Собача смерть

IQЛюбко Петренко, 9 липня 2012553761
Собача смерть

«Жорстоке полювання доґгантерів», «Німецька принцеса захищає українських безпритульних тварин», «Відео садистського вбивства собак в Інтернеті», «Європейські захисники тварин вимагають відібрати в України Євро», «Бріджит Бардо звернулася до Януковича із проханням втрутитися»… – такими й схожими заголовками рясніли цьогоріч українські газети й Інтернет-видання.

Україна ледь не здобула собі реноме «живодерської» держави. У цьому контексті хотілося б усе ж з’ясувати: по-перше, наскільки заслуженими є всі ці звинувачення. По-друге, визнаючи, що проблема з безпритульними тваринами у нашій державі існує, з’ясувати, як все ж знайти її розв’язання.

У Львові ця проблема стала руба минулого року, коли один за одним почали з’являтися повідомлення про масове отруєння безпритульних собак. Жахливі кадри з мертвими тваринами мало кого могли б залишити байдужим. Саме тоді й з’явилося у повсякденному українському лексиконі донедавна екзотичне слово «доґгантер».

 

Розмова з доґгантером

Доґгантер – ким він є насправді: безнадійним садистом, безвідповідальним шукачем гострих відчуттів, народним месником чи санітаром асфальтових джунглів? Щоб дати відповідь на це запитання, треба було б побалакати хоча б з одним таким «вільним стрільцем». Складність цього завдання полягає в тому, що доґгантери – люди доволі підозрілі, дискретні, вони аж ніяк не люблять публічності. Тому вдалося лише поспілкуватися з представником цього «братства» на чаті відповідного форуму (аби не робити сайтові реклами, не називаю його адреси):

- Ви – доґгантер?

- Якщо бажаєте, можете мене так називати.

- У будь-якому разі, Ви належите до тих, кому нічого не вартує убити собаку. Саме розуміння того, що Ви чините убивство живої істоти не створює Вам душевного дискомфорту?

- З чого б це? У собак немає поняття гуманності, вони можуть нас загризти спокійно й піти собі далі, а ми всі такі гуманні. Добре говорити, якщо у вас немає родичів і знайомих, зокрема дітей, які постраждали від цих тварин. І, до речі, не тільки безпритульних. Багато власників собак не стежать за своїми звірами, а ті кидаються на людей. У них ще й вистачає нахабства звинувачувати жертву, мовляв «от ви пройшли і руку підняли!». Тож, як на мене, відстріл та інші види умертвління собак – це єдиний спосіб спокійного життя. Зразу ж зазначу, що до осіб, котрі займаються живодерством, я ставлюся виключно негативно.

- Чи правильно я зрозумів, що хтось із близьких Вам людей постраждав від собачих зубів?

- Я не хотів би розмовляти на цю тему.

- Що ж, тоді – про єдиний, як Ви кажете, спосіб. А чи Вам не здається, що люди, оскільки вони – не звірі, оскільки на них лежить відповідальність і за самих тварин, мають діяти іншими методами. Наприклад, вимагати від влади реалізації комплексної програми подолання проблеми безпритульних тварин?

- Що Ви маєте на увазі під комплексною програмою?

- Спорудження притулків, активізація ветеринарної служби, здійснення щеплень, стерилізацій, впровадження програми пошуку нових власників для покинутих тварин тощо.

- Тоді таке до Вас контрзапитання: чому ми, платники податків, маємо утримувати тварин, якщо, наприклад, ці ж кошти могли піти на значно нагальніші  потреби – школи, лікарні, озеленення вулиць? Або ж давайде сидіти і чекати, коли вони перші нападуть! В кращому випадку загризуть до смерті, а ні – доведеться ходити інвалідом, але таким гуманним і правильним. Собачки, вони ж бідні, нещасні та беззахисні.


Несподівано в дискусію втрутилася ще одна співрозмовниця (припущення щодо її статі я зробив з ніку «Lina»):

- Щоранку я бігаю парковою доріжкою. Періодично з'являється ідея прихопити з собою не тільки палицю, а й електрошокер. Неодноразово на мене намагалися напасти собаки – і безпритульні, і ті, яких вигулювали господарі. І, до речі, справді звинувачували мене, чого це, мовляв, я тут бігаю…

Розмова закрутилася, до неї долучилися й інші диспутанти. Проте не бачу особливо сенсу продовжувати її цитування, оскільки тему вже вдалося більш-менш окреслити. Отже, чому людина стає доґгантером? Здебільшого з мотивів помсти. Певним чином її можна зрозуміти, адже, якщо приблудний пес добряче покусає Вашу дитину, якщо на Вас самих нападе ціла ватага безпритульних псів, якщо Вашу жінку вкусить скажений собака, складно залишатися після цього спокійним  і не прагнути відплати. Зрозуміти можна й тих, хто бажає запобігти таким псячим ексцесам, вдаючись до активних превентивних дій. Єдине, що не піддається розумінню, – холоднокровні масові вбивства тварин, котрі є фактично беззахисними перед людським родом. Це лише в Орвелівській утопії свійські тварини здатні підняти бунт проти людей та ще й перемогти.

 

Цивілізоване вирішення псячого питання

Вирішувати проблему треба притаманним для цивілізованого світу гуманним чином. І не варто тут винаходити ровера, методи вирішення вже давно придумані й апробовані. Спробуйте на вулицях Німеччини, Голландії чи скандинавських країн здибати хоч одного приблудного пса чи кішку, повірте – майже неможливо.

Ще з XVI століття у Європі цю проблему вирішували гицлі. Професія, хай не надто шанована, але дуже потрібна, враховуючи, що безпритульні тварини, окрім іншого, були ще й переносниками маси захворювань. У другій половині ХХ століття Європа вирішує поступово відмовитися від варварських методів поводження з тваринами. На допомогу закликають ветеринарну медицину. У містах створюють цілі центри для роботи з чотирилапими безхатченками, де їх утримують, вакцинують, за потреби стерилізують, підшукують їм нових господарів тощо. З’явилася навіть нова, дещо екзотична професія – собачий психолог.

Створити такий центр планували й у Львові. Про це розповів ZAXID.NET начальник управління житлового господарства Львівської міської ради Юрій Голець: «Заплановано будівництво великого міського центру безпритульних тварин, аналогів якому за спектром послуг в Україні немає». Для цього треба було, щоб міськрада погодилася надати 700 тис. грн на проектування комплексу та ділянку площею 4 га у промзоні в Рясному. «На цій території буде і ветеринарний центр, і готель для не менше 500 тварин, на цій же території буде функціонувати зооринок», – вів далі Юрій Голець. За його словами, після створення проектно-кошторисної документації можна буде звернутися до Міністерства екології щодо фінансування цього проекту, а це – понад 10 млн грн.

За приблизними підрахунками, у Львові близько семи тисяч безпритульних собак. Наявність такого центру дозволяла б остаточно вирішити проблему з ними упродовж двох-трьох років.

Утім депутати кілька разів поспіль «зарубали» цей проект. Хоча спорудження комплексу було погоджене з профільною депутатською комісією міськради з питань екології.

Логіка дій більшості в міськраді до болю нагадувала слова згаданого доґгантера про те, що гроші можна витратити з більшою користю. «І що, на цих 4 га ми будемо тримати котів і собак?» – обурювався депутат-«свободівець» Іван Гринда.

Питання коштів на проектування центру у Львові та землю під нього вчетверте винесуть на сесію Львівської міської ради 12 липня. Є надія, що принаймні цього разу гору візьме здоровий глузд.

А наразі проблемами безпритульних тварин у Львові покладено на плечі ЛКП «Лев». Згідно зі статутом, ЛКП займається «відловом безпритульних тварин з метою регулювання їх кількості». Проте підприємству катастрофічно бракує фінансування, площ, обладнання, фахівців. 

Цьогоріч «Левові» на допомогу прийшли австрійські та болгарські фахівці з Міжнародного  фонду «Чотири лапи» (Vier Pfoten International), котрі прибули до Львова зі своєю мобільною клінікою. Фахівці фонду працювали у Львові два місяці, обслуговуючи щодня 30-40 собак. «Собак виловлюють, доставляють на місце, тут кожному псові проводять стерилізацію, вакцинацію. Всім стерилізованим псам чіпляють на вухо кліпсу з відповідною інформацією. Собаки ще добу перебувають у клініці, для постопераційної реабілітації», – розповіла ветеринар з Болгарії Маріна Іванова, котра курувала проект у Львові. 

Саму стерилізацію проводили оперативно: заледве Маріна договорила, як чергового пса позбавили кобелячої гідності. Мимоволі виникло запитання: а чи сам пес вважає це гуманнішим за смерть? На жаль, навіть собачий психолог не зможе дати точної відповіді на це.

 

Хто винен?

Не можна не погодитися із твердженням Юрія Гольця, що собак у всіх цих проблемах не варто звинувачувати, адже головна провина лежить на безвідповідальних людях, котрі вирішили, що можуть з примхи завести собі хатню тваринку і з тієї ж примхи викинути її на вулицю. Не менш безвідповідальними є ті господарі, котрі, хоч і не виганяють своїх чотириногих друзів, але нехтують усіма приписами щодо їхнього утримання. Остання проблема оголилася саме під час активізації львівських доґгантерів, коли «під роздачу» потрапили не лише безпритульні тварини, але й собаки респектабельних власників. В одному із сюжетів теленовин власник отруєної собаки зі слізьми на очах розповідав, що його годованець «мирно порпався у дитячій пісочниці, а там виявилася отруєна ковбаса…».  Інший господар гнівно нарікав: «То що, нам тепер інакше як на повідку та в намордниках наших псів не вигулювати?» Ще один безталанний собакар підняв крик по всіх соціальних мережах, що, мовляв, його бідного песика злапали гицлі з ЛКП «Лев», і він досі не може його повернути через бюрократичну тяганину.

 Тяжко втриматися від логічного запитання першому господареві: а що ваш пес робив у місці, де бавляться діти, чому він був без намордника, чому не на повідку? Адже все це передбачено правилами вигулу. Кортить єхидно відповісти й на запитання другого господаря (хоч він, напевно, вважав його риторичним): так, виключно в наморднику, виключно на мотузку і виключно у дозволеному місці! Дам безплатну пораду й третьому: дотримуйтеся усіх правил вигулу собак, і жодні гицлі не займатимуть ні Вас, ні Вашого чотирилапого друга. 

Справа утримання домашньої тварини не така вже й проста, як багато кому здається. Мало хто замислюється над цими нюансами перед тим, як стати господарем чотирилапого. Не багато знаходиться й таких відповідальних людей, котрі твердо вирішують дотримуватися усіх приписів. Більшість схиляється  до ігнорування цих правил, тим більше, що штраф за це не такий вже й великий – якихось півсотні гривень. Але навіть цей дріб’язок рідко коли доводиться платити, оскільки міліція, яка мала б контролювати дотримання правил вигулу собак, не вважає, м’яко кажучи, це завдання пріоритетним.  

У «псячому аспекті» Євро-2012 не минуло безслідно. Принаймні в центрі вже не зауважиш ні «собачих весіль», ні окремих чотирилапих безхатченків. Чия в цьому заслуга – болгарських ветеринарів, ЛКП «ЛЕВ» чи доґгантерів – навряд чи можна визначити однозначно. Значно суттєвішим є запитання: чи це надовго? А також: чи буде наведено такий же лад на околицях міста, де псячі загони досі залишаються господарями вулиці? 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 61

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук