Таке враження, що якщо одна партія переможе, іншу мають вирізати, – фахівець

«Ми не можемо перекинути на журналістів більшу відповідальність, ніж вони насправді можуть на своїх плечах понести. На мою думку, у нас в суспільстві радикально змішана система вартостей. Ми зараз бавимося в вибори, але насправді ми це робимо тільки тому, що мусимо грати у цю гру. Бо ми є країною, яка є близько до Заходу. Є західна система вартостей, демократична, і будь-яка влада, яка, метафорично кажучи, не хоче, щоб у Полтву заплив авіаносець, змушена розігрувати гру про вибори, бо інакше легітимізувати свою владу не може», - заявив 23 грудня кандидат філософських наук, доцент Львівського національного університету ім. І. Франка Олег Фешовець під час засідання прес-клубу «Відповідальність журналістів напередодні виборів».

О.Фешовець додав: «З іншого боку, ми живемо у суспільстві феодальному, де все є кланове. Якщо ви володієте певним матеріальним ресурсом, в тому числі ЗМІ, то ви належите до якогось феодального клану, і мусите поводитися за правилами васалітету. «Ти чий? - або одного князя, або іншого». За його словами, спрацьовує ще одна система. «Коли ви дивитеся на плакати, вам кажуть: «Це – ангел світла, тобто чисте добро». З іншого боку кажуть: «Не вірте. Ангел світла – це Люцифер. Він абсолютне зло». Ми сходимо на рівень, коли складається враження, що якщо певна партія переможе, то інша партія мусить бути вирізана, їхні діти і жінки мають бути продані в рабство. Бо це – абсолютне зло, а це – абсолютне добро. І будь-яка людина, що живе у такому суспільстві, поступово починає втрачати чутливість до вартостей. А відповідальність можемо визначати, тільки виходячи зі співставлення вищих і нижчих вартостей. То чи можна покладати на журналістів значну відповідальністю у суспільстві, в якому принципово перемішані всі карти?».

На думку науковця, «наша система координат є наскрізь фальшивою. Добро і зло є взаємозамінними, тому журналіст принципово не може брати відповідальність за це. Тому журналістика не може сьогодні відіграти значної ролі. Максимум, що можуть собі дозволити журналісти – це напівправда, але людьми маніпулюють якраз напівправдою».