Вийти з глухого кута
IQ

Вийти з глухого кута

Про спільну Декларацію, ухвалену парламентами Польщі та України

Анджей Шептицький, 1 листопада 2016 1053 0

20 жовтня парламенти Польщі та України ухвалили Декларацію пам'яті й солідарності, датовану 17-м вересня. У цьому документі, крім усього іншого, вшановано мільйони жертв, яких зазнали наші народи під час Другої світової війни. У Декларації підкреслюється, що слабка реакція міжнародного співтовариства у міжвоєнний час, а також політика поступок і толерування щодо ігнорування міжнародного права тоталітарними режимами заохочували їх до агресії й поділу Європи. Парламенти оголосили також переконання у потребі інтенсифікувати неупереджені історичні дослідження, а також стримувати сили, котрі ескалують конфлікти в обох країнах. Депутати висловили підтримку інтеграції України в НАТО і відновленню територіальної цілісності української держави.

Декларація пам'яті та солідарності є політичним актом. Його варто розглядати у Варшаві та Києві в контексті інших ухвалених останніми місяцями в обох країнах документів, які мають стосунок до політики  історичної пам'яті. Тим більше, що останнім часом у цій царині відчувається щораз більше зростання напруженості, зокрема на парламентському рівні. У цьому сенсі декларація є важливою і позитивною, оскільки вона демонструє волю України й Польщі вирватися зі зачарованого кола взаємних суперечок про історію. У первинному задумі документ мав ухвалити також литовський парламент, але цього не сталося.

Кілька десятків польських депутатів, в основному члени фракції Kukiz'15, чинили спротив голосуванню щодо включення Декларації пам'яті і солідарності до порядку денного. Вони розкритикували серед іншого той фрагмент документа, де мовиться про боротьбу польської та української антикомуністичної опозиції, яка дала «моральну основу для відновлення незалежності Польщі й України». Павел Кукіз запитував з парламентської трибуни: «Кого ви маєте на увазі? СС-Галичину, Бандеру? (...) Проведення такої політики призведе до того, що найближчим часом ми будемо відряджати  президента на процедуру визнання СС-Галичини героїчною армією визволення України. З цим ми не можемо погодитися». Але треба ж не забувати, що українці воювали з комуністичною владою ще від Жовтневої революції й аж до розпаду Радянського Союзу. Тож не можна цю боротьбу зводити лише до УПА і СС-Галичини. У цій боротьбі брали участь активісти Гельсінської групи чи діячі української культури, котрі відсиділи багато років у таборах, а іноді заплатили за це своїм життям, як-от Василь Стус. Ці люди заслуговують на пошанівок.

Ця декларація не стосується Волинської різанини, а стосується пам'яті про спільну боротьбу й солідарність: більшою мірою Польщі й України, меншою – України й НАТО. У цьому випадку взаємні докори щодо інцидентів минулого не вписуються в ідею цієї декларації, апеляція до кривд за будь-яку ціну була б контрпродуктивною. Це інший вимір, бо й українці могли б нам багато чого пригадати – хоча б брак солідарності з союзником, Українською Народною Республікою, під час підписання Ризького договору 1921 року і нищення у міжвоєнний період церков на Холмщині.

Минулими місяцями в Україні й Польщі зростає усвідомлення того, що історична суперечка зайшла занадто далеко. Ми проводили двоколійну політику чи, висловлюючись менш дипломатично, шизофренічну, оскільки, з одного боку, обидві сторони декларували взаємну дружбу, з іншого –  ухвалювали документи, пов'язані з історією, які жодним чином про цю дружбу не свідчили. З обох сторін з’являлися жести, які засвідчували, що Київ і Варшава прагнуть вийти з цього зачарованого кола. Прикладом може слугувати присутність президента Анджея Дуди як єдиного іноземного лідера на святкуванні двадцятип'ятиліття української незалежності. Тепер українці і поляки чітко продемонстрували, що бажають вийти з цього глухого кута. Ця декларація є важливим жестом, хоча наразі – лише жестом.

Цілком можливо, що найближчим часом польсько-українські відносини стануть на шлях потепління й інтенсифікації. Цілком можливо, що з послабленням зацікавленості Заходу до українських справ Київ частіше поглядатиме у напрямку Варшави і дедалі більше її потребуватиме.

 

Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET  і польським  часописом Nowa Europa Wschodnia. Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорівУкраїна – втеча від виборуСхідне партнерство після арабських революційУ кривому дзеркаліЗневаженіЛукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й КиєвомКовбаса є ковбасаМій ЛьвівПутін на галерахПівострів страхуУкраїну придумали на СходіНове старе відкриттяА мало бути так красивоНоворічний подарунок для РосіїЧи дискутувати про історію.

Оригінальна назва статті: Wyjść Z Impasu („Nowa Europa Wschodnia”) 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук