампа». Трамп-молодший не придумав нічого безпечнішого, як відписати: «I love it» (я це люблю).

По факту, у добровільно опублікованих листах чітко написано, що уряд іншої (ворожої) держави хоче надати нелегальну інформацію про кандидата в президенти США. Також чітко написано, що майбутній отримувач, син майбутнього президента, демонстративно зрадів і погодився прийняти цю інформацію. Місця для подвійного трактування небагато. Співпраця з росіянами, чи то пак «змова» кампанії Трампа і різноманітних російських не/державних акторів стала очевидною не зважаючи на всі спроби означити це як «теорію змови демократів» чи звичайний фейк. Про те, що справа серйозна, свідчить навіть поведінка президента, котрий кілька днів фактично уникнув коментування, обмежився лише підтримкою сина. Більшість республіканських політиків теж зайняли нейтральні позиції. Дискусії перейшли від рівня «не було жодної змови» на рівень «така змова не є юридичним злочином». Минулого вівторка конгресмени-демократи зареєстрували постанову про імпічмент, і хоча це тільки піар-акція, проте динаміка стає загрозливою вже не лише оточенню, а й самому президенту.

Республіканський сенатор Джон Маккейн після інформації про раптове звільнення директора ФБР Комі сказав журналістам, що скандал триватиме і розвиватиметься (There will be more shoes to drop – далі буде). Він це нібито знає напевно, адже колись вже таке бачив. Це, мовляв, багатоніжка, і події обов’язково розвиватимуться далі. Досвідчений сенатор був правий. Минуло два місяці, а резонанс лише наростає. Якщо російський скандал – це багатоніжка, то виглядає, що Дональд Трамп сидить верхи на ній, але вже не здатен нею керувати. Тепер тільки Бог і спеціальний прокурор Мюллер знають, куди «багатоніжка російська»(лат. scolopendra russian) занесе 45-го президента США.

Whataboutism

Попри те, що скандал стає дедалі важче контролювати, Білий дім не збирається капітулювати. Очевидно, що тактика дотеперішнього повного заперечення будь-якої змови чи координації кампанії Трампа з росіянами вже не буде ефективною, особливо після персонального зізнання сина президента про контакти з чужим урядом заради отримання компроматів. Відтак, президентські експерти з комунікації намагаються розробити нову кризову стратегію реакції й коментування скандалу. А оскільки в Америці між двома частинами суспільства триває справжня холодна війна, то не дивно, що це воскресило відповідні прийоми боротьби.

Одна з найвідоміших тактик маніпуляції, котру дуже полюбляли в СРСР, називалася whataboutism. Її суть полягала в тому, що коли, наприклад, СРСР зазнавав критики західних держав – радянські лідери обов’язково відповідали щось на зразок «вони там самі мають безліч проблем». Сьогодні би сказали: «і ці люди забороняють нам в носі длубатися». Тоді ж був популярний інший анекдот. На американську тезу про те, що «радянський робітник отримує малу зарплату», в Союзі впевнено відповідали: «а у вас взагалі негрів лінчують!».

Виглядає, що whataboutism став головною стратегією у коментарях про-Трампівських спікерів. Один з аспектів цієї стратегії – пошук різноманітних суперечностей і помилок у роботі журналістів, котрі пишуть про скандал. Це робиться для того, щоб потім, не коментуючи суті скандальної інформації, переводити тему на вірогідність журналіста. Інший важливий аспект – конструювання альтернативної «теорії змови». Якщо команда Трампа змовилася з росіянами, щоб поконати демократів, значить треба довести до громадської думки, що демократи так само змовилися з українцями, щоб зашкодити Трампу. Тоді всі будуть однаково погані, а значить, вірити нікому не можна. А це веде до тези Пітера Померанцева – якщо немає «нічого правдивого» значить «усе можливе».

Маховик закрутився у вівторок, 11 липня, хоча передумови цій ідеї з’явилися значно швидше. Ще зимою сайт Politico опублікував статтю «Спроби України саботувати Трампа нашкодили їй самій» про те, що українська влада вболівала і підігравала на виборах Гілларі Клінтон. Тоді ж стаття не здобула широко резонансу в медіа і, здавалося, відійшла у небуття.

Та 11 липня в неї вдихнули нове життя. Шон Ганніті, відомий коментатор крайніх правих поглядів і палкий прихильник ДональдаТрампа, у власній програмі на популярному каналі Fox News перший за півроку гучно підняв тему на національний рівень. Фабула його виступу була така: чому медіа, котрі так активно викривають «змову Трампа», не звернули увагу на «змову Клінтон» з українською владою? Це свідчить про крайню упередженість мейнстрімових медій в Америці, а отже, не варто їм вірити взагалі.

Спіч про Україну тривав кільканадцять секунд, проте цього вистачило, щоб дати старт. Наступного дня схожі матеріли починають з’являтися на різноманітних сайтах, переважно націоналістичного ухилу, як-от Breitbart News. Ресурс відомий тим, що ним керував Стівен Беннон, радник Трампа, націоналіст і прихильник теорії ліберальної змови проти Америки. Про «українське втручання» говорили на слуханнях майбутнього директора ФБР.

Врешті, Сара Сандерс, речниця Білого дому, на офіційній прес-конференції підводила до думки, що справжня «змова», яку варто розслідувати, – це змова демократів з українцями і їхнє втручання у вибори. Інформаційна хвиля розкручується далі. Тепер українське питання серйозно обговорюють у головних телевізійних програмах США. Україна мимовільно опинилася заручницею скандалу й очевидно, що «українською картою» Білий дім та його оточення битиме будь-які закиди про «змову» з росіянам. А оскільки скандал триває – «теорія української змови» розроблятиметься і далі, тим паче, теоретиків предостатньо.

Амбарні книжники

Пол Манафорт пішов у відставку з посади керівника виборчого штабу Дональда Трампа ще влітку минулого року, проте його ім’я – досі серед найзгадуваніших у пресі. Останній привід – зустріч Трампа-молодшого з російським адвокатом. Манафорт разом із Джаредом Кушнером супроводжував Трампа-молодшого. Регулярно його ім’я з’являється і в українських ЗМІ. Політтехнолог Януковича засвітився у неформальних фінансових звітах Партії регіонів. Це спровокувало хвилю українських та міжнародних розслідувань. Недавно Назар Холодницький, керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, заявив, що немає жодних доказів злочинної діяльності Пола Манафорта в Україні. Інформація, звичайно, неочікувана після різноманітних натяків НАБУ й медійного супроводу. Зрештою не секрет, що біля Віктора Януковича заробити кілька мільйонів доларів міг і український політтехнолог. Що тут гадати про американського лобіста і консультанта з доступом до більшості топових політиків США.

Та заробіток і оподаткування Манафорта – справа другорядна. Що справді важливе – це поведінка українських політиків і міжнародна репутація України, котра напряму конвертується у фінансові й безпекові наслідки для держави. Те, що українська влада надавала перевагу Гілларі Клінтон, можна зрозуміти. І кандидат, і президент Трамп до останнього пручався визнавати анексію Криму й уникав (і уникає) прямої критики Росії. Натомість демонструвати українські преференції публічно – було помилкою. Нічого не зробиш, схожий промах вчинила половина світу. Логічно, що українська влада відразу почала злагоджувати непорозуміння.

Ще більшою помилкою було продовжувати ігри з американською внутрішньою політикою. Один ілюстративний кейс. У березні 2017-го, коли скандал про «змову з росіянами» почав розгоратися не на жарт, народний депутат Сергій Лещенко публікує розслідування на Українській Правді, де на підставі різноманітних документів звинувачує Януковича і Манафорта у відмиванні грошей у Киргизстані. Депутат пише, що Манафорт – близький до республіканців політтехнолог, котрий фактично привів Трампа в Білий дім. До того ж він, мовляв, злочинець, адже відмивав брудні гроші, а в Штатах – це кримінал. Стаття підписана «народний депутат для Української Правди». Потім ці документи відправляються в НАБУ, котре за кілька місяців скаже, що ніяких доказів злочинів Манафорта немає. У вівторок 18 липня Сергій Лещенко знову публікує документи Манафорта, котрі нібито свідчать про його злочинну діяльність. А негативні висновки антикорупційних органів України депутат пояснює тиском Петра Порошенка.

Виникає логічне запитання: а який сенс цих публікацій? Сергій Лещенко – депутат, котрий формально, незважаючи на явне дисидентство, входить у президентську фракцію. Отримує важкодоступні документи, публікує їх власне як політик. Головна мета політики – боротьба за владу. Якщо любов до правдолюбства бере гору – ці документи можна було віддати журналістам. Тоді принаймні не буде прямих зв’язків таких публікацій з українським парламентом. Натомість депутат публікує розслідування, скликає прес-конференцію, анти-Трампівські медіа знову рапортують про «викриття» в Україні. Документи відсилають в НАБУ, котре констатує, що немає жодних доказів. До всього цього можна додати, що Сергій Лещенко близько спілкується з Віктором Пінчуком – людиною, котра фінансово підтримувала Гілларі Клінтон. З таким фактажем переконати Білий дім, що українська влада далі таємно підігрує демократам, – справа нескладна. Біля Дональда Трампа знайдеться чимало «друзів» України, котрі донесуть цю думку і переконають, що в критичний момент Києву довіряти не можна.

Якщо з сенсом публікацій і мотивацією автора розібратися не так просто, то її наслідки можна цілком передбачити. Американська політика сьогодні надзвичайно поляризована, і цей процес триває далі. Невідомо, чи знайдеться багато тем, де ліберали зможуть домовитися з консерваторами. Ярі прихильники республіканців вважають брехнею фактично все, що говорять демократи, і навпаки. Схоже, що для значної частини ультраконсервативної республіканської партії росіяни стали природнішим союзником, аніж співвітчизники-демократи. Ціла операція «змова з демократами» мимоволі відтісняє Київ на одну з ворогуючих сторін.

Ще один цікавий кейс. 15 липня на ресурсі Fox News opinion публікується колонка «Корумпована Україна – епіцентр зіткнення між Сходом і Заходом, США і Росією». Її автор – Адам Ерелі, колишній посол США. Структурно стаття віддзеркалює перші два слова заголовку – «корумпована Україна». Геополітики там фактично немає. Натомість тема корупції розкрита на 120 відсотків. Автор не обмежився традиційними відкриттями урядової корупції – у бій пішла корупція антикорупціонерів. Зокрема, нерухомість Віталія Шабуніна. Нескладний пошук в Google показує, що Адам Ерелі до 2011-го року був послом в Бахрейні, а після цього доєднався до консалтингової кампанії Mercury. В мережі можна знайти також розслідування, що пан посол займався лобізмом на користь Катару й отримував 100 тис. доларів на місяць за те, що критикував політику Барака Обами. А його фірма Mercury вже потрапляла у скандал з нелегальним лобізмом і ймовірну координацію дій з тим-таки Полом Манафортом.

В сухому залишку ми отримуємо війну депутата Сергія Лещенка з американськими лобістами, близькими до Білого дому. Тільки якщо український депутат цілить у персону Манафорта, але потрапляє в середовище президента Трампа, то Манафорт цілить в державу Україна, щоб підірвати вірогідність всієї її політичної еліти, активістів і Сергія Лещенка зокрема. Відтак, американські лобісти з антиукраїнською повісткою працюють на консервативну аудиторію США. Адже, дискредитувавши Україну, немає сенсу вірити її владі, правоохоронцям і журналістам. Немає сенсу вірити й демократам, адже все це корумпована змова.

Починаючи з середини 90-х років наша держава має унікальний політичний капітал у США – абсолютну двопартійну прихильність. Інформаційна кампанія про «українське втручання» зміщує Україну вліво й веде до союзництва лише з однією партією проти іншої. Різноманітні компрометуючі зливи та публікації про оточення Трампа лише зміцнюватимуть підозри про «змову Києва з демократами». Республіканське оточення Трампа починає відстрілюватися й цілеспрямовано знищувати і так не найкращий імідж України в середовищі консервативних американців. Така тенденція є загрозливою для національних інтересів України, а отже, варто максимально відмежуватися від цієї «американо-американської» війни. У нас своїх воєн достатньо.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук