Розстріляний Білий дім

IQВіто Надашкевич, 24 березня 201432250
Розстріляний Білий дім

Чи можна уявити собі бундесвер штурмуючий бундестаг, цахалівський спецназ скручуючий депутатів кнесету чи «морських котиків» атакуючих конгрес? Повний маразм… Однак розстріл парламенту в найновіші часи – для Росії це історичний факт. Культивоване десятиліттями гасло «Вся влада радам» осінню 1993 відійшло в минуле.

Треба було розчавити артилерією 500-600 чоловік, - решта би розбіглась!

Наполеон І, про нерішучість Людовіка XVI стріляти по демонстрантах

20 років тому телеканалів було ще зовсім мало, тож не лише в Росії, але й в Україні багато хто дивився ОРТ – «первый». Недільним вечором 3 жовтня по ньому показували футбольний матч, та раптово трансляція перервалася і розгублений диктор коротко сповістив: «Шановні телеглядачі, в зв’язку зі збройною облогою телекомпанії Останкіно ми вимушені перервати ефір». Наступного дня танки розстріляли будинок парламенту в Москві, так званий «Білий дім». Згідно з офіційними даними, в ході конфлікту загинуло 123 особи, за неофіційними – більш як 3 тисячі.

Ще з 1991 Верховна Рада РФ і президент Борис Єльцин не знаходили спільної мови. У них було не лише різне бачення розвитку Росії, але й відмінне уявлення про своє місце в ній – дві владні гілки створеної на уламках СРСР Російської Федерації не могли поділити повноваження, що призвело до конституційної кризи. Єльцин відчував себе скованим старою конституцією 1978 року, і поки в парламенті безрезультатно точилися дискусії про імпічмент президенту, той сам 21 вересня 1993 року наказом №1400 розпустив Верховну Раду. Ввечері того ж дня «Білий дім» було відімкнено від електро- та водопостачання, телефонного зв’язку, ключі від службових автівок вилучили. За законом Єльцин не мав права розпускати парламент, про що добре знали депутати, які й не думали розходитися. Під їхні голосні «ура» віце-президент А. Руцкой прийняв повноваження Голови держави, а ввечері Конституційний суд визнав дії Б. Єльцина неправомірними. Однак, як показав досвід, що-що, а от дотримання законності турбує Кремль чи не найменше.

Варто зазначити, що Єльцина не можна вважати єдиним винуватцем кривавої трагедії, що сталася пізніше. Окремі депутати-радикали закликали своїх прибічників взятися за зброю, деякі привели під «Білий дім» підконтрольні парамілітарні формування, згруповані в т.ч. з ветеранів-афганців та козаків. Вже 23 вересня одна з таких груп під керівництвом лідера Союзу офіцерів С. Терехова спробувала захопити штаб командування Збройних Сил СНД (бувший Міноборони СРСР).

Наступного дня війська оточують Білий дім, в якому, крім Верховної Ради, засідає ще й скликаний нею З’їзд народних депутатів РФ у кількості 689 осіб. Військові висувають ультиматум: через 24 год. будинок має бути залишений. З цього моменту вся комунікація парламенту з зовнішнім світом здійснюється через мережу каналізаційних колекторів. Кількатисячний натовп прихильників парламенту кілька разів пробував прорвати облогу, з кожним днем кількість демонстрантів зростала і в неділю 3 вересня вони відчули свою силу – рушили на Кримський міст, побили міліцію, забрали їх інвентар – щити, каски, дубинки. Блокаду було прорвано, а далі події розвивалися ще швидше. Після мітингу біля звільненого «Білого дому» натовп вирушає штурмувати мерію – вже тоді її очолював союзник Єльцина – Юрій Лужков. О 16:00 натовп захоплює мерію, а група активістів під керівництвом А. Макашова (призначеного альтернативним зам. Мін оборони) на захоплених у армії вантажівках й автобусах вирушає в Останкіно – після 11-денної блокади депутатам важливо вийти на зв'язок з країною і донести до неї свою позицію. Там їх очікували оперативно перекинуті з Кавказу бійці спецназу МВС «Вітязь». Серед прибічників парламенту теж були озброєні люди – на руках було біля 20-30 автоматів і один гранатомет… Хто зробив перший постріл невідомо. Вже після ЗМІ повідомили, що першими з гранатомету вистрілили демонстранти, однак слідчі і комісія Госдуми прийшли до іншого висновку – спецназ використав спецзасіб з метою мобілізації бійців стріляти по натовпу!

Наступного ранку між 3:00 і 4:00 Борис Єльцин наказує штурмувати «Білий дім». На зміну військовикам, що відмовилися використовувати зброю, в Москву були введені танки Таманської дивізії. О 8:00 розпочався обстріл парламенту. В цей час в будівлі знаходилося біля 3 000 осіб – депутати, їх прибічники, а також журналісти, в тому числі й іноземні. Саме останні мали 3 мобільні телефони – єдині засоби зв’язку з зовнішнім світом. В пориві відчаю Руцкой, скориставшись одним з цих телефонів, вийшов в прямий ефір «Еха Москви»: «Якщо чують мене льотчики, піднімайте свої бойові машини, ця банда засіла в Кремлі і в МВС, вони звідти керують…». Пізніше Єльцин дорікав журналістам за цей ефір, А. Венедиктов (тоді кореспондент, а зараз генредактор «Еха») відповів: «Ви ж розумієте – це наша робота».

На мою думку, розв’язка протистояння була очевидною: поки представники парламенту гарячими промовами екзальтували один-одного в напівтемній сесійній залі і приймали закони і постанови, які ніхто не збирався виконувати, люди президента брали реальний контроль над силовими службами та засобами інформації.

Чому все ж «кремлівці» вдалися до настільки радикального методу і танки стріляли прямою наводкою по вікнах «Білого дому»? Скоріш за все, задачі фізичного знищення людей не стояло – зламувалася їхня воля. Депутати і так продемонстрували стійкість, просидівши більше тижня в темній, холодній будівлі. Однак, коли над головою рвуться снаряди, кожен забуде про правове поле, політичну боротьбу, а думатиме лише про порятунок. Думаю, рішучість Бориса Єльцина належно би оцінив Наполеон.

Тодішнє протистояння в Москві є дійсно нетиповим і непростим для аналізу. З одної сторони в ньому зіткнулися ліберали-реформатори, очолювані новим президентом РФ Єльциним і консервативні сили, що мали більшість в прламенті. Історичний момент об’єднав нібито непримиримих противників – комуністів (В. Анпілов, С. Терехов) та націоналістів (А. Баркашов), з кремлівської подачі разом охрещених «червоно-коричневою хунтою». З іншого ж боку вибрані народом депутати прагнули протистояти в правовому полі президентові, який це право ламав для зміцнення своєї влади і встановлення автократичного режиму, який, зрештою ми сьогодні й маємо в РФ.

Невідомо, як би розвивалися події, якби перемогу в протистоянні здобув парламент. Однак точно, можна сказати, що події жовтня '93 були чорною сторінкою парламентаризму. Саме після розстрілу «Білого дому» Росія стала країною з винятково сильною президентською владою, в якій проблеми вирішуються грубою силою, як це було в Чечні, Грузії, ба навіть знову ж таки в Москві на Болотній площі. Єльцин не хотів бути одноосібним диктатором і не став ним, однак саме в той день – 4.10.1993 він здійснив рейдерське захоплення влади, чим заклав фундамент для урядувань Путіна.

Український досвід

Українська історія пам’ятає і свою конституційну кризу – протистояння Президента Леоніда Кучми та Верховної Ради, очолюваної Головою Олександром Морозом. Опоненти ветували рішення один одному, лякали імпічментом та розпуском. Та, на щастя, до беззаконня і кровопролиття не дійшло. 8 червня 1995 сторони визначили «правила гри» в політико-правовій угоді – Конституційному договорі. Напруження було знято, а 28 червня 1996 року і Верхована Рада, і Президент раділи прийняттю Конституції.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук