Союз невизнаних

Терористичні псевдо-державні утворення на теренах Донбасу поступово знаходять своїх шанувальників у світі. Утім «держави», котрі готові визнати «ЛНР» і «ДНР» мають приблизно такі самі статуси у світі. Приміром, самопроголошена республіка Південної Осетії вирішила налагодити офіційні стосунки з Донецькою і Луганською «народними республіками».

Президент Південної Осетії Леонід Тібілов дав доручення міністерству закордонних справ республіки встановити «дипломатичні та інші відносини» з «ДНР» і «ЛНР». Про це він оголосив в ефірі південно-осетинської ДТРК «Ир». Варто нагадати, що Укази про визнання незалежності «ЛНР» і «ДНР» Тібілов підписав  ще 18 і 27 червня відповідно.

Зрозуміло, навіщо це все політичному керівництву Південної Осетії: таким чином республіка не стільки підтримує ці мертвонароджені псевдо-державні утворення терористичного характеру, скільки підкреслює власну зовнішньополітичну суб’єктність. Зрештою сам Тібілов і не приховував цього, виступаючи на телебаченні: «Південна Осетія заявляє про себе як про самостійну незалежну державу з власним баченням політичних процесів у світі».

Нагадаємо, що другого листопада на контрольованих бойовиками територіях Донбасу відбулися псевдо-вибори керівництва псевдо-республік. За підсумками підрахунків 100% протоколів, перемогли чинні лідери «ДНР» і «ЛНР» – Олександр Захарченко й  Ігор Плотницький відповідно.

У Цхінвалі розглядають ці вибори як таку собі легітимізацію «народних республік», яка слугуватиме додатковим прецедентним аргументом і для Південної Осетії. «У зв'язку з подіями в Донбасі тема Південної Осетії на світовій арені набула ширшого аспекту. Визнання ж незалежності двох проголошених республік закріплює за Південною Осетією статус самостійної політичної держави з власним баченням політичних процесів у світі», – заявив Тібілов.

Утім це лише одна причина такого кроку південно-осетинського лідера. Є й друга, про яку ніхто відкрито не заявляє, але її можна зрозуміти навіть за поверхового вивчення біографії Леоніда Тібілова. Причому не конче досліджувати цілий життєвий шлях політика, варто глянути лише на те, чим займався він у 1980-1990-х роках.  

А з вересня 1981 скромний вчитель  фізики і математики зі Знаурської середньої школи, що в Південній Осетії, зненацька був зарахований на службу в КДБ СРСР. Тібілов закінчив вищі курси КДБ у Мінську. 28 травня 1992 він вже був призначений міністром держбезпеки Південної Осетії.

Тобто, саме Тібілов був однією з ключових осіб у бунті Цхінвалі проти Тіблісі на початку 90-х.  З 14 липня 1992 року до 1 січня 1995 він обіймав посаду керівника служби безпеки так званих «Змішаних сил з підтримки правопорядку і встановлення миру» в зоні грузино-осетинського конфлікту.

У лютому 1998 року йому було присвоєно військове звання генерал-майора. У серпні 1998 року Тібілов був призначений першим заступником голови Уряду Південної Осетії. Водночас він аж до лютого 2002 року офіційно виконував гебістські функції співголови Змішаної контрольної комісії з врегулювання грузино-осетинського конфлікту.

А кадебісти, як відомо, колишніми не бувають. Тому більш ніж упевнено можна стверджувати, що визнання Тібіловим так званих «народних республік» і заяви про встановлення з ними дипломатичних відносин – не що інше, як виконання кремлівського циркуляра. Тобто, Москва у такий спосіб запускає через Цхвінвалі свою додаткову гру.

Знаменно, що у своєму виступі на телебаченні «Ир», присвяченому виборам в Донбасі, президент Південної Осетії провів паралель між російсько-грузинською війною 2008 року й актуальними подіями на сході України, мимоволі вказуючи на провідну роль Росії в обох випадках. «Народ Південної Осетії пройшов тим же шляхом, що й населення Донбасу. Ми своїми очима бачили жахи війни і не могли не підтримати людей», – заявив Тібілов.

Окрім того, південно-осетинський лідер підкреслив, що Цхінвалі має намір розвивати відносини і з іншими невизнаними світовою спільнотою державними утвореннями. Він навіть натякнув на можливість створення такого собі «союзу невизнаних держав», котрі щоправда визнають одна одну. Мова йде про Абхазію, Придністровську Молдавську Республіку, Нагірно-Карабахську Республіку, Донецьку і Луганську «народні республіки».