Війна в Україні руйнує тіла і душі

Війна в Україні триває вже десять років, і незабаром виповниться три роки з моменту повномасштабного нападу Росії на нашого сусіда. Конфлікт руйнує міста, домівки, але найбільше людей – фізично і морально. Польські неурядові організації надають їм підтримку в рамках програми Polska Pomoc («Польська допомога»), що фінансується Міністерством закордонних справ.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, через війну близько половини населення України страждає на психічні розлади, які можуть потребувати спеціалізованої допомоги, а кожен третій має симптоми, що вказують на посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).

«Не лише ПТСР, який є прямим наслідком військових дій, але й психічне здоров'я в широкому сенсі потребує підтримки. Розвиток дітей потребує особливої уваги», – каже Ніна Моцьор, менеджерка з гуманітарної допомоги та розвитку організації Caritas Polska, яка реалізовує проєкт в Україні за підтримки «Польської допомоги».

У контексті порушення психічного здоров'я в умовах війни є два рушійні механізми. Якщо дитина зазнає негативного досвіду розвитку, наприклад, стає свідком насильства, безпосередньо зазнає агресії або виховується в сім'ї, де є проблеми зі зловживанням психоактивними речовинами, це зазвичай призводить до зниження життєстійкості, або, коротко кажучи, психічної стійкості. Війна, своєю чергою, лише погіршує цей стан, оскільки піддає людей досвіду, який перенапружує їхню нервову систему. Не всі зазнають травми, яку розуміють як загрозу життю або стають свідками загрози життю, але є події, з якими нервовій системі доводиться справлятися. Звичайно, це не означає, що всіх у такій ситуації вражає ментальна хвороба, але ризик розладів зростає.

«З такими “класичними” травматичними інцидентами в нас виникають проблеми з інтеграцією досвіду як пам'яті, – зазначає Моцьор. – Тому важливими симптомами при синдромі посттравматичного розладу є флешбеки, нечіткість цих спогадів або чутливість до різних подразників. А тепер зауважте, що якщо не подбати про таких людей в умовах тривалої війни, то вони впливають на своє оточення, страждають їхні батьківські навички або здатність функціонувати в сім'ї. Це робить наслідки збройного конфлікту для таких людей ще більш страшними і довготривалими».

Отже, спіраль негативного досвіду, що спостерігалася в українському суспільстві ще до ескалації конфлікту, поглиблюється. Крім того, так багато уваги приділяється досвіду війни, що недостатньо залишається сім'ям, які постраждали від конфлікту, ветеранам, які повертаються додому, покаліченим людям або навіть опікунам дітей, які самі не можуть впоратися з пережитими наслідками конфлікту, а потім, так би мовити, несуть ці проблеми далі. Моцьор підкреслює, що тут має значення хронічний характер війни, яка в нинішній гострій фазі триває вже три роки, внаслідок чого практично кожна сім'я зазнала втрат або інших складних ситуацій. Це не лише фронтовий досвід, а й постійні нічні повітряні нальоти і тривоги, що ніч у ніч лякають людей, які живуть у, здавалося б, безпечних місцях, погіршують якість їхнього сну й негативно впливають на психічне здоров'я.

Подолання такої кількості зростаючих проблем вимагає травматичної терапії, яка на початковому етапі потребує стабілізації або заспокоєння нервової системи. Іноді потрібно дуже багато часу, щоб дійти до того моменту, коли травмована людина починає долати негативні переконання про світ і людей як про загрозу. У цьому допомагає перебування в безпечному місці й забезпечення потреб, адже важко уявити покращення психічного стану людини, позбавленої домівки, яка бореться з голодом, холодом і безгрошів'ям. Уже на цьому етапі виникає завдання гуманітарної допомоги, яка полегшує пошук такого безпечного місця, а іноді також допомагає відновити, хоча б частково, відчуття суб'єктності.

Ніна Моцьор розповідає про такі центри підтримки сім'ї, які Caritas Polska за підтримки «Польської допомоги» відкрив у Вінниці, Житомирі, Одесі й Харкові, де можна знайти не тільки фахівців, але й місце, де діти можуть безпечно гратися. Звідси й акцент на техніці безпеки, дотриманні правил користування притулками. Водночас жінки можуть завести знайомства, почати відновлювати соціальні зв'язки, адже страх ізолює людей одне від одного.

«Діти не переростають психічних розладів, тривожності чи проблем неврологічного функціонування, а травма не проходить спонтанно, – зазначає Моцьор. – Ситуація, в якій дитина починає повертатися до малювання, креслення, гри з однолітками, є терапевтичною і дуже заспокійливою для неї. Саме тоді ми говоримо про стабілізацію, і саме тому в наших денних центрах діти можуть не лише виконувати домашні завдання, але й відвідувати різноманітні групи підтримки з арт-терапії.

Окрім можливості працювати з дитячими психологами, педагогами чи логопедами, тут проводяться майстер-класи і групи підтримки для батьків та опікунів. Вони також можуть зустрічатися з психологами для дорослих. Психіатрів у центрах немає, але під час зустрічей визначаються випадки, які потребують спеціалізованої допомоги. Тоді центр скеровує людину, яка потребує допомоги, до дитячого або дорослого психіатра. У цій діяльності важливим є системний погляд на сім'ю, що також протидіє домашньому насильству та жорстокому поводженню з дітьми. Ніна Моцьор зазначає, що дуже цінним є застосування й передача досвіду Польщі, де рішення щодо запобігання домашньому насильству набагато більш просунуті, ніж в Україні, так само як і обізнаність про психічне здоров'я.

Станіслав Бруднох із Фонду HumanDoc також говорить про тягар травми, який передається з покоління в покоління і позначається на психічному здоров'ї. Він зазначає, що навіть у Польщі сьогодні говорять про те, що стигма Другої світової війни дається взнаки у другому і навіть третьому поколінні людей, народжених після війни. Внаслідок тривалої війни в Україні, якій передувала пандемія COVID-19, виросло ціле покоління дітей, які практично не знають іншої реальності, окрім ізоляції та страху, які не знали школи, зустрічей з однолітками. Лише в одному Харкові, який майже щодня обстрілюють, постраждали 53 тисячі школярів, і проєкт підтримки спрямований саме на них, але від співпраці виграють як українці, так і поляки.

«Важливо дізнаватися про українську перспективу й обмінюватися досвідом, адже війна, що відбувається так близько до Польщі, є для нас абсолютно новим досвідом, який вимагає від нас оновлення підходів і стану знань, наприклад, щодо роботи з дітьми, які пережили травматичні події», – говорить Бруднох, вказуючи, що ці знання потрібні також і в польських школах, які відвідують десятки тисяч українських дітей.

Спираючись на такий досвід, HumanDoc організовує роботу з дітьми та молоддю, які опрацьовують важкі переживання й емоції за допомогою перформансів у формі імпровізованого «плейбек-театру». Не менш важливими є приміщення, зокрема притулки, де діти іноді проводять по кілька годин на день – навіть у таких віддалених від лінії фронту місцях, як Івано-Франківськ на заході України.

Про руйнівний вплив травматичного стресу, який позначається на психічному здоров'ї як солдатів в окопах, так і цивільних, що живуть далеко від лінії фронту, розповідає Себастьян Хмелінський, клінічний психолог і психотравматолог, який сам має військовий досвід і співпрацює із вроцлавським «Калейдоскопом культур» над проєктами в Україні. Наукові дослідження показують, що травма може спричинити незворотні психологічні зміни, а у випадку з дітьми – гальмувати нормальний розвиток мозку. Ще більшої і незворотної шкоди завдає травма в поєднанні з фізичними ранами, що може призвести до посттравматичного стресового синдрому, депресивних і тривожних станів.

«У таких випадках можуть спостерігатися поведінкові зміни, збільшення ризикованої поведінки, адикції як спосіб подолання хронічного стресу, – каже Хмелінський. – Поведінкові зміни пов'язані з труднощами в контролі емоцій, агресією. Багато опитаних в Україні зазначають, що навіть під час випадкових зустрічей легко виникають конфлікти через дрібниці. Стрес також призводить до домашнього насильства або саморуйнівної поведінки, наприклад, самогубств серед ветеранів.

Хмелінський підкреслює, що швидке виявлення розладів і відповідна терапія дає можливість одужання, але для цього потрібна добре розвинена система діагностики і терапії, що включає фармакологічне і психотерапевтичне лікування.

Парадоксально, але під час бойових дій солдатові легше впоратися зі стресом, який виникає в ситуаціях, що мають певні рамки і вимагають певного автоматизму дій. Ці рамки забезпечують своєрідну підтримку, зокрема психологічну, яка зникає, як тільки бойові дії закінчуються. Саме тому Україна вже зараз має готуватися до повернення додому сотень тисяч ветеранів, яким так чи інакше доведеться заново адаптуватися до життя у звичному, а отже, безпечному середовищі. Сфера психологічної підтримки, про яку знає багато українців, часто відходить на другий план в умовах запеклих боїв на фронті.

«Психологічно ми повинні сказати собі, що це час мобілізації та спрямування всієї енергії на боротьбу з російськими окупантами, що призводить до браку простору для того, щоб займатися тим, що буде потім, – стверджує Хмелінський. – Я також усвідомлюю, що це “потім” поки що невизначене, але, з іншого боку, вважаю, що необхідно готувати відповідні програми або проєкти, щоб бути готовими піклуватися про ветеранів та їхні сім'ї».

Психолог зазначає, що повернення солдатів до життя після війни потребуватиме великої роботи, яка охоплюватиме не лише їх самих і їхні сім'ї, а й цілі місцеві громади чи робочі місця. Тут також стане в нагоді досвід поляків, які, хоч і не брали участі у війнах, подібних до української, але можуть допомогти з діагностикою, розробити програми перенаправленої терапії й надати іншу спеціалізовану допомогу. Немає сумнівів, що потреб буде багато, адже допомоги потребуватимуть люди, які пережили втрату чоловіка, батька, дідуся чи сина – загиблих на війні, зниклих безвісти, – не кажучи вже про солдатів, які пройшли через російські табори для військовополонених і зазнали фізичних і психологічних катувань. Уже зараз «Калейдоскоп культур» реалізує проєкт з навчання соціальних працівників і громадських організацій, які контактують з ветеранами, їхніми сім'ями й людьми, що пережили втрату чи полон.

«Ми дійшли висновку, що необхідно вибудувати систему так званої дофахової психологічної допомоги, яку надають люди, до яких звертаються ті, хто її потребує, – розповідає Хмелінський. – Ідея полягає в тому, щоб дати їм певну діагностичну базу, навчити їх контактувати із цими людьми, чого в багатьох випадках може бути достатньо, адже не всі люди, які пережили війну, потребують допомоги фахівця. Деяким достатньо такого роду підтримуючого контакту, щоб забезпечити відчуття стабільності й безпеки. Однак ці працівники повинні мати знання, щоб визначити, чи потребує людина допомоги фахівця, і бути в змозі скерувати її до відповідного спеціаліста».

Фахівці і члени громадських організацій, які працюють в Україні, наголошують на важливості психологічної та психіатричної допомоги в найширшому сенсі – від підтримки дітей далеко від лінії фронту до солдатів, які воюють проти російського агресора. Вони підкреслюють, що травма й насильство не обмежуються подіями воєнного часу, а з часом трансформуються в агресію і домашнє насильство, які залишаються в суспільстві роками і поколіннями після конфлікту.

«Ми намагаємося працювати з українськими фахівцями тут і зараз, тому що це гуманітарні заходи для поліпшення поточного стану психічного здоров'я дітей, підлітків і дорослих, але в той же час ми думаємо про ті проблеми, які вже виникають і стануть ще більш очевидними через певний час, – говорить Станіслав Бруднох. – Після закінчення активних бойових дій на Україну чекають нові виклики, повернення з еміграції, демобілізація солдатів, повернення ветеранів, людей з інвалідністю, а наслідки та вплив цієї війни будуть відчуватися ще десятиліттями».

Ось чому так важливо реалізовувати програми допомоги, які відповідають на поточні потреби, а також накопичувати знання й досвід, які стануть неоціненними в майбутньому не лише в Україні, а й у Польщі.

Переклад з польської

Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.

Оригінальна назва статті: Wojna w Ukrainie niszczy ciała i dusze

Ця стаття була підготовлена у співпраці з Міністерством закордонних справ Польщі в рамках програми «Польська допомога».