Той самий Валентин: мощі покровителя закоханих зберігаються у Самборі

Цього року церковний календар змістився на два тижні, тож треба звикати до нових дат всіх свят. Однак День святого Валентина є святом із католицького церковного календаря, тому воно не «переїхало». Такий святий жив у Римі у III ст., і на Львівщині зберігається частинка його мощей. Щороку напередодні 14 лютого у Самборі відбувається масове паломництво.

Церкву Різдва Пресвятої Богородиці у Самборі збудували у XVIII ст. за кошти українського шляхтича Іллі Комарницького. Стінопис у XIX ст. виконав Кирило Устиянович. Церква зберігає дві реліквії. Це чудотворна ікона Самбірської Богоматері, а також мощі святого Валентина – покровителя закоханих.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці у Самборі (світлина сайту Фотомандри)

Фрагмент черепа та декілька кісток святого Валентина перевезли до Самбора у 1759 році. Про те, що це автентичні останки, підтверджував документ від Папи Римського, однак він зник у радянські часи. Мощі зберігаються у скляному саркофазі. На День закоханих та на Стрітення, що раніше святкували 14 і 15 лютого відповідно, їх носили навколо церкви і виставляли для поклоніння.

Святий Валентин був покровителем Перемисько-Самбірської єпархії. Тому, як пояснив настоятель самбірської церкви о. Богдан Добрянський, у Ватикані вирішили передати частину мощей у самбірський храм, яким опікувався святий Валентин. Фрагмент черепа та кілька кісток святого зберігають у Самборі вже 265 років.

Мощі Валентина у самбірській церкві (світлина сайту Фотомандри)

Ким був Валентин?

Католицька церква вшановує кількох Валентинів, у церковному календарі день пам’яті святого Валентина є 14 лютого. Однак невідомо, якого саме. Справа в тому, що в Італії у III ст. жило два Валентини, які загинули за свою діяльність. Як пише католицький сайт Credo, один з них був священиком і лікарем з Рима, якого стратили 14 лютого за правління імператора Клавдія II Готіка (268-270). Його поховали на вулиці Фламінія, де у 350 році збудували базиліку. Другий Валентин – це єпископ з міста Терні. Він у 270 році прибув до Рима і через три роки його стратили за приналежність до християн, це було вже за часів наступного імператора – Авреліана. Єпископ Валентин з Терні таємно вінчав солдатів з їхніми коханими, яким забороняли одружуватися.

«Ті самі імена, той самий час, та сама смерть, те саме місце поховання, та сама дата згадування – все це спричинилося до неодноразового ототожнення цих двох святих протягом історії, починаючи від найдавніших римських мартирологів. Тому сьогодні важко у деталях розрізнити, що саме відноситься до римського священика Валентина, а що відноситься до Тернійського єпископа. Не виключено також, що тут насправді мова про одну й ту ж саму особу. Одне можемо сказати з впевненістю, що покровителем закоханих слід вважати єпископа Терні, саме він є тією легендарною особою», – пише Credo.

Єпископ Валентин з Терні таємно вінчав римських легіонерів з їхніми нареченими

Церква встановила день пам’яті Валентина 14 лютого у 496 році, щоб витіснити язичницьке свято римських «луперкаліїв», свято плідності і розпусти. У часи Середньовіччя день Валентина набув романтичної аури, про нього почали писати у літературі. 14 лютого 1400 року під покровительством святого у Парижі заснували Верховний Трибунал любові, який мав вирішувати справи щодо подружніх контрактів, зрад, насильства над жінками. А у 1699 році святого Валентина вже почали вважати чудотворцем і цілителем від різних хвороб.

За легендою, першу «валентинку» написав сам Валентин, а найдавніша збережена любовна записка датується XV століттям. Карл з Орлеана після програшної баталії сидів в ув’язненні у Лондонській вежі і звідти писав записки до своєї дружини: «Я вже згорів від любові, моя найсолодша Валентина… » і підписав її «Твій Валентин». Звичай висилати «валентинки» масово поширився в англосаксонських країнах у XIX столітті. Потім свято комерціалізувалося, це триває і до сьогодні.

Частини мощей Валентина, крім Самбора, зберігаються також у Терні і Тоскані. До самбірського храму найбільше паломників приїжджає саме 14 лютого.

Щоб не відставати від греко-католицької церкви, у самбірському костелі Івана Хрестителя на вхідних дверях повісили замок, торкнувшись якого людина зможе одружитися. Звісно, легенда розрахована на туристів, а не віруючих християн. Однак місто однозначно варте того, щоб його побачити і без віри в чудеса.

Більше пам’яток – у рубриці «Краєзнавство»