«УндерОпера» від «Перкалаби»

Наприкінці минулого року станиславівський «етно-ска-панк» гурт «Перкалаба» видав свій перший live-альбом. Записано його ще у березні 2009 року, в ресторації «Лівий берег» (під Оперою), через що й отримав назву «УндерОпера».

Група й так на матеріал ніколи не скупилася, напихаючи свої диски піснями під зав’язку, але тут розмахнулася ще дужче й зробила платівку подвійною, що в сумі означає дві години звучання. Звучання, від якого важко відірватися.

І давно пора, – хочеться сказати. Цей дикий гуцульський драйв, цю гірську радість, цей шаманський шал і, на переміну, священний «завтик» і розпачливий смуток – ніяк не увіпхати в тісні стіни студії. «Перкалаба» - це ж не так музика, як енергетика.  З музикою там все гаразд, вона перфектно зааранжована і майстерно виконана, але мало відповідна холодним і стерильним студійним умовам. До того ж, концертнику в принципі можна пробачити багато: і неперфектний запис, і навіть лажі виконавців; головне – потік енергії, який струмує зі сцени й підсилюється публікою в рази. На щастя, в цьому випадку пробачати нічого не доводиться, бо й запис на висоті (що для сьогоднішнього музичного ринку Неньки все ще рідкість) – його зведенням займався легендарний Олег Артим з «Фактично самих» - чи не найкращий звукорежисер в Україні, принаймні, в галузі естрадної музики; і виконання котрий раз нагадує, що за всім цим шалом стоїть фахова робота майстрів своєї справи.

До видання увійшли пісні з трьох попередніх альбомів. З першого, «Горрри!» – «Парагвай» ( у двох версіях: класичній на другому диску і «фанкі акустік» на першому), «Каб`юк і Ахтемішн», «Теща», «Бугай», «Bormenzal», «Зозулица»; «220» і «Свято грибів і форелів», подані в одному треку «220+Цятка+Полька», та ще одна пара зі «Голяка» і «Швидкоау» - остання вже з альбому «Говорить Івано-Франківськ». З нього ж  концертник включає пісні «Розлабка», «Червона фіра» (кавер на Братів Гадюкіних), «Перда», «Фігурне катаніє», «4 танкісти», «Мажорний льотчик» (до виконання якого долучився Роман Рось на скрипці), «Тромба», «Ясени» і «Марш звідси» на завершення концерту. Найбільше пісень з останнього альбому «!Чидро»: «Чидроти», «Миєбітлс», «Крила», «Пісюни», «Пан», «Глина» та «ПЗШП». Тобто альбом вийшов такою собі ретроспективою творчості групи.

Єдине виникає запитання: коли ж вони втомляться грати старі пісні? Цим концертником було би добре поставити крапку на попередніх програмах, бо він – вершина їхньої діяльності. Я не уявляю, як ці пісні можна би було краще зіграти і скомпілювати (а порядок пісень тут теж заслуговує на окрему похвалу: група вміє працювати з публікою, управляти її настроєм своїми піснями, проводячи від вершин радості до глибин смутку і назад). Ось, що насторожує, бо після вершини всі стежки ведуть униз, а прикро би було бачити «Перкалабу» на цьому шляху.

Група виробила свій фірмовий, ні на що не схожий, саунд ще до запису першого альбому, але до часу запису цього альбому відшліфувала його карпатськими травами й «балканськими бітами» до такої міри, що він місцями почав відблискувати джазовою міддю. Власне, крім концертного драйву це найхарактерніша риса альбому: в аранжуваннях стало більше джазових елементів, які проскакують то в духових (що передбачувано), а то в цимбалах (що несподівано).

У назві «УндерОпера» можна прочитати не тільки пряму вказівку на місце запису (якщо хто не зрозумів – «Лівий берег» розташовано в підвалі львівської Опери), але й натяк на протиставлення аполонівському «високому мистецтву», яке мало би мати місце «нагорі» (має чи ні – це вже питання до завсідників самої Опери), розгулу підвальної діонісійщини. В цьому є своя іронія: музика гірських полонин, широкої душі й весільного розмаху в умовах міста опиняється в глибокому підпіллі тісного підвалу. І хоч підпілля це дещо штучне (і зрозуміло, що у Львові є доволі місць, де «Перкалаба» може виступати) вкрай символічно, що це підвал, а не, скажімо, площа.

Але відігнавши геть такі семіотичні дурниці, слід врешті-решт зазначити, що головним місцем розповсюдження альбому є ресторани мережі «!Фест», завдяки якій цей альбом і виданий. До музичних магазинів обіцяють завезти «згодом» (наразі у Львові мені знайти не вдалося), але альбом вартий того, щоб його купити прямо вже. А «Перкалабі» хочеться просто подякувати, що вони у нас є і що так класно для нас грають. У контексті українського музичного ринку ці хлопці/панове на голову-дві вищі за всіх своїх колег по цеху, і це один з небагатьох його продуктів, який можна з гордістю показувати гостям з-за кордону і бути певним в захопленому «Wow!» у відповідь.