В очікуванні Вільнюса: від кого залежить підписання угоди про асоціацію з ЄС?

Вже більше місяця в українському інформаційному просторі домінує тема підписання Угоди про асоціацію з ЄC. Тон повідомлень – виразно позитивний: Україна впевнено рухається до підписання угоди.

Та попри прийняття першого «пакету» євроінтеграційних законів у нас залишаються політичні в’язні, не усунуто недоліків виборчого законодавства, не діє принцип верховенства права. Сумнівів у тому, що парламент «пакетом» прийме і решту законів зі «списку Фюле», немає, бо ж президент вирішив, що будувати виборчу кампанію 2015р. на успішному підписанні угоди буде легше, ніж на протистоянні фашистів/нашистів і нормальних «украинцев». Однак у своєму бажанні зберегти владу ще на п’ять років і увійти в історію на щиті «євроінтегратора» Янукович стикається з проблемою Тимошенко. Без звільнення Тимошенко угоди не підпишуть, а звільнення Тимошенко може серйозно сплутати карти на передодні виборів.

Цінності та інтереси: де межа компромісу?

Питання, по-суті, стоїть про те, чим готові поступитися усі зацікавлені гравці: ЄС, Янукович і Тимошенко.

Для ЄС головне питання полягає в тому, як погодити ліберальні цінності і стратегічні інтереси. Ліберальні цінності диктують, що в країні, з якою ЄС підписує угоду, не може бути політичних в’язнів, а стратегічні інтереси вимагають «прив’язати» до себе три країни Східного партнерства – Україну, Грузію та Молдову. Без України асоціація з Молдовою і Грузією матиме мало сенсу і може підірвати всю політику Східного партнерства.

Підписати угоду без звільнення Тимошенко «старі» члени ЄС не зможуть – це суперечить декларованим цінностям. Але дозволити собі «втратити» Україну те ж не можуть – надто багато зусиль потрачено на всю політику «партнерства». Якщо місія Кокса-Кваснєвського не принесе результатів – звільнення, або хоча б умовного звільнення (лікування) Тимошенко, ЄС опиниться перед дилемою: чим поступитися – цінностями чи інтересами. 

Сподіватися на те, що ЄС, мовляв, свої цінності виставляє на вітрину вибірково – залежно від покупця, може виявитися хибним. «Покупець» – навіть якщо він пропонує заплатити чимось дуже цінним, наприклад землею – може виявитись сумнівним, і угоду не підпишуть.

З іншого боку, сподіватись на те, що ЄС, котрий і так поступився уже багато чим, таки погодиться винести питання Тимошенко за дужки переговорів з огляду на стратегічну вагу України і останні дії Росії, виглядає наївним. Уряди багатьох «старих» членів ЄС просто не зможуть пояснити своїм виборцям, як вони підписали угоду з Україною, якщо Тимошенко – у в’язниці.

Отже, для ЄС ціна компромісу, що у нашому випадку зводиться до звільнення Тимошенко, може виявитися занадто високою, і угоду можуть не підписати.

Дилема Януковича

Для Януковича головна дилема полягає в тому, як отримати угоду (а з нею і шанси на переобрання 2015р.), але не звільняти Тимошенко. Президент відчув, що виграшна партія з ЄС може дати йому набагато більше, ніж обіцянки Путіна, але кляті європейці вимагають її звільнити. Заява головного президентського «лоєра» про те, що «… змінивши ці норми та правила, ми вважаємо, що загальну сутність рішення Європейського Суду з Прав Людини (ЄСПЛ) ми виконали» виглядає спробою вплестися у юридичну казуїстику. Простіше кажучи, видати бажане за дійсне. У ЄС вимагають звільнити Тимошенко, а в Україні кажуть, що ми змінили законодавство, бо саме цього від нас вимагало рішення ЄСПЛ у її справі.

Шансів на те, що європейці сприймуть ці заяви, мало. А Янукович, зробивши ставку на «гру білими», може не тільки втратити «королеву» – угоду, але й програти всю партію. У разі непідписання угоди у нього залишається «білоруський» чи «серединний» варіант, які однаково програшні. Отже, у випадку Януковича питання стоїть про те, чим він готовий поступитися: імовірною втратою влади 2015 року чи втратою країни?

Насамкінець, чим би мала поступитися Тимошенко, яка вже й так два роки перебуває у в’язниці? Якщо у випадку Януковича питання про цінності не стоїть, то у випадку його головного політичного опонента воно зводиться до ураженої честі і амбіцій. Звернутися до президента з листом про  помилування вона не захотіла, але прийняла пропозицію Кокса-Кваснєвського виїхати на лікування до Німеччини. Отож, згода Тимошенко на лікування хоч і не така приємна, як прохання про помилування, але все ж залишає йому шанс зберегти обличчя і «великодушно» відпустити її на лікування. Від Тимошенко важливо було б почути усну обітницю не брати участі у виборчій кампанії, але такої заяви не було. Єдине, у чому вона запевнила, – це те, що не шукатиме політичного притулку за кордоном. Це залишає двояке трактування – вона повернеться в Україну, але чи у в’язницю, чи у політику – не відомо. Так чи інакше, Тимошенко вже зробила півкроку назустріч Януковичу. Тепер всі чекатимуть на його реакцію.  

Отже, що ми маємо у підсумку? Сподіватися на те, що ЄС поступляться своїми цінностями і принесуть Тимошенко «у жертву» світлому майбутньому України, не варто. Сподіватися на те, що ціна непідписання угоди виявиться вищою для Януковича, ніж ціна імовірної втрати влади, дуже хочеться, але усі його попередні дії свідчать про зворотне. Згода на лікування, яку дала Тимошенко, виглядає як крок назустріч Януковичу. Йому залишається її відпустити.  Тоді історики залишать нащадкам розповідь про те,  як мужня жінка-в’язень допомогла одному горе-президенту повернути країну туди, де вона є зараз – до Європи.