Сповідь лудомана

…я зробив висновок, що грати – це шлях в нікуди. Проте прийшов й інший висновок – я не можу кинути грати! Мій мозок звик до постійних порцій адреналіну, який надходив незалежно від того, чи я виграю. Я ні про що інше, крім ГРИ, не міг думати.

Хочу поділитись враженнями про події, які зараз відбуваються в українському суспільстві, враженнями з власного гіркого досвіду, події ці - заборона грального бізнесу в Україні.

Наразі тривають жваві дискусії з цього приводу, які ж плюси і мінуси з'явилися в зв'язку з таким рішенням. Заборонити гральний бізнес, з одного боку дуже погано, бо бюджет недорахується купи грошей, з'явиться біля двoхсот тисяч безробітних, незрозуміло, що робити з тими грішми, які вже сплатили гральні заклади за довготермінові ліцензії. А що ж доброго і позитивного досягнуто цим рішенням?

...Я вперше потрапив у заклад, де розташовані гральні автомати, приблизно 2003 року. Зайшов просто тому, що потрібно було десь згаяти годину. На той час у мене була престижна робота і непогана посада, зарплата біля тисячі доларів (думаю, багатьох ця цифра і тепер вражає, а це був, нагадую, 2003 рік). Замовивши кави, я став дивитися, як купа чоловіків захоплено луплять по клавішах апаратів, час до часу матюкаються, то радісно, а то розпачливо, і мені стало дуже цікаво, що ж це за такі апарати? Вони миготять вогнями, видають різні цікаві звуки, з них (не зі всіх, звичайно) сипляться жетони, котрі щасливі гравці тремтячими руками вигрібають з лотків і чимдуж спішать до каси.

Я попросив адміністратора пояснити мені що до чого. Як виявилось, нічого складного. Купив жетонів на 100 гривень і - вперед. На мою біду, я виграв. Йшов звідти помалу і багато думав. Як так, я за двадцять хвилин зробив зі ста гривень триста з гаком? Я ж нічого не робив важкого, не думав, фізично не працював. Навпаки - отримав задоволення. Це ж супер!!! Наступного дня я знову був у цьому закладі. Цього разу я програв, але абсолютно не сумував з цього приводу. Я ж знаю, що там можна (і потрібно!) виграти! Отже, я щось зробив не так. Поміркувавши кілька хвилин, дійшов висновку - треба придумати СИСТЕМУ! 

З математикою у мене все було гаразд, зелене поняття про арифметичну прогресію теж було - наступного дня я знову там! І вже не з сотнею, а з тисячею гривень. Ну що ти скажеш, знову програв! Тут вже почало мене заїдати самолюбство - як так, мене, такого розумного і успішного, нахабно обігрує якась розцяцькована залізяка? Ні, такого не буде. Спробуємо ще раз!

...Я не впевнений, що читачам буде цікаво дізнатися про всі стадії моєї ігрової хвороби. Читати про те, як я зрозумів, що ніяка система тут не спрацьовує, бо автомат налагоджений так, щоб віддати тільки якийсь зовсім невеликий процент від вкладених у нього грошей. Про те, як я зробив висновок, що грати - це шлях в нікуди, і потрібно це заняття негайно покидати. Проте прийшов й інший, набагато прикріший висновок - я не можу кинути грати! Мій мозок звик до постійних порцій адреналіну, який надходив незалежно від того, чи я виграю. І я вже ні про що інше, крім ГРИ, не міг думати. Про те, як я, щоб заглушити совість, яка ще мені щось говорила (чоловіче, схаменися, тебе вдома дружина і дитина чекають, а ти до третьої ночі свою зарплату програєш), почав пити під час гри. Про те, як я вліз у борги. Про те, як втратив роботу через майже постійну посталкогольну несвіжість вранці. Як мало не втратив сім'ю. Як повністю втратив віру у себе і власні сили. Як ходив до психолога лікуватися, але чи то психолог був не дуже фаховий, чи то моя хвороба занадто запущена - не допомогли ці візити зовсім...

На що я надивився за ці роки - і на людей, які абсолютно опустилися і клянчили в відвідувачів по пять гривень на жетон, і на таких, які просто приходили подивитися, як грають інші, бо самим на гру не вистачало, а адреналін потрібен, на людей, з якими я був знайомий особисто і які програвали квартири і бізнес. Повірте, це все дуже сумні і повчальні історії.

Я приблизно уявляю собі, що будуть думати (і які коментарі залишати) читачі. Всі будуть певні, що особисто з ними ніколи і ні за що таке трапитись не могло і не може. Так неалкоголік ніколи не зрозуміє алкоголіка, ненаркоман - наркомана. Просто прошу мені повірити на слово, що лудоманія (хвороба на азартні ігри) існує. Вона страшна, небезпечна, і від неї не застрахований ніхто.

Та повернімося до сьогоднішніх реалій. Що пропонує гральний бізнес? Зробити більш жорсткими закони, збільшити податки. Суворіше слідкувати за неповнолітніми, які заходять до ігрових салонів. Повірте, це нічого не дасть. Основна небезпека гральних салонів у тому, що вони просто існують! Скільки разів було, що я за день проходив біля десяти салонів (у мене на кожен з них спрацьовував інстинкт, але якось себе стримував), а на одинадцятому зривався і йшов туди. Отже, єдиний правильний висновок - їх не має бути взагалі. Можна зробити кілька зон за межами міст, де б розташовували гральні заклади. Звичайна людина туди не поїде. Це максимум, на що, на мій погляд, може піти влада.

Особисто я вже понад рік не переступав порогів гральних салонів. Завдяки деяким діям і змінам у житті мені вдалося тимчасово перемогти цю хворобу. Але я свідомий того, що автомати вміють чекати. І не даю стовідсоткової гарантії, що колись не зірвуся. Тож я думаю про свою долю також. І про те, щоб, не дай Боже, хтось із ваших дітей не повторив моєї долі.

P.S. 5 червня Президент України Віктор Ющенко застосував право вето до Закону "Про заборону грального бізнесу в Україні". Як повідомляє прес-служба Президента, таке рішення глава держави прийняв тому, що вважає цей закон популістським та незваженим, який спричинить втрату близько двохсот тисяч робочих місць та падіння ВВП на рівні 21%.