Відносна правда

Мене найбільше коробить хабарництво, коли йдеться про народження дітей. Ну так, скажете, тобі пощастило народити «на шару». «Ага», відповім. «На шару». Як нашим бабам, які народжували під грушею, чи під возом. Пощастило.

Ви ж розумієте, що кожен УСЕ цінить під СЕБЕ. Людські чесноти з ціннотами – то хіба для лохів, які по підручниках вчаться. Але ж хто теперечки, як неповносправний, вчиться по тих підручниках?

Я хочу казати зараз про ХАБАРІ. «Кумиром» моєї сім'ї став суддя і кУлєга Зварич. Харизматичний хабарник, з якого треба ваяти полотна і виводити його світлий лик як хрестоматійний образ спудеям у юридичних вузах.

Хіба ні? Хіба мало хто з нас, воцерковлених християн, каже своїм нащадкам після їхнього врочистого причастя (не кажучи вже про тривіальну недільну Службу Божу): «Сину (доцю, зайчику, голубонько, кролику, зозуленько, лебідочко, леве, орле, соколе, пташе, тигре...), ти оце причастився Дарів Божих, а тепер маєш добре подумати (бо дорослий-а), який вибрати фах, щоб утримувати батьків, які скоро стануть старенькі. А батьків, які ТАК тебе пестили, найкраще утримувати, якщо ти обереш фах юриста чи економіста. Нєєє, ну найкраще - то у Верховну Раду пробитися, але ти ж пур'ядний (а). А порядні туди не пробиваються. А як і проб'ються, то тому пробиванню передує ПЕВНИЙ шлях, щоб той шлях порядно здолати, на то треба спеціальний порядний хист (або гроші). А в твоїх батьків ні хисту, ні грошей. Тож БУДЬ ЧЕСНИЙ (-А) і цей шлях тобі відкриється. Бо ти у нас порядний (а). Не давай хабарів. Будь-кому. Але як комусь щось даси, то то буде винятково задля досягнення твоєї мети. Задля майбутнього твоїх дітей. Задля спокійної старості твоїх батьків. Хабарі - зло! Але, як напевне знати, КОМУ їх давати, то вони вже можуть бути і добром. Нє?! Ну то ти от головов і подумай. Нє?

***

Мене найбільше коробить хабарництво, коли йдеться про народження дітей. Ну так, скажете, тобі пощастило народити «на шару». «Ага», відповім. «На шару». Як нашим бабам, які народжували під грушею, чи під возом. Пощастило. Але хтось їм у цьому процесі допомагав. І потім, коли з дитинкою було все га гаразд, і з мамою - нівроку - щасливі люди виставляли помічницям могорич.

Могорич - це хабар? Могорич виставляється постфактум. А хабар видається перед тим. Є різниця?

До речі, є нагода і про національну специфіку подяки поміркувати.

Є різні різниці, коли йдеться про поділ історичної земельної ділянки, засипання сміттям живої водойми, приватизацію з підпалюванням мешкань аборигенів - під знос - двохсотрічної будівлі, відмазування від ненавмисного чи й навмисного вбивства, зґвалтування etc...

Стимулянтом хабара так чи інак є СТРАХ І НАЖИВА. Ви що, не бачите однояйцевої близьнюцькості цих відчуттів? Не тільки у теперішніх реаліях? Завжди. Страх - це зеро віри (круглесенький нуль), але він - ще й мізерний шанс гіпотетичної примарної наживи. Я не хочу зараз говорити про страх, який породжений людською брехнею. Також не говоритиму про страх, породжений страхом апріорної несправедливості (страх страху). І жодним чином не чіпатиму ниньки Страху Божого.

Я хочу згадати про те, що я насправді знаю. От хоча б про корупцію в царині народжування дітей.

- Упс...

Це сказала моя дочка, коли я їй коротко означила тему.

- Мамо, ти нас не жаліла? - спитала вона.

Я вважала і вважаю, що я їх ще зі свого животика вчила жити без хабарів. Але вони, бач, це можуть сприймати й інакше...

Купа моїх знайомих, які приїхали до Києва із Західної України, зі Східної, і з Південної, і з Центральної - просто, щоб ближче до столиці, давали хабарі, щоб народити дітей у Києві. Моя невоцерковлена сім'я з татом, колишнім парторгом київського метробуду, дала мені якесь збоченське усвідомлення гріха. Батьки мені пояснювали, що святЕ починається навіть не з весілля, а з народження дитини в сім'ї. І народження дитини мусить відбутися так само чесно, як і позбавлення цноти. Свят-свят-свят. Ми ж то, жінки, знаємо, що це трапляється по-різному...

Але діти - так! Діти - форева (принаймні для людей із материнським/батьківським інстинктом - без нього всих цих безглуздих зусиль робити просто не варто) все мусить бути чесно. Віддячити помічникам за народження дитини можна і треба. Але - віддячити і ніколи не - переддячити.

Я зрозуміла саме завдяки народженню дітей, що таке віддяка, а що таке хабар. ХАБАР випереджає Божу волю. Тому за це свавілля неодмінно мусить бути кара.

Купа людей приїхали до сталіци народжувати дітей (як їдуть до Ізраїлю, Америки, Іспанії, Німеччини etc). І за народження давали хабарі. АПЕРЕТИВ.

Старшого свого сина, який зараз має стільки років, скільки мій чоловік, коли ми з ним створили сім'ю, я народила в Києві у пологовому будинку на вулиці Петра Запорожця. Син за всіма лікарськими передбаченнями мав народитися патологічно, як і я колись у моєї мами: відразу хотів ставати ногами на землю. Але в останній момент передумав (бо, мабуть, пожалів мене). І народився традиційно: вниз головою. За логікою класичного хабарництва я мусила була «віддячити» за його народження ще задовго до цієї події всім імовірним лікарям. На народженні дітей не економлять. Майже, як на п'янці. Менше того. Коли йдеться про народження дітей, усі принципи йдуть берегом. А як і не те, й не інше? А як принципи тут ні до чого? А як є щось інше, не одягнене в слово? А коли й одягнуте, то в таке слово, яке ще ми, гівнюки, не встигли спаплюжити?

Віддяку за народження старшого сина у вигляді кількох пачок цигарок і великої соковитої дині я віднесла лікареві через 12 років після синового народження. Саме чомусь (?) 19 серпня на Спаса. Мабуть, ніхто з людей не знав причину моїх воздаяній. Ні син, ні тим більше, той лікар. Колись, 23 грудня 1989 року, я молила Бозю, щоб мій Ясько народився до 9-ї ранку. Себто, до зміни, на яку мав прийти той лікар, якому я віддячила згодом, аж за 12-ть років. Віддячила за те, що я встигла впоратись ДО його зміни. Алілуя!

Двох молодших своїх дітей я народила в тому ж таки пологовому будинкові. І теж без хабарів. Правда, хто мені з лікарів сподобався, тим я попросила чоловіка віддячити. Потім. Пізніше уже. Не так, правда пізно, як попередньому лікареві. Ні. Тим ми віддячували того ж таки дня. Або наступного. Пляшкою доброї горілки і якісних цукерок. Але вони, як і той, кому я віддячила через 12 років - не чекали подяки. Бо дяка (мабуть, як і справедливість, але я про це не дуже знаю, тому не надто впевнена) - це прерогатива не людська, а Божа. Люди можуть тільки аперитив ужити. Для настрою. І віддячити. Потім. Колись і можливо. Постфактум. Решта - хабар. І то є зло. Чому зло?

А перегляньте кожен свої приклади. В мене їх небагато, але достатньо для висновків. Люди платять за те, за що віруюча людина (не обов'язково воцерковлена і незалежно від конфесії і сповідання) вважає платити за гріх.

Чи можна платити наперед за народження дитини?

В такому разі  треба давати хабар і за зачаття. Ні? А якщо так, то кому? Чоловікові - жінці, чи навпаки? А може батькам? Чоловіковим, чи жінчиним? Ну, пофантазуйте. Простору - пребагацько!

Зараз прийнято вважати, що жінки наші - дохлі, і у них слабка пологова діяльність. Тому начебто треба платити наперед, щоб вони швидко і комфортно розродились. І от вам приклад, коли прекрасна, спортивного складу жінка платить наперед за стимуляцію пологової діяльності. А штивні лікарі (щоб відробити хабар) стимулюють. Як наслідок - жінка має титанічне скорочення матки. Результати і для її фізіології, і психіки, і для фізіології і психіки дитини - трохи моторошненькі і очевидні принаймні для тих, хто має очі, слух і душу. Але через заплачений ЗАВДАТОК (себто - хабар) офіційно ніхто про це не дізнається. Тож робитимуть так далі.

Сприймайте мою розповідь з усмішкою. Так, наче п'єте Моршинську воду. Не знаю, як ви, але я в себе в Києві на Позняках п'ю її щодня. Купую в магазині з назвою «Кумушка». В Моршині раз на рік-два лікуються мої родичі. Зокрема, тьотя з Чернівців, яка пережила цілком злоякісну хворобу. Тьотя лікується разом зі своїм чоловіком (чоловік - для профілактики). Для них Моршин - це не відпочинок, а щось на кшталт роботи. Але роботи, за яку ти платиш. Бо Моршин - це їхні гроші. Не лише ті, які сплачені за путівку (курсівку). А ще й, якщо в людей серйозні захворювання, - це гроші, віддані за «додаткові» послуги. Послуги, які, в принципі, путівка передбачає. Але їх вам ніхто не зробить без хабаря.

Я зараз не те, щоб боялась узагальнювати. Просто не хочу це робити: висновки - узагальнення. Бо, звісно ж, не матиму рації. Просто так склалося, що проблеми зі здоров'ям мають моя чернівецька тьотя  і мій полтавський приятель.

Що вона, що він не люблять хабарів і хабарників. Але тьотя, коли я її запитувала, скільки їй обійшлась путівка (курсівка), вона називала мені суму і казала загадкове: «Плюс».

Я запитувала:

- Тьотю, «плюс» хабар?

Вона відповідала:

- Ні.  То не хабар, ти що? Додаткові послуги.

І вона була цілком задоволена моршинським обслуговуванням.

Мій знайомий, уродженець Полтавщини, з Моршина повернувся в поганому настрої. Питаюся його, чому:

- А мені лабораторні аналізи не зробили.

- ЧОМУ?!!

- Просили за них 50 гривень. Я сказав, що мені не шкода. І я залюбки віддам ці 50 гривень у рахунок курсівки. Вона, до речі, передбачає й ті аналізи. Мені мало того, що не шкода. Більше того, я залюбки доплатив би й 50. І 150. І 500. Але - офіційно.

- І що? - запитую, - принциповий ти наш, тобі у Моршині так і не зробили аналізів?

- Ні, - каже. - Не зробили. В останній день я пішов до директора, показую направлення, яке дав мені його лікар, та й кажу, мовляв, бачите, я заплатив за курсівку, але їду до Києва без аналізів, але з направленням на них. Ви вважаєте, що лікарі на вашому курорті не мають кваліфікації, щоб зробити пацієнтам аналізів?

Отака ситуація. Я не казатиму, що в Наддніпрянщині не брешуть і не крадуть. І крадуть, і брешуть. Але якось це принаймні називають своїми іменами. А якщо є чесна назва, то в країні сліпо-глухо-тупих безхребетних тварючок  - це вже хороший симптом.

Щойно оце переповідали мені розмову між західняками і східняками, авторами одного столичного видання. Зібралися саме автори наддніпрянці і головний редактор - західняк (колишній львів'янин). Говорили про «кУлєгу» Зварича. Себто, про шкідливість корупції говорили.

Я зробила з переказу тієї розмови дуже суб'єктивний висновок. Тож завчасно перепрошую за нього, того гіпотетичного висновку. Головний редактор видання дивився на наддніпрянців, як на пацанів. І казав, що він категорично проти корупції. Але...

- Але, як ти вже ведеш дружину чи дитину до дохтура, чи, тим більше, як до нього сам ідеш, бо треба, бо припекло, то як ти йому наперед не заплатиш?! Ну як? Але ж це не буде корупція. Це буде - між нами. Так було, є і буде. І це не для преси.