Цвинтарний детектив Міста Лева

24 грудня, тобто напередодні католицького Різдва, сесія Львівської міської ради почалася з детективної історії. Депутатка від ВО «Свобода» Мар’яна Батюк звернулась із повідомленням про «вчинення кримінального правопорушення». Мова йшла про «зникнення» двох знаменитих, майже легендарних скульптур левів, котрі первісно були встановлені на Цвинтарі Орлят, що є частиною музею-заповідника «Личаківський цвинтар».

Наприкінці 1960-х років радянська влада прибрала левів з Личакова. Останніми роками один з цих левів стояв на трасі Львів-Винники, другий – на подвір’ї Геотехнічного інституту. Мар’яна Батюк наполягала на тому, щоб подати відповідний запит до керівника Національної поліції Львівщини Дмитра Загарії, оскільки, на її переконання, дії з «викраденням» левів містять всі ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 185 Кримінального кодексу України.

Можна лише привітати таке прагнення депутатки дбати про культурну спадщину Львова. Хоча насправді вона або проґавила інформацію щодо левів, яку доти вже встигли оприлюднити багато львівських ЗМІ, або лукавила.

Цвинтар Орлят

Перш ніж продовжити «детективну» історію, пригадаймо, що це за леви, звідки вони взялися і як поневірялися. Перед тим треба коротко згадати історію Цвинтаря Орлят загалом. Перше поховання на тому місці відбулось ще 24 листопада 1918 року. Ділянку для некрополя поблизу Личаківського цвинтаря, колишній фільварок монастиря вірменських бенедиктинок, подарувала місту Гертруда Оханович – сестра вірменсько-католицького архієпископа Йосифа Теодоровича. 1921 року було організовано конкурс проектів кладовища. Переміг проект студента архітектурного факультету Львівської політехніки Рудольфа Індруха, який, до речі, був ветераном українсько-польської війни.

Меморіал виглядав доволі велично. Брама, колонада, Арка Слави, каплиця.

1934 року по обидва боки Арки на великих кубах були встановлені дві могутні скульптури левів (вагою близько шести тонн) роботи скульптора Юзефа Стажинського. Леви тримали в лапах щити. На одному щиті – герб Львова та напис під ним Zawsze wierny («Завжди вірний»), на другому – польський орел і напис Tobie Polsko («Тобі, Польще»).

Хто похований на Цвинтарі Орлят? Багато хто вважає, що там поховані виключно ті поляки, котрі під час бойових дій у Львові в листопаді 1918 року відбивали місто в українців і котрих, власне, називали «Орлятами Львівськими» (Orlęta Lwowskie). Це не зовсім відповідає істині. Власне «Орлят» там не більше третини. Більшість похованих – це жертви польсько-большевицької війни, у якій пліч-о-пліч з поляками проти навали зі сходу воювали й українці. Вже у мирний час там ховали також ветеранів воєн 1914-1921 року, котрі померли вже згодом від ран. Останні поховання здійснено у вересні 1939 року, коли львів’яни боронили місто від армій Гітлера і Сталіна.

Окрім того, як з’ясували деякі львівські дослідники, у квітні 1919 року на цвинтар було перенесено поховання з двору Львівської Політехніки. Там, як відомо, у листопаді 1918 року проходили запеклі бої між українськими та польськими ополченцями. І коли відбувалося перепоховання, то переносили тіла всіх полеглих, незалежно від того, хто по якому боці воював.

Не варто також забувати, що на некрополі були поховані пілоти-добровольці зі США та військові радники з французької місії, що билися у складі польських військ.

Для радянської влади, котра утвердилася у Львові по Другій світовій війні, Цвинтар Орлят був як скалка в оці. Але, щоб не здіймати сильного обурення в сусідній Польщі, нові господарі міста вирішили руйнувати кладовище поступово. Спершу було знищено пам'ятники французьким і американським військовикам. 1956 року до Польщі вивезли центральний надгробок «Могили невідомого солдата». У серпні 1971 року було знищено могили і зруйновано колонаду за допомогою танків та будівельної техніки. Вціліли лише пілони, фундамент яких виявився занадто міцним.

Кам'яних левів з-під тріумфальної арки зняли 1967 року. Відтоді й почалася їхня одіссея. У радянської влади Львова не було якогось більш-менш чіткого плану, що ж з тими левами робити. Розбити їх на друзки не наважилися навіть комуністи. Тому було вирішено використати символи міста для утвердження в ньому нового львівського радянського міфу.

Першим ділом зі щитів левів збили попередні зображення й написи. Відтак там з’явилися радянізовані герби Львова зі серпом та молотом на чільному місці (до речі, залишки радянської символіки проглядаються на одному зі щитів ще й нині).

Далі митарства личаківських левів виглядали так. Одного з них спершу встановили на вулиці Дзержинського (тепер вул. Вітовського) поблизу тодішньої будівлі КДБ. Через кілька років його перевезли на трасу Львів-Нестерів (тепер Жовква). При в’їзді до Львова спорудили цілу монументальну композицію: поруч з левом поставили браму, яка мала символізувати «золотий вересень» 1939 року. Але радше ця брама нагадувала гільйотину. Тому львів’яни цю композицію називали «Стратою лева».

Але на цьому пілігримка лева не завершилася. За словами краєзнавця Ігоря Мельника, лева повернули до Львова і встановили на подвір’ї виробничого об’єднанням «Прикарпатпромарматура». Але й там лев не прижився. Передостаннім місцем його дислокації став уже згаданий Геотехнічний інститут на вул. Перфецького, 21.

У другого лева життя виявилося не таким метушливим. Його зразу ж з Личакова перенесли на місце, де він простояв майже півстоліття – на узбіччя траси Львів–Винники. Там він і руйнувався потроху від часу, негоди й рук (ніг) місцевих вандалів.

«Цвинтарні війни»

З 1989 року, коли Польща позбулася комуністичного правління, а Україна й собі стала на цей шлях, виникла ідея відновити Цвинтар Орлят. Тема відновлення зруйнованих комуністичними режимами поховань тоді була напрочуд трендовою і по цей, і по той бік кордону.

За обережну реставрацію некрополю взялася польська фірма Energopol, котрій вдалося відкрити свою філію у Львові. 1991 року польський архітектор Ярослав Скшипчик розробив перший проект відбудови, а робочі креслення конструкцій виготовив інститут «Укрзахідпроектреставрація».

Проте вже у грудні 1995 року Львівська міськрада своїм рішенням тимчасово зупинила реставраційні роботи до того часу, поки не буде узгоджено всі деталі. Таке відбувалося раз за разом, реставрація то починалася, то знову зупинялася.

Загалом тема Цвинтаря Орлят була дуже дражливою для Львова й Галичини. Для багатьох львів’ян цей некрополь залишався символом поразки, втратою українського Львова у листопаді 1918 року.

А крім того, ще й нині багато політичних сил, не вміючи генерувати новітніх ідей, намагаються інструменталізувати тему протистояння з поляками. Тому й не дивно, що питання відновлення кладовища провокувало, провокує і ще провокуватиме бурхливі дискусії і всередині суспільства, і на міжнародних панелях. Тим часом відновлювальні роботи на меморіалі практично зупинилися. Склалася патова ситуація, котру теж охрестили «цвинтарною війною».

Епохальним для Цвинтаря Орлят став 2005 рік. Після Помаранчевої революції та вступу Віктора Ющенка на президентську посаду українській та польській сторонам таки вдалося домовитися. Львівська міська рада 13 червня 2005 року прийняла ухвалу №2553, яка дозволяла довести до завершення реставраційні роботи, проте водночас встановлювала певні обмеження щодо відновлення скульптурних елементів, тексту написів тощо. До цих обмежень ми ще повернемося.

24 червня 2005 року Цвинтар Орлят нарешті урочисто відкрили за участі Ющенка і його тодішнього польського колеги Алєксандра Кваснєвського. Відкриття було доволі символічним, воно ніби освячувало зближення двох націй, яке яскраво виявилося під час буремних подій листопада-грудня 2004 року, тобто вже згаданої Помаранчевої революції.

Повернення левів

Проте питання левів так і не вирішили. Як виявилося, воно чекало на чергову революцію – Революцію Гідності. Польща й поляки знову самовіддано підтримали прогресивно налаштованих українців у протистоянні з режимом Януковича та агресивною Росією. Українській стороні належало б у якийсь спосіб віддячити. Хоча б символічно – наприклад, символами Міста Лева.

І от 16 грудня 2015 року, тобто на наступний день після візиту президента Польщі Анджея Дуди до України, багатостраждальні леви повернулися на своє історичне місце – до Арки на Цвинтарі Орлят. Цю знаменну подію погодився прокоментувати для ZAXID.NET у бліц-інтерв’ю директор Департаменту культурної спадщини при Міністерстві культури РП Яцек Мілер, котрий і був найпалкішим адептом ідеї повернення левів:

– Відомо з попередніх подій, що тема Цвинтаря Орлят Львівських є доволі болісною для багатьох мешканців Львова. Варто було б провести якісь дискусії, круглі столи на тему повернення левів. Чи планували представники відповідних інституцій України й Польщі проведення таких заходів?

– Справа реконструкції історичного вигляду Цвинтаря Орлят торкається складного фрагменту спільної історії поляків та українців. Цвинтар Орлят у Львові є місцем упокоєння польських жертв польсько-більшовицької війни, а також жертв братовбивчих польсько-українських боїв за Львів. Трагічні події уже майже сто років викликають емоції з обох боків кордону. У цьому випадку це може виглядати дивним, адже мова йде про відтворення кладовища в його історичному вигляді.

Мені видається, що нині ми стали заручниками радянського наративу у двосторонніх відносинах, мета якого полягала в зіткненні лобами поляків та українців. Це не українці знищили Цвинтар Орлят. Зрештою, до 70-х років він залишався недоторканим. Лише волюнтаристське рішення радянських можновладців на початку 70-х призвело до руйнування кладовища. Тоді ж були знищені могили українських захисників Львова – Січових Стрільців на Янівському кладовищі.

Сьогодні, коли минуло понад 40 років після зруйнування обох цвинтарів і майже 100 років після трагічних подій, ми, напевно, дозріли до того, щоб закрити цю сторінку нашої історії. Вшанувати пам'ять вояків, котрі полягли у справедливій борні, і не дозволити більше, щоб радянський наратив визначав нам умови взаємної співпраці. Такі голоси лунають, врешті-решт, не тільки з польського боку, але й українського. У своїх діях польське Міністерство культури і національної спадщини прагне враховувати почуття всіх, хто бере участь у польсько-українській співпраці у сфері захисту спільної культурної спадщини Львова.

– Де має відбуватися реставрація левів: на місці чи в якійсь майстерні? Якщо в майстерні, то на території України чи Польщі?

– Реставраційні роботи над скульптурами левів, які заплановано на 2016 рік, відбуватимуться, звісно, в Україні. Скульптури, скоріш за все, будуть законсервовані безпосередньо на місці їх теперішньої локації на цвинтарі. Стан скульптур є катастрофічним, і їхнє транспортування виключене. Таке твердження висловили незалежно один від одного і польські фахівці, і комісія експертів, скликана 21 грудня цього року керівником Управління охорони історичного середовища Львівської міськради Лілією Онищенко.

– Наскільки принциповим є для польської сторони відновлення на щитах левів герба Польщі та написів «Zawsze wierny», «Tobie Polsko»?

– Личаківський цвинтар у Львові є місцем, де поляки і українці віддавна навчалися взаємного розуміння й поваги. Ми розуміємо, що спільні дії вимагають компромісу. Польсько-українська співпраця, яку ми провадили в цивільній частині Личаківського цвинтаря, засвідчує, що ми можемо досягати згоди. Я переконаний, що так буде і цього разу. Детальний план реставраційних робіт на двох скульптурах левів мають узгодити польські та українські фахівці.

– Чи передбачені ще якісь реставраційні роботи на Цвинтарі Орлят, окрім відновлення левів?

– Інституція, відповідальна за утримання в належному стані польських військових поховань (на батьківщині й за кордоном) – це Рада охорони пам'яті боротьби і мучеництва. З моменту відкриття Цвинтаря Орлят Рада проводить регулярні дрібні реноваційні роботи. Мета Ради полягає в продовженні цієї роботи в майбутньому. Крім того, у зв'язку з тим, що внаслідок архівних запитів отримано нові дані щодо окремих воїнів, похованих на цвинтарі, Рада планує доповнити інформацію, яку нанесено на таблиці імен.

– Я чув, що деякі громадські організації Польщі, зокрема Товариство друзів Львова, зараз ставлять деякі додаткові вимоги до елементів упорядкування цвинтаря: повернення Цвинтарю Орлят колишньої офіційної назви «Cmentarz Obrońców Lwowa», відновлення скульптур на порталі, написів на могилах «Obrońca Lwowa» тощо. Чи має намір Міністерство культури Польщі відстоювати всі ці вимоги чи принаймні якісь із них?

– Цвинтар Орлят є тим місцем, до якого багато поляків ставляться дуже емоційно. Тему повернення скульптур левів зачіпали у багатьох громадських акціях, зверненнях та клопотаннях. Проте жодна з неурядових організацій, заангажованих у цю діяльність, зокрема й Товариства друзів Львова та Південно-Східних кресів, не брали участі у перемовинах з українською стороною про повернення історичних скульптур левів на Цвинтар Орлят.

– Польська сторона висловила намір створити копії левів. Це буде одна копія чи дві? Коли саме заплановано їх завершити?

– На початку переговорів з владою Львова ми пообіцяли створити копії скульптур і встановити їх на місцях, де досі стояли оригінали. Обидві копії вже створено. Скульптура на території Геотехнічного інституту вже стоїть. Друга скульптура найближчими днями буде встановлена на узбіччі траси зі Львова до Винників.

Право, мораль і логіка

Ми вже говорили про дражливість теми Цвинтаря Орлят для багатьох львів’ян і наміри деяких політичних сил цю тему інструменталізувати. Тож не дивно, що на сесії Львівської міськради виникла згадана пропозиція від депутатки-«свободівки» про кримінальне переслідування ініціаторів перенесення левів.

На тій же сесії виступив і голова фракції «Народного контролю» Валерій Веремчук, котрий заявив, що ці «викрадені» леви з’явилися на Личаківському цвинтарі з порушенням вимог ухвали Львівської міської ради, яка регулює встановлення різноманітних архітектурних статуй, з порушенням постанови Кабміну. «Це питання зараз набирає широкого резонансу. Воно насправді суперечить досягнутому компромісу і домовленостям», – наголосив Веремчук.

Згодом з’явилася заява від ЛМО Народного Руху України, де справа вже кваліфікувалася не просто як кримінальний вчинок, а державна зрада: «Самовільне встановлення 16-17 грудня 2015р. монументальних скульптур кам’яних левів на польському меморіалі є спланованою промосковською провокацією з боку львівської міської влади і особисто міського голови А. Садового. Ми переконані, що ця провокація розрахована на збурення громадськості і розпалення нового конфлікту з дружньою для України державою».

Не варто сумніватися, що ми почуємо ще не одну гнівну філіппіку ура-патріотів на тему левів. Зрозумілим є прагнення польської сторони відновити некрополь у первісному вигляді. Проте хотілося б почути й міркування ініціаторів перенесення левів з української сторони. От, наприклад, віце-президент УНК ІКОМОС Андрій Салюк не має сумнівів, що, «якщо скульптурні елементи забрано з якихось об’єктів, то їх варто повернути на своє місце». У коментарі для ZAXID.NET він зазначив:

«На початку грудня відбулася науково-консультативна рада при Управлінні охорони історичного середовища Львівської міськради. На ній і було обговорено тему перенесення левів, один з яких стояв на подвір’ї Геотехнічного інституту, а другий – на в’їзді до Львова з боку Винників. Йшлося про те, щоб їх відреставрувати і поставити на Личаківському цвинтарі біля польських військових поховань, оскільки вони звідти походять. На нараді, де був присутнім один із найдосвідченіших у Східній Європі знавців реставрації кам’яних скульптур, польський професор Януш Смала, ми не говорили про якісь угоди домовленості, інші юридичні аспекти. Мова йшла лише про реставраційно-консерваційні питання.

На нараді зазначалося, що у первинному вигляді на щитах левів були написи Zawsze wierny, Tobie Polsko. Проте навіть польська сторона не наполягала на відновленні цих написів, визнавши, що нині вони були б недоречними. Було домовлено, що на щитах буде просто герб Львова».

Керівник Управління охорони історичного середовища Львівської міськради Лілія Онищенко у коментарі для ZAXID.NET звернула увагу те, що на Личаківському цвинтарі є дуже багато скульптур, щодо яких проводиться реставрація, фінансована польською стороною – Міністерством культури РП. З 2007 до 2015 року, за її словами, здійснено реставраційних робіт на 24 мільйони злотих – це дуже значна сума.

«Ці леви теж є частиною Личаківського цвинтаря, вони належать до меморіалу. Тому цілком логічно, що їх треба було рано чи пізно повернути назад, на своє місце. Навряд чи комусь хотілося б, щоб кавалок скульптури з цвинтаря стояв у нього на подвір’ї. А в нас одна зі скульптур перебувала на території Геотехнічного інституту, тому туристичні групи, котрі хотіли побачити того лева, мусили заїжджати на територію установи. Другий лев стояв на трасі Львів-Винники. Коли Управління звернулося до дирекції Геотехнічного інституту з проханням віддати цього "цвинтарного" лева, повернути його на територію меморіалу, то нам відповіли, що готові віддати, але висловили бажання мати його копію. Копія лева вже там стоїть, і виглядає вона значно ліпше за оригінал. Адже оригінал був понищений, а ті майстри, котрі нібито займалися його реставрацією, зробили це дуже нефахово», – розповіла пані Онищенко.

Вона також дуже здивувалася заявам про «крадіжку» левів. Адже щодо одного лева, як ми вже казали, була домовленість з Геотехнічним інститутом. «Потім ми спробували з’ясувати, кому належить другий лев, у кого він перебуває на балансі. З’ясувалося, що він не є на балансі ні у Винників, ні в Личаківської райадміністрації Львова», – зазначила Лілія Онищенко. Тобто лев фактично завис у повітрі, тому ніхто ним і не займався. Ще кілька років, і від нього залишилася б купа каменів, які б хазяйновитий ґазда забрав би на своє обійстя.

Тож з правовими підставами вивезенням левів з місць попередньої дислокації справа зрозуміла. Залишається друге питання – щодо встановлення скульптур на Цвинтарі Орлят. На прохання прокоментувати його пані Онищенко відповіла так:

«Я можу прокоментувати цю ситуацію не як юрист, а як реставратор, архітектор. Є юридична площина, а є морально-етична, яка, на мою думку, є важливішою. Дуже багато різноманітних ухвал і підзаконних актів, прийнятих раніше, вже втратили свою актуальність, адже ми вже давно живемо в іншому світі, і на це треба звернути увагу. Напевно, знайдуться сили, котрі забажають, наприклад, подати на нас до суду. Зрештою, ми і з цими силами намагаємося проводити певну роботу, вести дискусію, доводити свою правоту. Зокрема, це питання обговорювалося на засіданні Державної міжвідомчої комісії з увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв воєн та політичних репресій, де ми дійшли до певної згоди. Принаймні наразі всі сторони вважають, що левів потрібно відреставрувати. Причому реставраційні роботи з ними проводити виключно там, де вони зараз перебуваю (на Цвинтарі Орлят – Л.П.). Адже їхнє транспортування може ще більше їм зашкодити. Реставраційні роботи проводитимуть не раніше квітня наступного року, оскільки мають бути сприятливі погодні умови. Уже після цього, можливо, знову на міжвідомчій комісії доведеться продискутувати питання, де ці леви мають перебувати».

Отже, поки що перебування левів на Цвинтарі Орлят легітимізується логікою, протоколом за результатами наради Управління охорони історичного середовища Львівської міськради та дирекції музею «Личаківський цвинтар» (скан якого ми подаємо нижче), а також рішенням Науково-консультативної ради при згаданомуУправлінні. Противники ж встановлення левів на некрополі посилаються на вже згадану ухвалу Львівської міськради № 2553 від 13 червня 2005 року. Зокрема на цей пункт: «Вважати неприпустимим встановлення скульптур, архітектурних елементів та мілітарних символів, які не обумовлені ухвалами Львівської міської ради».

Це дійсно, як вже казала Лілія Онищенко, справа юристів – з’ясовувати, чи спричинило встановлення левів якусь правову колізію. І, якщо так, то як її виправити. Хоча й сама заборона, закладена в ухвалі, виглядає доволі дивно. Особливо, якщо взяти до уваги, що в даному випадку йдеться, з одного боку, про символи Львова, з другого – про скульптурні елементи цвинтаря, спаплюженого злочинним комуністичним режимом.

До речі, зі самою ухвалою № 2553 від 13 червня 2005 року свого часу творилися дивні речі. Почалося з того, що тодішній міський голова Львова Любомир Буняк відмовився її підписувати. Згодом цю ухвалу намагалася скасувати Верховна Рада України, висловивши відповідні рекомендації у своїй постанові №7708 «Про рішення Львівської міської ради щодо завершення упорядкування польських військових поховань 18-19 років на території Історико-культурного заповідника "Личаківський цвинтар"». Згодом ВРУ намагалася скасувати власну ж постанову, але забракло голосів...

Тобто юридичні підстави для недопущення встановлення левів на Цвинтарі Орлят не менш хисткі, ніж підстави для дозволу. Тому вартувало б узгодити правові аспекти з людською логікою.

А що вона нам підказує? По-перше, що архітектурні елементи з цвинтаря логічно на той цвинтар і повернути. По-друге, якщо ми бажаємо, щоб на території Республіки Польща шанували українські місця пам’яті, то логічно було б шанувати й польські місця пам’яті на території України, а не влаштовувати політичні танці на кістках. І, по-третє, якщо ми вже чітко обрали шлях європейської інтеграції, то було б абсолютно нелогічно сваритися через цвинтарі з нашим головним адвокатом та лобістом у Брюсселі, тобто з Польщею.