Союзники, але не фраєри

«Ми союзники, але не фраєри. Це повинна знати українська держава, це мають знати українські політики», – такими жорсткими словами відреагував міністр освіти і науки Польщі Пшемислав Чарнек на виклик польського амбасадора в Києві до МЗС України. Українська молодь і більшість українських політиків вжила б у такому контексті радше не слово «фраєр» (frajer), а більш характерне для них нині слово «лох». То що ж саме обурило польського міністра, аж він вдався до такої не зовсім дипломатичної лексики?

Сама вербальна перепалка стартувала зі заяви керівника офісу з питань міжнародної політики в адміністрації польського президента Марціна Пшидача. В інтерв’ю телеканалу TVP1 він розповів про можливу пролонгацію заборони на імпорт сільськогосподарських продуктів з України. Коментуючи спротив такого кроку з боку Києва, Пшидач зазначив: «Найважливішим є захист інтересів польського фермера (...) Україна отримала велику підтримку від Польщі, непогано було б, якби вона почала оцінювати ту роль, яку Польща відіграла для України в останні місяці та роки».

Саме це висловлювання і спричинило виклик польського амбасадора до МЗС України. Із цього приводу зовнішньополітичне відомство оприлюднило заяву свого речника Олега Ніколенка:

«1 серпня до МЗС України було запрошено посла Республіки Польща в Україні Бартоша Ціхоцького через висловлювання міністра канцелярії президента Республіки Польща, керівника Офісу міжнародної політики Марціна Пшидача. Під час зустрічі було наголошено, що заяви про нібито невдячність українців за допомогу Польщі не відповідають дійсності та є неприйнятними. Переконані, що українсько-польська дружба є набагато глибшою за політичну доцільність. Політика не має ставити під сумнів взаєморозуміння та міцність відносин наших народів. Жодні заяви не завадять нам спільно вибороти мир та розбудувати спільне європейське майбутнє».

Польське міністерство закордонних справ не залишилося в боргу і викликало до себе українського амбасадора Василя Зварича. «Міністерство закордонних справ повідомляє, що амбасадора України в Польщі запрошено до резиденції МЗС у зв'язку зі заявами представників української влади», – йдеться в повідомленні польського МЗС.

До суперечки долучився також Офіс українського президента. «Категорично відкидаємо спроби окремих польських політиків нав’язати польському суспільству безпідставну думку нібито Україна не цінує допомогу від Польщі. Це, очевидно, гра на власні кон’юнктурні інтереси, яка не має нічого спільного з дійсністю. Маніпуляція», – заявив заступник керівника Офісу президента Андрій Сибіга.

Неприємного присмаку всій цій ці суперечці додав той факт, що вона відбулася 1 серпня, у день, коли поляки вшановували 79-ту річницю Варшавського повстання. Про що не проминув нагадати генеральний секретар польської провладної партії «Право і справедливість» Кшиштоф Соболевський: «Виклик до МЗС польського амбасадора – це гра з вогнем, а особливо 1 серпня – це просто нахабство і не може залишитися без аналогічної відповіді. Ворога, якого Україна має шукати на сході, а власне й не треба його шукати, він там і про нього ніби забули...» – написав він у твіттері.

Дорікнув Києву і польський прем'єр-міністр Матеуш Моравецький, а заодно й вказав на пріоритетність польських національних інтересів: «Виклик польського посла – представника країни, яка єдина залишилася в Києві в день вторгнення Росії в Україну – до українського МЗС не мав відбутися. У міжнародній політиці, в умовах війни, яка триває, і враховуючи величезну підтримку, яку Польща надала Україні, таких помилок не повинно бути. Ми завжди будемо захищати добре ім’я Польщі, її безпеку, й інтереси жодної іншої країни ніколи не будуть переважати над інтересами Республіки Польща».

Про цю безглузду суперечку можна писати і писати. Але не вона головна. Значно важливішими є причини, які її породили, й обставини, які її удобрили. Отже, причиною стала вже згадана запроваджена Варшавою заборона на імпорт українського збіжжя. Коротко нагадаємо історію питання. У квітні Польща та ще чотири східноєвропейські країни (Болгарія, Угорщина, Румунія і Словаччина) запровадили в себе заборону на зерновий імпорт з України. Вони узгодили це питання з Брюсселем. Спершу заборона мала діяти до червня. Потім зі згоди ЄУ її подовжили аж до 15 вересня. Тепер же згадані країни просять Європейську Унію пролонґувати заборону щонайменше до кінця року.

Причому Варшава уже встигла заявити, що за будь-якого рішення Брюсселя заборона на імпорт українського зерна в країні збережеться.

Зрозуміло, що така постановка питання аж ніяк не могла сподобатися Києву. Тож Україна поскаржилася Європейській комісії. От саме ця скарга і спровокувала наведену заяву Пшидача про «невдячність».

Чому Варшава відреагувала так нервово? Передовсім тому, що країна зараз перебуває у стані виборчої лихоманки. У жовтні мають відбутися вибори до польських Сейму і Сенату. І в такий час правлячій партії «Право і справедливість» у жодному разі не можна втратити підтримку такого вагомого електорату, як селянство. А останньому аж ніяк не до вподоби перспектива отримати на польських ринках замість свого зерна – українське. Тому влада готова в цьому випадку йти навіть на порушення європейських норм, якщо Брюссель так і не дозволить подовжити заборону на імпорт.

Нервовості польському політикуму додали ще й провокації з Білорусі. Спершу тамтешній диктатор Олександр Лукашенко «пожартував», що, мовляв, найманці з ПВК «Вагнер» збираються «на екскурсію до Варшави та Жешува». Потім сотня «вагнерівців» вирушила в бік Сувальського коридору, що на польсько-литовському кордоні. І вишенькою на торті став заліт у повітряний простір Польщі трьох білоруських військових гелікоптерів. Варшава тоді так розгубилася, що не знала, як і реагувати. Спершу польська влада намагалася взагалі не визнавати порушення повітряного простору. Зрештою, під тиском повідомлень у ЗМІ таки визнала, продемонструвавши свою неспроможність належно захистити кордон. А тут ще українці зі своєю «невдячністю».

Звісно, погано, що Варшава так чинить, і ні білоруські провокації, ні близькість виборів її не виправдовують. Інше питання: чи потрібно було Києву з цього приводу влаштовувати гучні демарші? Однозначно ні. Можна було обмежитися телефонними перемовинами, розмовами в кулуарах. Навіщо було викликати амбасадора, робити публічні заяви – незрозуміло.

Так Україна вкотре наразилася на звинувачення в невдячності від одного з найприхильніших наших партнерів. Раніше ми вже отримували аналогічні закиди від Вашингтона й Лондона. І реагували на них, відверто кажучи, не найшляхетнішим чином.

І це ще добре, що чергова кругла річниця «Волинської трагедії» минула, на диво, спокійно. Бо, наприклад, у липні 2013 року від польських політиків і громадських діячів пролунала маса українофобських заяв, звинувачень українців у звірствах, геноциді. Цьогоріч на тлі війни, на тлі тих звірств, які чинять російські окупаційні війська в Україні, очевидно, з польського боку було вирішено пом’якшити риторику.

Добре, що й у Києві нарешті усвідомили, що треба заспокоїтися й відреагувати так, як це личить добрим друзям. І вже по півночі на 2 серпня, президент України Володимир Зеленський опублікував у твіттері заяву примирення.

«Україна б’ється за свободу свою та всієї Європи, і ми вдячні кожному народу, який допомагає. Надзвичайно цінуємо історичну підтримку Польщі, яка разом з нами стала справжнім щитом Європи – від моря до моря. І жодної тріщинки в цьому щиті бути не може. Ми не дамо жодним політичним миттєвостям зіпсувати відносини між українським і польським народами, а емоціям точно варто охолонути. Свобода й благо наших народів, цінності нашої Європи та перемога над спільним російським ворогом – понад усе», – заявив Зеленський.

Згодом почин президента підтримав секретар РНБО Олексій Данілов, який нагадав, що першу партію зброї «після вторгнення російської терористичної держави 24 лютого 2022 року, такі необхідні нам міномети, передала нам Польща». «Польща і Україна єдині у своєму союзі незламних! Ми дякуємо за кожний злотий, снаряд чи добре слово і за кожну жінку і дитину, яких польський народ прихистив у своїй домівці в найстрашніші моменти нашої історії. Ми об’єднані спільною європейською історією, мільйонами родинних і дружніх зв’язків і єдиною ціллю – знищення московської потвори, яка посягнула на нашу і вашу свободу», – зазначив Данілов.

Сподіватимемося, що з польського боку пролунають аналогічні заяви, спрямовані на залагодження цього безглуздого конфлікту. Бо, зрештою, ми дійсно «союзники, а не фраєри».