Третя сила
IQ

Третя сила

Чи стане рок-музикант Святослав Вакарчук альтернативою старим українським політикам?

Сергій Шебеліст, 5 грудня16123

За два роки в Україні відбудуться президентські, а потім парламентські вибори. Але підготовка до них уже розпочалася. Політики активно намагаються відчути, які настрої панують у суспільстві, прагнуть здобути його підтримку. Соціологи проводять чергові опитування, визначаючи популярність кандидатів – потенційних і тих, хто напевно візьме в них участь. І якщо раніше в дослідженнях фігурували винятково «класичні» політики, то віднедавна до них долучилися «позасистемні» люди – такі, як 42-річний лідер рок-гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук.

«Зірковий кандидат»

За результатами масштабного опитування, яке здійснили чотири авторитетні компанії («Социс», Київський міжнародний інститут соціології, «Рейтинг» і Центр Разумкова), популярний музикант увійшов до трійки лідерів симпатій виборців. Його випередили тільки Петро Порошенко (16,1%) і Юлія Тимошенко (14,4%). Нині за Вакарчука готові проголосувати 12,1% українців.

На перший погляд, це не приголомшливий результат. Але йдеться лише про стартову підтримку, «ядерний електорат», який може розширитися у процесі передвиборчої кампанії. Тим більше, що 21,4% громадян досі не вирішили, кого вони підтримуватимуть.

Третє місце, яке посідає Вакарчук, іще раз демонструє, що в українському суспільстві є запит на оновлення еліти та перезавантаження влади. Під цими гаслами відбуваються всі президентські й парламентські вибори останніх років. Однак значних успіхів в цьому плані не досягнуто.

У вищій політичній лізі України провідну роль відіграють старі еліти, які встигають побувати й у владі, й в опозиції, консервуючи при цьому панівні в політиці правила та всю систему. Молодих політиків вони залучають у свої команди для декорації та незабаром успішно їх «асимілюють», нерідко «нові обличчя» самі себе дискредитують. Шлях від кумира до антигероя короткий.

Усе це призводить до того, що зростає суспільне невдоволення, у старих кадрах люди вбачають причини більшості проблем і відсутності помітних реформ. Рівень недовіри до ключових державних інституцій украй високий. Провідні представники влади мають великий антирейтинг. Значна частина громадян уважають, що країна рухається в неправильному напрямку.

Утіленням альтернативи є Вакарчук. Це популярний артист, який збирає на своїх концертах стадіони, й авторитетний громадський діяч, цитати з виступів якого стають резонансними і тиражуються в соціальних мережах. Одним словом, це людина, котра уособлює образ сучасного проєвропейського українця.

Часом його порівнюють із Вацлавом Гавелом, який довів, що державою можуть керувати не лише професійні політики, а й люди мистецтва. Чеський президент продемонстрував, що в апріорі брудній політиці є місце моральності.

Власне, цієї риси так бракує на політичній сцені України, країни в якій нещодавно тріумфувала Революція Гідності. Суспільство прагне чесності, щирості та відповідальності. Не знаходячи цих чеснот в актуальних елітах, люди шукають їх «поза системою».

А що таке система, Вакарчук мав нагоду переконатися в 2007–2008 роках, коли був народним депутатом від блоку Віктора Ющенка «Наша Україна – Народна самооборона». Праця в парламенті, який грузнув у беззмістовній боротьбі, не припала до душі артистові. Як він сам зізнавався, не для того ставав депутатом, аби блокувати трибуну. Тому й добровільно склав мандат. Українці сприйняли цей жест як доказ того, що у Верховній Раді не місце для гідних людей.

В очікуванні на українського Макрона

Згадували вже про Гавела. Прихильники Вакарчука, які вислуховують закиди про те, що йому бракує політичного досвіду, також наводять приклад Рональда Рейґана, який теж не був «фаховим» політиком, що не завадило йому стати успішним президентом США. Польський рок-музикант і позасистемний політик Павел Кукіз на президентських виборах 2015 року здобув 20,8% голосів і посів третє місце, а потім його блок «Кукіз’15» потрапив до парламенту. Чим гірший від нього Вакарчук?

Як лідер «Океану Ельзи» міг би досягнути успіху? Під час нещодавніх президентських виборів у Франції Емманюель Макрон несподівано для багатьох став лідером перегонів, випередивши раніших фаворитів – Франсуа Фійона і Марін Ле Пен. Згодом його партія, створена практично з нуля на базі громадського руху «Вперед!», виграла парламентські вибори та сформувала уряд.

Приблизно таке майбутнє прогнозують Вакарчукові. Його прибічники вірять: щойно він заявить про свій намір балотуватися, довкола нього почнуть гуртуватися прогресивні політики та спонсори – серед останніх може бути й олігарх Віктор Пінчук. У такий спосіб музикант може отримати організаційну, фінансову й медійну підтримку.

Нині Вакарчук перебуває у Стенфордському університеті, куди його запросив Френсіс Фукуяма. Поїхав туди викладати. Раніше, 2015 року, артист був на стипендії в Єльському університеті в межах програми для лідерів. Власне, тоді над Дніпром почали подейкувати, що американці готують його на очільника України.

Поки ж пересічні українські громадяни, журналісти й експерти дискутують, яким президентом був би Вакарчук, сам музикант зберігає мовчання з приводу того, чи збирається він узагалі балотуватися на цю посаду.

Нещодавно митець заявив: «Я не планую політичну кар’єру. Звик не коментувати чутки, тому ту наполегливу чутку, що я збираюся іти в президенти, також не стану коментувати. Політичних амбіцій у мене немає. Я хотів би залишатися тим, ким є, якомога довше. Поки я роблю те, що можу, і те, що вважаю найбільш ефективним для себе. Разом із тим життя вносить свої корективи, обставини можуть змінюватися. Ніколи не втомлюся повторювати, що просто відійти в бік і дивитися, як моя країна буде рухатися в прірву (якщо так вийде), я не збираюся».

Після світового турне «Океану Ельзи» артист узяв на рік творчу паузу, обмежив до мінімуму спілкування з медіа і лише зрідка висловлюється у Twitter на політичні теми. Той факт, що Вакарчук на президентських перегонах поступається тільки Порошенкові й Тимошенко, не означає, що музикант посяде найвищу посаду в країні. У такий сценарій вірять 4,2% українців. Чому? Бо його електорат – це переважно молодь, а вона, як правило, на вибори не ходить.

Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia. Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут.

Оригінальна назва статті: Trzecia siła („Nowa Europa Wschodnia”)

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук