Відтік мізків як благо?

Бідні країни можуть у кінцевому підсумку виграти від того, що їх найрозумніші громадяни емігрують.

Коли люди в багатих країнах хвилюються через міграцію, вони часто думають про низькооплачуваних іммігрантів, які змагаються за робочі місця будівельників, сільськогосподарських робітників чи посудомийок. Коли люди у країнах, що розвиваються, хвилюються через міграцію, вони, як правило, стурбовані перспективою переїзду своїх найкращих та найрозумніших земляків до Кремнієвої долини або до лікарень та університетів у розвинених країнах світу. Це той тип працівників, який намагаються привабити до себе за допомогою імміграційних правил, що створюють привілеї для випускників коледжів, такі країни, як Великобританія, Канада та Австралія.

Багато досліджень дійшли до висновку, що добре освічені люди з країн, що розвиваються, більш схильні до еміграції. За деякими оцінками, дві третини з високоосвічених громадян Кабо-Верде живуть за межами країни. У великому дослідженні індійських домогосподарств, проведеному у 2004 році, запитували про членів сім’ї, які виїхали за кордон. Було виявлено, що майже 40% емігрантів мали принаймні ще якусь освіту окрім середньої, натомість серед всіх індійців у віці понад 25 років таких лише 3,3%. Ця "відтік мізків" давно турбує політиків у бідних країнах. Вони побоюються, що це шкодить їхнім економікам, позбавляючи їх дуже необхідних кваліфікованих працівників, які могли б викладати в університетах, працювати у лікарнях і винаходити нові складніші продукти, які б виробляли їхні заводи.

Зараз багато хто не згоден з цією точкою зору. Деякі економісти вважають, що гіпотеза про відтік мізків не враховує ефектів грошових переказів, позитивного впливу від повернення емігрантів, і можливості, що переїзд у кращі умови спонукає людей більше вчитися. Деякі стверджують, що як тільки ці чинники взяти до уваги, еміграція висококваліфікованих працівників може виявитися чистою перевагою для країн, які вони залишають. Недавні дослідження міграції з країн настільки віддалених між собою, як Гана, Фіджі, Індія та Румунія знайшли підтвердження ідеї про вигоди від відтоку мізків.

Найбільш очевидним способом, у який мігранти віддячують своїй батьківщині, є грошові перекази. Працівники з країн, що розвиваються, переказали загалом $325 млрд. у 2010 році - за даними Світового банку. У Лівані, Лесото, Непалі, Таджикистані і деяких інших країнах, грошові перекази становлять понад 20% ВВП. Кваліфіковані мігранти можуть заробляти у декілька разів більше, ніж якби вони залишилися вдома. Дослідження румунської еміграції до Америки дійшло висновку, що середній емігрант заробив майже на $12000 на рік більше в Америці, ніж він заробив би на батьківщині, що є величезною надбавкою для будь-кого з країни, у якій дохід на душу населення складає близько $7500 США (за ринковим обмінним курсом).

Це правда, що багато кваліфікованих мігрантів отримали освіту частково за рахунок своїх урядів, яким часто сильно бракує грошей. Дехто стверджує, що бідні країни повинні таким чином змінити думку, скільки вони повинні витрачати на вищу освіту. Індійці, наприклад, часто дискутують над тим, чи їх уряд повинен продовжувати субсидіювати Індійські технологічні інститути [Indian Institutes of Technology], елітні вищі школи, що готують інженерів, коли велика кількість їх випускників потрапляють у Кремнієву долину або на Волл-стріт. Але нове дослідження грошових переказів, які відправляють додому мігранти з Гани, показує, що в середньому протягом свого трудового життя вони переказують суму достатню, щоб покрити витрачені на їх навчання кошти у кілька разів. Дослідження дійшло висновку, що коли врахувати ефект переказів, вартість навчання повинна була б бути у 5,6 рази вища від нинішньої офіційної цифри, щоб еміграція з Гани перестала бути вигідною.

Є витонченіші способи, у які виїзд деяких кваліфікованих працівників може допомогти біднішим країнам. Деякі емігранти були б безробітними, якби вони залишилися. Дослідження дійшли висновку, що рівень безробіття серед молодих людей з вищою освітою у таких країнах, як Марокко і Туніс, у декілька разів вищий, ніж серед малоосвічених, можливо тому, що випускники є більш вимогливими. Міграція може призводити до більш продуктивного поєднування робочих місць та кваліфікації працівників. Деякі з переваг покращення цього поєднання повертаються на батьківщину емігранта, найбільш безпосереднім чином - за допомогою грошових переказів.

Можливість еміграції може навіть мати сприятливий вплив на тих, хто залишається, даючи людям у бідних країнах стимули до інвестицій в освіту. Дослідження еміграції з Кабо-Верде свідчить, що збільшення у молоді на десять відсоткових пунктів їхньої уявної ймовірності еміграції підвищує ймовірність закінчення ними середньої школи приблизно на вісім пунктів. Інше дослідження стосується Фіджі. Низку переворотів, починаючи з 1987 року, фіджійці індійського походження сприймають як постійне завдання шкоди їх перспективам у цій країні шляхом обмеження доступу до державної служби та політичної влади. Це викликало хвилю еміграції. Тим не менше молоді індійці на Фіджі стали частіше вступати до університетів, навіть якщо їхні перспективи вдома стали туманними, і частково тому, Австралія, Канада та Нова Зеландія, три провідні країни призначення фіджійців, стали робити сильніший акцент на привабленні кваліфікованих мігрантів. Оскільки дехто з тих, хто отримав вищу освіту, залишився на острові, рівень кваліфікації постійного населення на Фіджі теж стрімко зріс.

Перепустка до багатства

Мігранти можуть також впливати на свою країну безпосередньо. У недавно опублікованій книжці про індійську діаспору, Девеш Капур з Університету Пенсильванії стверджує, що індійці у Кремнієвій долині допомогли сформувати регуляторну структуру для власної індустрії венчурного капіталу. Він також стверджує, що ці люди допомогли індійським компаніям з розробки програмного забезпечення пробитися на американський ринок, поручаючись за їхню якість. Нарешті, мігранти можуть повернутися додому, часто з навичками, які було б важко набути, якби вони ніколи не виїжджали за кордон. Дослідження румунської еміграції виявило, що ті, хто повернувся, заробляли в середньому на 12-14% більше, ніж аналогічні люди, які залишилися вдома. Дозволити освіченим людям виїхати туди, куди вони хочуть, виглядає розумним рішенням.

Назва оригіналу: Drain or gain? Джерело: The Economist, 26.05.2011 Зреферував Омелян Радимський