The Ukraine
IQ

The Ukraine

Українське питання і американське кіно

Назар Кісь, 27 червня 201711000

Дональд Трамп, який назвав Україну «the Ukraine», не читав, мабуть, книгу Леоніда Кучми «Україна не Росія». Бо написав цей бестселер Леонід Данилович (чи, швидше за все, місцями надиктував) для внутрішнього вжитку, та й нічим іншим, окрім назви, літературний шедевр не запам’ятався. Але вже сама назва дає уявлення про те, яким методом малоросійський «постсовок» намагався ідентифікувати українців у сучасному світі.

На щастя, є інші письменники, і завдання «геть від Москви» потроху вирішується. Принаймні в Україні. Натомість у решті цивілізованого світу не все так просто. Де, за інерцією, українці і надалі дуже сильно «зав’язані» на Росію, особливо у масовій культурі. Вони, за замовчуванням, завжди потрапляли в категорію «РАМ» (росіяни, араби, маніяки), які рідко наділені людськими рисами.

Останніми роками до класичного набору «горілка, сигарети, побутове насильство, Чайковський, балет» додався антисемітизм і пост-правда. Тобто придуркуваті, але загалом не дуже проблемні «русскі» на західних екранах потроху стають тим, чим вони є насправді – загрозою для нормального життя цивілізованих людей.

В одному з сезонів серіалу «Заточені кепки» (події розгортаються після Першої світової війни) дійовими особами є російські емігранти в Британії. Коли князь і «особа, наближена до імператора» дізнається, що його діловим партнером буде людина, чиї коріння також тягнуться з Російської імперії, він, зрозуміло, сподівається на якусь мінімальну приязнь. Проте дарма, бо «ювеліром» виявився керівник єврейського синдикату, чия бабця, за його словами, в 5-річному віці втікала в снігу від п’яних «казаків». Відповідно, жодних сентиментів до «земляків» він не відчуває, радше навпаки. Все б гаразд, якби події з бабцею не відбувалися у степах під Одесою.

Та сама історія про бабцю в 5-річному віці і «казаків-погромників», цього разу від американського адвоката, звучить у серіалі «Фарго». Нащадок «казаків» Юрій Бурка вбиває свою жертву зі словами «я и есть казак». З одного боку, добре, що цей персонаж перед цим розповідав про Сибір як про свою батьківщину. З іншого боку, його предкам автори серіалу інкримінують уманську різанину, а «сибірські казаки» стають «степовими». А це вже погано. І не лише тому, що руйнує звичну для українського обивателя картину світу з хорошими козаками і підлими воріженьками. І не тому, що в даному випадку українських гайдамаків не відрізняють від російських «казаків», а простір від Одеси до Камчатки сприймається як одне ціле, дике й вороже. Це виклик для нашої історичної політики і для її представлення назовні. Потрібно не просто відрізнити козаків від «казаків», але й дати оцінку діям «хороших наших» та «поганих наших». Бажано при цьому, звичайно, використати напрацювання не лише радянської історіографії. Якщо цього не зроблять українці, за нас це зробить хтось інший, наприклад – автори американських серіалів.

І тоді пізно вже буде обурюватися, якщо з’явиться цілком «український персонаж» на зразок «Чорнобога» з «Американських богів». У серіалі він теж походить десь із наших теренів, відповідає за вбивства, робить це натхненно та зосереджено, багато курить, носить брудний одяг і не миє голову. Грає в шашки на доволі примітивному рівні. Класика.

Але це лише частина проблеми. Інше питання – як це подати. Бо вітчизняна традиція зображати українця або як тупого малороса-салоїда, або як лицаря без страху і докору (якщо він, звісно, не зрадник у партизанському загоні) – вона ні до чого путнього не приведе. По-перше нецікаво, а по-друге – неправдоподібно. Так само, як і театральні «вороги»: алкоголіки, злочинці, маніяки, або закоханий в українську дівчину дивогляд, який гине у тракті оповіді, а отже, не залишає по собі нащадків.

Є в цьому щось від міфів про безалкогольні весілля в Галичині. Були всі такі порядні, не пили, не курили, ножами один одного не різали і з пістолетів не стріляли. Позашлюбних дітей приносили лелеки, а потім прийшли «вони», і запалити наш тихий рай. Якщо б так думали в Америці, ми б ніколи не побачили, наприклад, «Хетфілди і МакКої». Алкоголь, вбивства, ворожнеча між штатами – і все нормально. Історія – складна штука.

Зрештою, українці на загал доволі злопам’ятні люди, і агресія нам місцями властива. Таких більшість на цій планеті. Як кажуть в рекламі, «будь собою». Головне пам’ятати, що ми продовжуємо справу «хороших своїх», щоб дійсно не стати частиною загадкового «сибірського степу» від Камчатки до Одеси.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук