Служу українським політикам – ефект Бурби

У ситуації з колишнім керівником Головного управління розвідки Міністерства оборони України Василем Бурбою неправі усі. А сам Бурба, з одного боку, став крайнім, а з іншого – потрапив на вістря політичної боротьби. Одні маніпулюють заради рейтингів та знищення опонента, інші не захищають розвідку, хоча мали б робити це до останнього.

Кліпове мислення шкідливе в питаннях національної безпеки. Але саме його використовують всі сторони протистояння, критики й захисники. Ситуація, яка склалася з розвідником, зайвий раз засвідчує, що нашим спецслужбам конче потрібні реформи.

Уже писав і наголошу ще раз – від усіх політичних ігор та воєн довкола спецслужб втрачає саме спецслужба, а не політичні конкуренти. А дивна поведінка окремих розвідників породжує недовіру в самій спецслужбі, бо від бойового братерства вона чимраз віддаляється і починає нагадувати клуб плаксивих хлопчиків, які захищають себе, а не державу та інституцію.

Ситуація з Бурбою вкотре кричить, що не варто затягувати реформу спецслужб та прямо вказує на їхню головну проблему – політичні призначення. Бажання поставити вірного керівника, а не професіонала, не дає результату для країни. Наразі більшість силових відомств отримують керівників, які готові служити передусім президентові чи політичному покровителю. Так діє чинна політична система.

Проте варто зазначити, що в Збройних силах України та Національній гвардії України керівників призначили все ж не через політичні мотиви, а зважаючи на потреби відомств та безпеки країни.

Політика в будь-якому вигляді заважає роботі спецслужб. І особливо її багато стало після 2014 року. Тому що, з одного боку, треба задовольнити запит на «помсту», а з іншого – війна підсвітила, наскільки сильно спецслужби інтегровані в політику.

Тому на керівні посади ставились якщо не політики, то політично лояльні люди, щоб були готові в будь-яку мить «притиснути» конкурента чи відкрити справу для піару. І, здається, ми таки догрались. І річ не стільки в самому скандалі з «вагнерівцями», а в тому, як до нас ставитимуться партнери в ЄС, США і Канаді. Бо чому вони мали б ділитись з нами розвідданими, якщо завтра депутат чи журналіст розмахуватиме ними на черговому шоу. Фактично ми політикою знищуємо свою безпеку. І винен тут не хтось один, а всі. Бо така ситуація розпочалась не сьогодні і не вчора, а дісталася у спадок від КДБ. А замість реформ ми досі маємо ситуативні рішення.

Майдан для Бурби

Можна, звісно, звинувачувати Бурбу в діях проти євромайданівців чи будь-яких інших злочинах, що були скоєні силовими органами проти українців. З іншого боку, його посадовими обов’язками передбачено вміння віддавати та виконувати накази. Бурба виконував накази, і ще треба розібратися, чи можна їх трактувати як «незаконні».

З початком війни більшість силовиків, які були на Майдані та виконували відповідні накази керівництва, поїхали воювати в Донецьку та Луганську області проти російських військ та сепаратистів. В обох випадках вони виконували наказ і діяли в межах повноважень. І якраз суд має сказати, хто перейшов межу, назвати імена, а не узагальнювати. Колективна відповідальність тут не має працювати. Були серед тих, хто поїхав на війну, і два типи силовиків-учасників подій на Майдані. Хтось їхав, щоб сховатись за посвідченням учасника війни, але були й ті, які вважали, що «кров’ю можуть змити вину за Майдан» (проте вину кожен відчував по-різному і не завжди це було вбивство чи побої). Яка мета була у Бурби, сказати важко. Але варто розуміти, що розкидатись кадрами силовиків собі не дозволяє жодна країна.

«Совість нації»

Водночас треба розуміти, що участь у війні та «змивання кров’ю» своєї вини не робить людину «совістю нації». Бо є показові вчинки, а є ті, які ти переживаєш і розумієш не тільки як піар. І тут важливо стежити за всією кар’єрою людини. Беззаперечно, що розвідник Бурба приніс користь країні в час війни з Росією. Але він не може одноосібно вказувати, що правильно, а що ні. Тим більше підігравати одній зі сторін у політичній боротьбі.

Своїми публічними виступами Бурба не рятував операцію і не намагався когось покарати (він не назвав жодного імені), а просто звернув до себе більше уваги для подальшого кар’єрного зросту. І саме його дії призвели до атаки на спецслужбу, він підставив під удар своїх колишніх підлеглих, рятуючи себе. Паралельно дискредитував дії Головного управління розвідки та поставив під ризик операції, які відбуваються в цю хвилину.

Своїх не треба «зливати»

Відповідальне лідерство – дуже велика рідкість не тільки в Україні, але й в сучасному світі. У ситуації з розвідниками та Бурбою особисто президент та керівництво крани й різних силових відомств повелись неправильно.

Якщо зі сторони екскерівника ГУР була «підстава», то її мали розслідувати, і вже після того мало б бути ухвалено рішення про звільнення, позбавлення прикриття та анулювання паспортів прикриття. Якщо ж цього не було, то не варто так розкидатись силовиками. Це сигнал іншим, що їх не прикриють і не врятують. У своїй більшості розвідка виконує завдання, які заторкують інтереси держави, та не завжди вони романтичні чи геройські. Розуміння, що президент і держава тебе захищають, дуже важливе. Але такий «злив» показує, що варто враховувати політичну ситуацію і прислухатись до напрямку вітру. А це руйнує роботу спецслужби.

Журналісти-активісти

Українські журналісти, які називають себе незалежними, після 2014 року почали заявляти, що вони ще й активісти (активні громадяни України) і не можуть висвітлювати всі події відсторонено. Але завжди є межа навіть у такій суб’єктивності. Звичайно, що ти не можеш дати голос сепаратистам та окупантам та закриватимеш очі на деякі «косяки» наших військових. Проте участь ЗМІ в політичній боротьбі й намагання прикрити її «громадянською позицією» дискредитує журналістику як професію та є роботою на ворога. І не важливо, про який етап кар’єри Бурби ви пишете: Майдан чи «справу вагнерівців». Намагання кожною наступною новиною підняти градус напруги працює проти суспільства. ЗМІ мають, навпаки, показувати ситуацію з різних сторін та давати максимум інформації та мінімум емоцій.

У справі Бурби, вагнерівців та Майдану цього немає. Бурба не розганяв Майдан і не вбивав українців, він був відповідальний за частину операції в межах повноважень. Бурба та його підлеглі провели круту операцію з документування злочинів та збору інформації про ворога. Завдяки тому, що їм вдалося випитати в терористів, тепер спецслужби краще поінформовані не тільки про людей, з якими розмовляли, а й про системи зв’язку, керівництва та специфіку проведення операцій окупантами на Донбасі. А ця інформація дуже важлива, враховуючи останні події на кордоні. Також є імовірність, що серед російських найманців з’явились агенти, завербовані українською розвідкою. Сама думка про це породжує у ворога недовіру один до одного.

Але от де ще виникає безліч запитань. Така операція, як посадити пасажирський літак чужої країни, не проводиться спонтанно. Мають бути службові записи та доповіді Бурби, його накази, накази президента з дозволами або заборонами операції. Наразі жодна зі сторін не показала таких документів. Чомусь їх блогерам та журналістам не зливають. Тож не все там так просто. Якщо їх немає і все будувалося лише на пальцях, то це недолугість та недалекоглядність.

Уся ця ситуація яскраво засвідчує, що варто реформувати спецслужби, зробити більш зрозумілими для людей, підзвітними перед Верховною Радою, потрібно остаточно припинити політичні призначення та забрати політику з роботи спецслужб.