Від коня і загинув…

Адам Крулікевич народився 9 грудня 1894 року у Львові, помер 4 травня 1966 року. Бронзовий призер Олімпійських ігор-1924 у Парижі. Майор полку легкої кінноти.

Рік, що розпочався, знаменний кількома визначними спортивними подіями, за якими стежитиме весь світ: у червні фінальна частина чемпіонату Європи з футболу (три матчі у Львові), а наприкінці липня –Літні Олімпійські ігри за участі львівських спортсменів у Лондоні. Тому хочу пригадати, що минуло майже  вісімдесят вісім років з того дня, коли спортсмен зі Львова здобув першу олімпійську нагороду. Сталася ця знаменна подія 27 липня 1924 року в останній день VІІІ Олімпійських ігор. Цікаво відзначити, що ХХХ Літні Олімпійські ігри 2012 року розпочинаються у Лондоні саме цього ж дня – 27 липня.

За традицією, цього дня перед урочистою церемонією закриття Ігор проводився заключний вид олімпійської програми – конкурс стрибків для вершників. Головний стадіон Парижа «Коломб» був заповнений по вінця. У ложі гонорових гостей: президент Франції Демерг, президент Міжнародного Олімпійського комітету П’єр де Кубертен, а також принц Вельський – майбутній англійський король Едвард VІІІ і цісар Ефіопії Хайле Селассіє.

На старт вийшли 43 спортсмени з 15 країн. Змагальний паркур мав 16 перешкод, висота яких сягала до 1,4 метра. Організатори чомусь посипали трав’яний газон піском, і це справляло коням труднощі при відштовхуванні. Було досить падінь, і жоден учасник не зміг проїхати дистанцію «чисто», без штрафних очок. Одним з останніх на трасу вийшов львівський поручик Адам Крулікевич, дебютант таких великих змагань. Він виїхав на коні з гарною назвою «Пікадор» і одразу зі старту взяв гострий темп. Лише на дев’ятій перешкоді кінь зачепив жердину – перші чотири штрафні очки. На 12-й перешкоді знову падає верхня жердка – ще чотири очки, на нещасливій 13-й ще два штрафні очки – разом десять. Це був, як виявилося після фінішу останнього учасника, третій результат після переможця швейцарця Жемюзана (6 очок) та чемпіона попередніх Ігор 1920 року в Антверпені італійця Леквіо (8,75), що приніс бронзову медаль – першу з тих 46 нагород, які потім привезуть до нашого міста наступні покоління львівських олімпійців.

Якими ж були життєві пригоди Адама Крулікевича, що привели його на олімпійський п’єдестал? Він народився у Львові у багатодітній (вісім синів і донька) міщанській сім’ї, закінчив школу і поїхав до містечка Міттвайд (Саксонія), щоб навчатися на факультеті електрики Вищої технічної школи. Тут його застав початок І Світової війни. Та вже 2 серпня 1914 року Адам вступає до війська, де його, мабуть, цілком випадково зараховують у полк кінноти, хоча він, як міський парубок, й поняття не мав з якого боку на коня сідати. Його перше знайомство з конем відбулося вже у серпні 1914 року, коли у битві під Кєльце під ним убили коня, і молодий вояк змушений був зловити у лісі іншого, щоб влізти на чужого огира і дочвалати до своїх.

Тож перший вимушений урок їзди на коні не був надто привабливим, але двадцятирічний Крулікевич був серйозним  вояком, швидко навчився, воював і через рік став капралом. Йому так сподобалося у сідлі, що після закінчення війни він пішов вчитися до офіцерської школи кавалерії під Варшавою, яку закінчив 1920 року. Там він мав змогу спостерігати за підготовкою команди кіннотників, що готувалися до старту на Олімпійських іграх 1920 року в Антверпені. Отак у його кров потрапила спортивна бацила. У вільні хвилини підглядав, як готуються олімпійці, а потім поспішав до конюшні, виводив свого коня і пробував повторити побачене. Коли згодом вперше виступив на змаганнях, одразу несподівано для багатьох став автором сенсації, здобувши друге  місце. Про те, що Крулікевич був невідомим у спорті вершником, свідчить факт, що той, хто поставив би у тоталізаторі на його перемогу 20 марок, міг виграти понад 400. Виступаючи у наступні роки стабільно щораз ліпше, Крулікевич потрапив до складу національної команди і 1923 року вперше взяв участь у міжнародних змаганнях у Римі та Ніцці. Це було великою честю для молодого поручика, адже два інші члени команди були надзвичайно відомими в країні особами – полковник Сергій Загорський з 16-го полку уланів і майор Кароль Роммель  з 1-го полку шволежерів. Обидва мали за собою багату спортивну кар’єру, виступали ще 1912 року на Олімпійських іграх у Стокгольмі у складі команди Росії. Тоді Роммель посів 9-те місце, але ледь не став чемпіоном, втративши шанси на останній перешкоді, на якій впав разом з конем і зламав кілька ребер, хоч «позбирався» і закінчив змагання. На згадку про цей виступ отримав від короля Швеції Густава V, який був свідком його падіння,  цінну пам’ятку – копію олімпійської медалі. А Загорський теж показав високий клас і був у Стокгольмі на 11-му місці. Разом вони потім здобули чимало гучних перемог у двадцяті роки, виграючи у Нью-Йорку, Ніцці та Варшаві найвищу нагороду кіннотників - Кубок Народів. Упродовж 1920– 1926 наш герой взяв участь у 94 змаганнях, з яких привіз 81 нагороду, а 24 рази перемагав ( йдеться тільки про міжнародні конкурси).

Крулікевич на Яськові здобуває Grand Prix у Ніці 1924р.

Через долю Адама Крулікевича  та його колег-вершників і через той спорт, який вони займалися і розвивали, можна перенестися у тамті часи. Варто замислитися над фактом, що на передвоєнних Іграх Львів представляли аж четверо вершників. Те, що кінний спорт був популярним і перегнав своїми успіхами інші види спорту, було явищем природнім. Спортивні кадри виростали з тих вершників, які брали участь у воєнних кампаніях, бо кавалерія тоді відігравала  важливу роль. А у міжвоєнний період функції сьогоднішніх спортивних клубів виконували кавалерійські частини. Тож вершники, які хотіли спеціалізуватися у спортивних баталіях, мали справжню підтримку командирів.

Тому такий відданий кінному спортові і досвідчений офіцер Адам Крулікевич після закінчення чинної спортивної кар’єри став навчати і готувати наступних спортсменів та олімпійців, дослужився до майора і перед ІІ Світовою війною керував центром підготовки кавалерії. У перші дні ІІ Світової війни потрапив до німецького полону, звідки зумів вибратися і дістатися до Кракова, де брав участь у підпільній роботі.

Два інші львівські олімпійці-кіннотники Тадеуш Коморовський (1924) та Міхал Гутовський (1936) теж брали участь у кривавих битвах Другої світової війни і досягли високих військових звань. Коморовський – то знаний генерал Бур,  командувач Армії Крайової, а після війни прем’єр-міністр польського уряду в еміграції. А Гутовський закінчив війну полковником, командиром танкової частини.

Двадцять років по війні Крулікевич знову сів на коня, щоб взяти участь… у битві. Кінорежисер Анджей Вайда знімав історичний фільм «Popioły»(«Попіл»), в якому головні ролі грали популярні польські актори Беата Тишкевич і Даніель Ольбрихський. У стрічці було чимало батальних сцен за участі кавалерії, а для їх постановки режисер запросив консультантом Адама Крулікевича. Той не тільки ставив батальні сцени, але й сам іноді, незважаючи на свій солідний вік, потрапляв до об’єктиву камери як…кавалерист гвардії Наполеона.

Одного дня Крулікевич погнав коня галопом, аж земля задудоніла. Майор летів, мовби знав, що востаннє. Раптом кінь послизнувся на мокрій траві після нічного дощу і впав, придушивши вершника. 72-річний кавалерист зазнав важкої травми і через якийсь час помер. Поховали олімпійського призера на кладовищі у Кракові, де він мешкав останні роки.

Адам Крулікевич залишив по собі дві книжки спогадів, в яких описував свої виступи та різні пригоди. Коні у його книжках зображені як товариші, що володіли духом боротьби, а тому допомагали перемагати. Їх було двоє, його вірних приятелів: Ясько і Пікадор.Обидва мали «воєнний» стаж, а Пікадор був американським конем, якого прислали на війну до Європи. Крулікевич написав про нього чимало теплих слів: «Цей огир без родоводу стрибає впевненіше і краще, ніж сотні расових коней. Він навіть не є дуже гарний, але не образиться, якщо я йому це скажу. Ми з ним вірні друзяки».

У пам'ять видатного спортсмена від 1968 року у Кракові проводяться змагання «Меморіал А. Крулікевича».