Все-таки цікаво

Все-таки цікаво, що подумають про нас історики, українські і чужі, років десь за 50-100, вивчаючи наші часи, особливо теперішні, часи найбільшої після 1930-х світової економічної кризи? Чому, ми так «захопливо» жили? Ні, у вікна до коханих, ми також лазили. Але це просто.

А так, щоб мозок  закипів, так, щоб навіть криза у нас виглядала як карнавал у будинку «буйно помішаних».

Як ми собі раду давали у цьому хаосі подій, де акція протесту проти війни в братній країні нагадувала халявний званий обід з питтям вина і поїданням національного хліба на тлі національних прапорів? Де місцеві політики, замість того, щоб приймати, якісь міри у боротьбі з кризою - інфляцією, зростанням безробіття, закриттям підприємств, банківською вакханалією (як вам замороження видачі грошей банком «Родовід» аж до 15 вересня?) - зносили пам'ятники, перейменовували вулиці, переходили з фракції у фракцію, йшли у президенти і безкінечно рекламували самих себе у всіх ЗМІ.

Чи зможуть вони зрозуміти цю плутанину, наприклад, зі спортивними назвами? Адже, крім спорту, у нас здобутків на світовому рівні не було. Наприклад, чому футбольний клуб називався «ФК Львів», хоча він грав де завгодно - у Луцьку, Добромилі, Києві - але не у Львові. Натомість у Львові футбольний клуб називався «Карпати», але грав він на стадіоні «Україна», оригінальна назва якого «Дружба»? Чому «ФК Харків», не називався «ФК Суми», хоча власне там, у Сумах, і є стадіон, на якому ці футболісти грали. І взагалі, для чого футбольним баронам потрібно було брати таку помпезну назву - «прем'єр-ліга», коли суддівство було упереджене, а половина клубів не мала ні стадіонів, ні інфраструктури, ні футболістів потрібного для ліги рівня, та й навіть сама прем'єр-ліга, перший рік існування була без президента. Чому у Львові ці спортивні споруди перейменували, а в інших містах вирішили зберегти їх первісні назви?           

Чому так куцо на культурному фронті? Чому нема жодного роману, який би прочитало більше, ніж 1000 людей? Євробачення - це не зовсім мистецтво, музика, чи ще щось на зразок конкурсу «найгірші шоу року», або «як не потрібно співати». Чому ми дивилися не просто чужі фільми, а погані чужі фільми, де нас же висміювали і принижували на основі нашої ж класики?

Можливо, тому, що майбутня розумова еліта пише свою студентську книгу рекордів не прізвищами наймолодших лауреатів нобелівської премії з фізики, літератури, хімії, економіки, навіть не іменами тих, хто написав найдовшу, найкоротшу формулу, поему, винайшов нові ліки, чи спроектував найвищий будинок у місті, країні, світі, а вписує туди тих, хто скоріше і найбільше зжер, випив, або щось сотворив одним місцем. Чомусь українські студенти часів кризи - не ті люди, які можуть, щось зробити головою... А як стосовно акцій самоспалення, голодувань, маршів протесту, «збережемо наші замки», наші парки, наші вулиці, або про братів наших менших - «Україна без зубрів?», «на захист Чорнобиля?», «віддайте наші дитячі спогади».  

А як історики зможуть «читати» нашу сучасну пресу? Чи зрозуміють, чому в одних і тих же ЗМІ, в одних і тих же номерах ішлось про бідних, які сидять на каші і воді, маючи мізерні пенсії, зарплати та стипендії, а поруч - величезні фоторепортажі про акції з поїдання найбільшого шоколадного торту, вареників, канапок зі салом, галушок, пампухів та й просто тупої яєчні, яка нібито мала бути з тих яєць, які пішли на писанки? Не виникне у них елементарного питання - а що не можна було всіх цих бідних студентів, пенсіонерів, просто нормальних людей, які втратили роботу, зібрати в одному місці, пригнати колони журналістів і фоторепортерів, телевізійників, щоб картинка, піар не пропали - і нагодувати цими продуктами, які ганебно переводили на тих, хто скоро напихається?

А як історики сприймуть акції на виявлення, хто найбільше вип'є пива, чи самогону, чи вина, хто найдовше цілується у компанії собі подібних ідіотів, на найбільшій площі столиці? І нічого наші лікарі не казали з цього приводу? Якщо у нас цього всього, було в такому достатку, то чому це називали кризою, або, якщо криза, хто тоді ці люди, про яких писали і кого фотографували? Як лікарі могли безкінечно давали поради,  пояснювати, як відтягнути нашу відправку на цвинтар у газеті з найбільшим тиражем, де останню сторінку присвячено ворожкам, провидицям і ще якійсь заразі. Як терпіла всіх тих ворожок Церква, яка була настільки могутньою, що могла вивести таку велику купу людей і, навіть, трохи влади, на хресний хід?

Можливо, перечитавши це, у них вже не виникне ні здивування, ні розчарування, а радше розуміння, чому там, наверху, на київському олімпі, дві армії президента і прем'єра вели війну на самознищення, коли третя сила гарячково шукала свого лідера, а народ сидів перед телевізором і дивився, як не «танці з зірками», то «російський мильний серіал», чи поїдав кашу, борщ, галушки, «сто грам від президента», на черговій масовій акції в центрі якогось міста.

Фото з сайту www.library.krasno.ru