Українські партії – класичні мисливці за портфелями, – політолог
«Сутнісною ознакою демократії у рамках ліберальної парадигми є наявність багатопартійної політичної системи. Проте якщо аналізувати роль і місце політичних партій у процесах становлення демократії в перехідних державах, то так однозначно і безперечно говорити, що політичні партії – це ознака демократії, не доводиться. Це стосується українського сьогодення», – такими думками поділився зі студентами доктор політичних наук, доцент кафедри політології Львівського національного університету ім. І.Франка Юрій Шведа на всеукраїнській студентській конференції «Роль політичних партій у становленні та розвитку державності» 26 лютого у Львові.
«З переходом на пропорційну виборчу систему, партії стають фактично основними суб’єктами формування влади: парламенту, уряду, і прийняття державної політики. Нібито демократія нарешті стала повноцінною, багатопартійною», – наголосив Юрій Шведа.
Ю.Шведа зазначив: «Однак, чи отримали ми після запровадження пропорційної виборчої системи демократію ліберального, західного зразка. Чи стали завдяки цьому сучасні політичні партії, що діють в Україні, партіями в класичному розумінні? Тобто, чи виконують вони певний набір соціальних функцій: створюють ефективну опозицію, забезпечують зміну еліт, що сприяє поступу у розвитку держави, і чи є політичні партії носіями демократії, індикаторами демократії в країні? На жаль, поки що українські партії далекі від класичного розуміння поняття партії».
Політолог нагадав: «Класик Макс Вебер писав, що партії можуть бути носіями своїх окремих партикулярних інтересів, і не обов’язково носіями соціальних інтересів. Партії можуть перетворюватися на структури, що націлені не на реалізацію соціальних інтересів, а на реалізацію інтересів вузької групи осіб, у першу чергу пов’язаної з керівництвом партії.
Вебер акцентував на тому, що для реалізації політики партія повинна отримувати владу. Влада пов’язана з посадами. Якщо ж партія займається реалізацію своїх інтересів, то перетворюється на групу людей, яких він називав «мисливцями за портфелями».
Ю.Шведа резюмував: «Усі застереження і побоювання, які висловлювали засновники теорії партійної соціології Вебер, Острогрський, Міхельс ще на початку ХХ століття, значною мірою корелюються з тими негативними тенденціями в партійному будівництві, які спостерігаємо сьогодні в Україні».