Суржик, і з чим його їдять
IQ

Суржик, і з чим його їдять

Як так можна: бути українським патріотом, а вживати стільки русизмів?

Іван Лучук, 10 липня18765

Суржиком, можна сказати, вже нікого не здивуєш. Звучить він дуже часто по всіх просторах України. Звучить і у Львові. У нас ще, слава Богу, нема його засилля. Словом, це певна проблема.

З'ясуймо спершу, що ж таке той суржик. Якщо вірити академічному словнику української мови, то це «елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без дотримання норм літературної мови», або ж «нечиста мова». Це значення переносне. А «суржик» засадничо – це «суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса тощо», або ж «борошно з такої суміші». Наразі зрозуміло.

От лише елементи двох мов у нашій ситуації об’єднані таки не штучно. А виглядає, що природньо. Бо суржикомовлення виглядає доволі-таки природним.

Філолог Олександр Авраменко розрізняє слабкий і сильний суржик. Слабкий – це, мовляв, невеликі вкраплення, притаманний він саме західноукраїнському регіону. Сильний суржик – це той, що вживається на всій решта території України. Авраменко каже, що суржиком варто вважати не лише змішування української мови з російською, бо так само можна називати польські вкраплення в мові на Галичині чи румунські – на Буковині. Додам, що у такому разі – ще й угорські вкраплення на Закарпатті.

Той же Авраменко трактує слова «коліжанка» і «трускавка» як суржикові, запозичені з польської. З таким же успіхом можна було б уважати суржиковими слова «філіжанка» і «курва» (хоча перше походить з турецької, а друге – з латинської). На моє ж глибоке переконання, суржиком можна вважати лише змішування української саме з російською.

Наведу тут певний «суржикальний» антураж, щоб показати, що схоже явище не є унікальним у нас. Воно притаманне й іншим мовам, іншим країнам. Це ніби загальні місця, проте доречно буде тут і про деякі з них згадати. Білоруський суржик називається «трасянка». У Квебеку в Канаді франкофони домішують до своєї специфічної кевбецько-французької трохи англійської полови, з чого й виходить суміш «жуаль» (joual). «Джамайка, Джамайка», як співав Робертіно Лореті, тобто Ямайка, має свій суржик, йменований «патва» – це суміш їхнього варіанту англійської з деякими західноафриканськими вкрапленнями. У З’єдинених Стейтах Америки «латиноси» часто розмовляють сумішшю з іспанської та англійської, званою «спенґліш» (Spanglish, від Spanish і English). У ситих німецькомовних країнах деколи домішують до квашеної капусти і суржику, званого «денґліш» (Denglish, від Deutsch і English). «Фате», тобто «хвате», себто «хватає», суржикально будь сказано.

Дехто ще називає суржик так: арґо, жарґон, креол, лінґва франка. Так воно якось наче й солідніше. Можна суржик назвати ще й піджином, або порівняти його з ним. Піджин – це спрощена мова для спілкування між двома (й більше) неспорідненими етнічними групами. Згрубша. Не будемо тут заглиблюватися у його природу. Порівняння суржика з піджином може слугувати темою окремої розмови.

Один мій старший років майже на двадцять колєґа Микольцьо Моторний, який служив у війську в Чехословаччині під час революції 1968 року, розповів мені якось таку історію, яку я занотував дослівно:

«Призвався я в армію в шістдесят шостому році, служив в Венгрії по шістдесят дев’ятий рік. Прийшлось мені бути учасником бойових дій в Чехії, в Чехословакії. Тоді мене туда в примусовому порядку, можна сказати, тому шо я туда не хотів їхати душевно, але приказ був приказ, від приказу тоді ніхто не відказувався. Був я в Чехословакії, був такий случай. Люди там гинули трошка, вбивали. А мені не приходилося стріляти, хоть міг стріляти, но я не міг стріляти, хоть я би стріляв, то я би стріляв в воздух. Був такий момент, шо ми їхали через Брно, нам перегородили дорогу жінки, матері з дітьми, з калясками, не давали нам проїхати. На бетеерах ми їхали, БТР ПП 60П, восьмикольосні плаваючі. Ну стали ми. Ми не мали приказу їхати по калясках, по дітях. Ми їхали по центральних вулицях. Командир приказав мому землякові, земляк був в пулімйотному отдєлєнії, щоб він вивів взвод ті каляски роздвинути. Приказ був приказ, він відкриває верхній люк, як в бетеері є, треба було боковими дверима вийти, а він відкриває верхній люк, піднімається так по пояс, і вистріл з другого поверху з вікна ну просто попадає, видно снайпер стріляв, просто в голову. А я ззаді него був на своєму бетеері, я подививсі через бінокль, бетеер має біноклі, має такі, подививсі – бачу, він за голову спіймався, а між рук кров пішла. Вийшов приказ димовиї шашки кидати. Димовиї шашки кинули, я побіг до бетеера свого земляка, він з Самбора, заглянув через люк вниз, а там всьо в крові, бо в бетеері всьо покрашено набіло всередині. Ну я го взяв на руки, він ше тільки вздихав, слова вже не сказав. Мені так прийшлось, щоб я го переодів, помив, переодів в форму і відіслав додому. Отакий случай. Я приїхав потім, бо ше були фотографії там, альбом його був, привіз, демобілізувався в шістдесят дев’ятому році, взяв той альбом. Я той альбом взяв, як демобілізувався, мусив завезти його матері. Там тільки мати була одна, батько помер. Коли я йшов до фіртки, мати побачила, а я був в формі, ще форми не знімав, вона зрозуміла, хто то йде, і впала в обморок. Я підбіг, підняв її. Там дочка була в неї, дочка була ше. Я побіг принести води, набрав води, дав попити води, вона відійшла. А ми сіли, нас пригостили. Я розказав всю ту історію, як то було, а мати плакала сильно, подякувала, шо я приїхав. Два рази ще відвідував її, їздив. Така історія моя була».

Бачимо, що на суржикові вкраплення у мову навіть львів’янина, патріота, могла вплинути служба в радянській армії. Пригадую ще з дитинства, як на початку сімдесятих один далекий кревний чи син знайомих із Карпат, повертаючись зі служби в армії (з Яворова, здається, того, що на Косівщині), розмовляв у нас вдома вже не своєю гуцульською говіркою, а суржикованою мовою, а свою адресу на листочку записав то вже і взагалі по-російськи.

Чимало людей, які насправді є українськими патріотами, вживають у живому мовленні, та й на письмі слова типу: «кашмар», «пічаль», «опічатка», «зломався», «промінем», «пишеш», «приймати участь», «забор», «становиться» (в сенсі – стає), «запрошен», «мучається», «в ітозі», «сполошний», «вдодачу», «почва», «кукли», «шкаф», «полка», «взбісився», «самий лучший», «най значимий», «уход», «справи обстоять» тощо. Для мене це залишається загадкою – як так можна, бути українським патріотом, а вживати стільки русизмів.

В українській художній літературі в деяких авторів доречно використовується суржик. От візьмімо хоча б прозу Богдана Жолдака, там суржик цілком доречний і на своєму місці, як і в деяких творах Михайла Бриниха, зокрема в його «Шидеврах світової/української літератури». Показовим є і начерк Назара Гончара «Прівєт», який я реконструював із його записника 2006 року для його ж «Зібраних творів» у моєму упорядкуванні:

а вкусне? блінчики з творогом

кольцо сірожки цепочка сіребряна

подаркі прєлєсть

нарошно

бєзпрєдєл – хотя би спросіла

мусор

конєшно тіпа прікол

накрий скатерть клійончату

рюмки і проче там в шкафчику

і смотайся за угол

вдінь юбку празнічну

бутильок водки любої но поллітровку

і Вовку пригласи

пощитай в тумбочкі мєлоч – хватає?

нєфіг туда-обратно тащитися

тьотя Свєта жаркоє на фторе?

пока я приготовлюся занімайся уборкою влажною

переулок Пожарніків

сємдесят восєм чотирнадцять ноль ноль

не поняв скороговорка яка-то

спорити

альо, справочна?

прачечна

драстє

Свєта! не трогай постіране більйо грязними пєрчатками

резиновими кожаними

ато запачкаєш

зачим ти вижимаєш підодіяльник м’ясорубкою?

спортиш і вопше ізобрітатєльніца тоже

ладно канчай карочє ато получиш

Це вже наче й не начерк, а вивершений ґротескний твір, у якому показово сконцентровано суржикомовлення. Але це все література, а решта все – життя.

Можна висунути припущення, що суржик вже автономізувався як окрема одиниця. Можливо, він, як метастази, поширюється з метою знищення української мови. Він агресивний, лукаво мріє зруйнувати українську мову й утвердитися на її місці. Так це чи не так – не можна з певністю сказати. А те, що він занадто вже часто намагається підмінити собою літературну норму – це факт.

Природу його зрозуміти начебто і просто – от намішалося того до того, і поготів. Багатьом посполитим, щоб не напружуватися, легко ним спілкуватися. А можливо, його основна природа глибша та глибинніша, войовнича. Його мета – знищення через витіснення. І що ж тоді нам із цим робити?

Є проблеми важливіші та ґлобальніші. Але і ця проблема не пасе задніх. Знову все впирається в освіту. Від самих початків, від дитячого садочка. Там мають починати вчити правильно розмовляти. Та й школа – то вже святе, там мають добротно вчити правильно розмовляти, писати тощо. Коли в маленької людини закладеться все правильно, то вже суржик розіб’ється об неї, наче об мур.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини