«Це була антирадянська революція»
Культура

«Це була антирадянська революція»

В український прокат вийшов фільм Сергія Лозниці «Майдан»

Катерина Сліпченко, 24 липня 2014 1601 0

У Києві цієї зими знаменитий режисер Сергій Лозниця мав знімати ігрову картину «Бабин Яр». Проте події, які спалахнули у листопаді, змусили його відкласти зйомки та  замість цього знімати документальний «Майдан». Як зазначив сам Лозниця, знімав його він саме в тій стилістиці, в якій хотів би робити і «Бабин Яр».

У такій мандрівці з ігрового у документальне кіно немає нічого дивного, адже Лозниця був відомим документалістом, потім почав прцювати в ігровому кіно. Так, його «Щастя моє» став першим фільмом, який представляв Україну у основному конкурсі Каннського кінофестивалю.

Так що «Майдан» став поверненням у рідну для режисера документальну стихію.

Лозница відразу наголосив, що це його Майдан. Він не дає жодного інтерв'ю, жодного коментаря. Він ставить камеру и знімає лише довгі загальні плани, день за днем неупереджено фіксуючу рух людей.

Хвилина за хвилиною ми бачимо, які міняється Майдан, як він стає багряно-чорним. Замість пісень ми чуємо, як на Грушевського викликають медиків.

І фінальне «Пливе кача», і людське море, яке завмерло тепер уже у спільному горі.

Жодної оцінки автора ми не бачимо, лише лаконічні титри коротко і нейтрально резюмують факти і позначають дати, розділяючи картину на структурні розділи.

Утім, презентуючи фільм у Каннах Лозниця не приховував ані оцінок, ані симпатій. Проте перш за все він висловився на підтримку Олега Сенцова. За словами Лозниці усі звинувачення - повний абсурд. І він закликав усіх нагадувати про свого колегу аж до його звільнення. Ось що розповів журналістам Сергий Лознця про свій фільм:

Чому ви вирішіли знімати цей фільм?

Я 27 років прожив у Києві. Як тільки там почали розвиватися відомі всім події, я одразу вирішив туди поїхати. Це історичний момент, який ми зобов'язані зафіксувати. Опинившись в Києві, я був вражений тим, як змінилися люди. На Майдані зрозумів, що приходить кінець влади. Янукович втратив те, що повинен мати лідер будь-якої країни, - повагу. Жодна сила у цьому випадку не може утримати правителя при владі. І ніяка сила не може протистояти волі народу.

Це була революція певних регіонів України?

Це була насампред антирадянська революція. Зрозуміло, є люди, які ще хочуть продовжувати жити так, як жили в Радянському Союзі. Ну, наприклад, віддати відповідальність за свою долю «дяді». Не приймати жодних рішень, продовжувати жити в нечесних умовах життя, непорядних умовах, які у нас були досить довго. І є люди - їх досить багато, які зрозуміли, що їх життя, їх відповідальність, їх доля - в їх руках. Я думаю, що це головна лінія зіткнення. І ще я б хотів сказати, що нічого б такого на сході України не відбулося, якби не було там активної участі Російської Федерації. У тому числі, і інформаційної участі, тому що те, що ми спостерігаємо на російських каналах, в російських ЗМІ, це, звичайно ж, інформаційна війна проти України. Або проти того вибору, який український народ зробив.

Чому ви не даєте інтерв’ю тим російським медіа, які є опозиційними?

Не давати інтерв’ю російським медіа – моя принципова позиція. Про Україну говориться надто багато брехні, і я не хочу, щоб мій голос був у цьому потоці. А існування так званих демократичних медіа, на зразок каналу «Дощ» лише легалізують тотальну атмосферу брехні.

Чи відчували ви небезпеку під час зйомок?

Першу частину фільму я знімав у грудні 2013 року. Дивовижне відчуття: небезпека нападу начебто присутня, але одночасно було відчуття безпеки на Майдані. Потім вже, коли там знімав оператор Сергій Стефан, думаю, було небезпечно. Передбачалося, що знімати буде румунський оператор Олег Муту, але він був зайнятий на іншій картині. І ми почали працювати з Сергієм. Відзняли 100 годин матеріалу. Закінчили 5 березня.

Чому у вас немає якихось певних героїв?

Починаючи картину, я повинен був визначити для себе правила роботи. Головне питання: «Про що знімати?» Ясно - про людей. Потрібен був великий план, багато людей, маси. Існує фільм Ейзенштейна «Страйк» - він і став моїм вчителем. Далі я просто слідував за подіями. Я хотів показати якомога більше людей. Я вважаю, що якщо обрати якихось певних героїв, то вони все одно не дадуть об’єктивної картини.

Як до вас ставилися на Майдані? Чи не боялися камери?

На Майдані люди ставилися до нас із розумінням, не ховалися, запрошували до себе, пропонували знімати ще, щоб всі знали, що насправді відбувається. Коли мої колеги знімали Антимайдан, люди там ховали обличчя. Вони розуміли, що робили щось недобре. До речі, хлопці з Антимайдану приходили поїсти на Майдан, і їм говорили: «Проходьте, будь ласка».

Хто профінансував зйомки?

До 23 березня я сам і маленька компанія, яка у нас є в Голландії, фінансували фільм. Потім вже ми звернулися в голландський фільмофонд, він допоміг нам на стадії постпродакшну. Я знімав на найпростішу камеру Sony, а оператор - на фотоапарат Canon. Я не знав - вийде у нас фільм чи ні, тому не звертався до продюсерів. Чекати відповіді від них - невдячна справа. Час-то не чекає.

Чому ви завершили фільм похороном?

Я завершив прощанням із загиблими. Це пам'ять про тих, хто загинув. У нашій країні прийнято ставити пам'ятники невідомим солдатам. Але тільки тоді, коли ми будемо ставити їх відомим героям, тільки тоді ми почнемо вчити історію.

Якою буде прокатна доля фільму?

Насамперед точно можна сказати про те, в якій країні він точно не вийде у прокат. А після того, як «Майдан» покажуть у кінотеатрах, я викладу картину в Інтернеті, тому що хочу, щоб вона була побачена усіма, хто її хоче побачити.

У Львові фільм можна побачити в арт-залі «Кінопалацу» та у «Кінопалаці ім. О. Довженка».

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук