«Я багато знаю про львівських політиків, але поки тримаю інтригу»
Суспільство

«Я багато знаю про львівських політиків, але поки тримаю інтригу»

Розмова з екс-головою ЛОДА Михайлом Цимбалюком

прес-служба «Батьківщини», 7 грудня 2015 3640 0

Під кінець минулого тижня політичне середовище Львівщини стояло на вухах:

- Ви чули, обласну «Батьківщину» очолив Михайло Цимбалюк?

- Цимбалюк? Той, що був у Львові губернатором та начальником обласної міліції?

- Той самий!..

Дійсно, інформація про те, що партію «Батьківщина» на Львівщині очолив такий політичний важковаговик, ввела в ступор і експертів, і активістів. Справді, не щодня обласний осередок політичної партії у Львівській області очолює генерал-лейтенант міліції, доктор юридичних наук, професор, колишній голова ОДА та обласної міліції… Тим паче, що не напередодні виборів. Навпаки, останні вибори в Україні лише нещодавно відбулися.

Відколи Михайло Цимбалюк став симпатиком партії «Батьківщина»? Саме з цього питання ми розпочинаємо розмову з Михайлом Михайловичем.

- Ще з 2004 року я симпатизую політичній силі, яку очолює Юлія Тимошенко. Ми знайомі особисто, у нас дуже давні стосунки. Так, вони були різними. Працюючи на різних посадах, я часто мав можливість спілкуватися і з нею, і з її близьким оточенням.

- Михайле Михайловичу, Ви очолили одну з ключових для «Батьківщини» областей. Очевидно лідер партії поставила Вам конкретні завдання?

- Так, їх – декілька. Проте головне – аби обласна партійна організація зайняла те місце, якого вона вартує. Щоб усі мешканці області знали чітку позицію лідера, мали можливість висловити свою думку і відчути підтримку. Не важливо – чи партія в коаліції, чи в опозиції.

- Останніми роками «Батьківщину» на Львівщині постійно лихоманить. То партію не пускають на вибори, то невідомо, хто керує організацією, то мізерні результати, то відверті провали… Що чи хто є причиною такого стану справ?

- Невдячна справа судити про попередників. Але або досягнути успіху в майбутньому, потрібно проаналізувати те, що відбувалося до цього. І ми зараз активно цим займаємося. Ми аналізуємо реальну якісну складову партії в області (нас цікавить якість, а не кількість). Чи це справжні симпатики, чи цифри, які не завжди підтверджуються реаліями.

В партії будуть кадрові зміни. В «Батьківщину» повинні прийти люди, які мають досвід, які впевнені, що буде результат. І щоб партію не лихоманило, потрібно зробити усе, аби не було людей, які просто використовують імідж партії, рейтинг лідера. І потім, досягнувши певних меркантильних інтересів, забувають про совість, честь та стають ланцюгами механізму усіляких політичних технологій.

- Прізвищ Ви не називаєте, але констатуєте, що такі люди в партії є і з ними треба щось робити…

- На жаль, так.

- Все ж таки, як Ви збираєтеся очищати ці Авгієві конюшні та піднімати організацію, яку за кілька років довели «до ручки»?

- Я запропонував усім діалог. І Львівській міській організації також . Для мене важливо зрозуміти, чому так сталося. Аби в майбутньому не робити схожих помилок. Є відтік з партії патріотів. Вони пішли. Їх думку проігнорували. Моє завдання – повернути тих патріотів, які ще мають бажання бути в «Батьківщині» і наповнити її новим змістом.

Також намагатимуся активно залучати різноманітні громадські, волонтерські середовища. Це те нове, чого раніше не мало наше громадянське суспільство. Мовлю про волонтерство, благодійність. Ми думали, що цього не може бути у нас, в Україні. Прикро звісно, якою ціною нам це далося. Але рівень громадянського суспільства настільки виріс, що волонтерство стало нормою нашого життя. І я докладатиму усіх зусиль, аби ці люди стали активними представниками нашої партії. Більше того, щоби вони очолили певні напрямки. Домовленості уже є. 

- Як гадаєте, Ваш досвід і знайомства під час перебування на серйозних посадах на Львівщині допоможуть Вам в тому, що Ви хочете зробити, чи, можливо, навпаки: занадто багато Ви варилися в усіх цих владно-політичних середовищах, відповідно Вам буде важко вирватися з цього зачарованого кола і вийти на новий якісний політичний рівень?

- Це було непросте для мене рішення. Але Львівщина для мене – небайдужий край. Також я знаю дуже багато процесів, які відбувалися як ззовні, так і з середини. Знаю про партії, які функціонують на Львівщині, знаю їх лідерів. Багато з них стали політичними туристами, пристосуванцями…

- Можете назвати прізвища?

- Ні, не буду їх зачіпати, хіба що вони зачеплять мене. Поки що потримаю толерантну політичну інтригу. Але я багато знаю і прийде час – я матиму що сказати.

А поки що наводитиму лад в «Батьківщині». Я розумію, чому опоненти роблять з цієї теми таку сенсацію. Адже в наших політичних сил на Львівщині практично одне електоральне поле. Я буду створювати умови, щоб на ньому працювати чесно. Наскільки це можливо в політиці.

- Ну за чесністю і законністю окрім правоохоронних органів має пильнувати і представник гаранта Конституції в області пан Синютка. Вам знайома робота як правоохоронців, так і голови ОДА. Як вважаєте, зараз Синютка – господарник, чи більше політик, який представляє інтереси певного політичного середовища?

- Я його знаю дуже давно. І хочу сказати, що у Львові (період, коли Олег Синютка був першим заступником міського голови, - ред.) вся господарка була під його опікою. А зараз… Треба розібратися. Бракує активності. Плюс обласна адміністрація має працювати командою. Тепер я детальніше вивчатиму це питання на місці. Буду дискутувати з ним. Не хочу лише, аби це перетворилося в критиканство. Я буду радити, а якою буде реакція – побачимо.

- А як щодо Садового, якого Ви також дуже добре маєте знати особисто? Думки щодо нього кардинально різні. Одні вважають його прикладом для наслідування на посаді мера, інші ж доводять, що стільки корупції та кумівства не було за жодного міського голови у Львові…

- Я вважаю, що правда десь посередині. Від любові до ненависті один крок. Але Садового наша громада обирає третій раз поспіль. Це – показник. Проте другий тур говорить про те, що виникає питання довіри. Напевно Андрій Іванович уже став загальноукраїнським лідером. І, можливо, це львів’ян трохи образило, і вони його не обрали в першому турі.

Я звичайно буду спілкуватися з Садовим, вислювлюватиму йому ті пропозиції, які я вважатиму за професійні та слушні. Подивимося на реакцію. Я часто його справедливо критикував, інколи він мене… Але ми завжди знаходили точки дотику. Хоча не були надзвичайно великими симпатиками один до одного. Зараз побачимо.

- Ганущина теж можете «консультувати»? Як він, на Вашу думку, покаже себе на посаді голови Львівської обласної ради, зважаючи на вимоги та апетити тих людей, яким він зобов’язаний за таку високу посаду?

- Ганущина я знаю з 2007 року, коли він працював керівником апарату ще Петра Олійника, якого я надзвичайно поважав. Ганущин тоді був молодою амбітною людиною. Але молодість – це недолік, який дуже швидко проходить. Ми з ним працювали, він – принципова людина, інколи – занадто категорична. Побачимо, чи зможе він керувати радою, де зібралося стільки «політичних зубрів». Проте, думаю, що з його досвідом – йому буде вдаватися.

Щодо другої частини питання, то, знаєте, обласна рада це орган, настрої якого можуть дуже швидко змінюватися залежно від політичної ситуації в країні.

- Ви очолювали Львівську ОДА теж у не дуже спокійний період. Тоді Львів та область готувалися до Євро-2012, будувалися стадіон, аеропорт, дороги… Політика теж бурлила: чого варті лише події 9 травня на Пагорбі Слави. Зараз ситуація в державі теж непроста – війна. Як думаєте, сьогоднішній Львівській обласній та міській владі важче працювати, ніж Вам тоді?

- Легше. Легше і простіше тому, що  теперішня київська влада максимально розуміє Львів і Львівщину. Тодішня влада не розуміла тих, хто працює у Львові. І будувала вона усі ці соціальні об’єкти в рамках підготовки до Євро-2012 не завдяки своїй волі, а всупереч. Тоді було дуже складно.

Плюс позиція деяких політичних сил. Адже дехто говорить, що я написав заяву про відставку під тиском «Свободи». Це виглядає смішно. Я не настільки слабохарактерний, аби під тиском депутатів написати заяву. А написав лише тоді, коли зрозумів, який сценарій за моєю спиною розігрався 9 травня. Коли київська влада привезла у Львів спеціальних людей з Одеси та Криму з червоними прапорами. Я зробив цей крок, аби не бути гвинтиком цього дурного механізму.

А пані Ірина Сех могла показати себе на цій самій посаді. Хай судять львів’яни, що було зроблено в 2011 році, коли в Києві справді сиділа банда Януковича, а що за її головування у Львівській обласній адміністрації.

- Так от власне. Як Ви відповідатимете на закиди про те, що займали високі посади в Україні до Помаранчевої революції, до Революції Гідності, тобто є представником ще «тої» системи і «тих» людей?

- У 2004 році я півроку очолював Тернопільську обласну адміністрацію. Я дякую долі і Богу, що дали мені розум і волю у той час вийти до людей на вулицю і висловити свою позицію. Я сказав, що давав клятву як генерал на служіння українському народові, а не конкретним людям. Тому категорично засудив поділ України. До речі, на той сумнозвісний з’їзд в Сєвєродонецьк я теж відмовився їхати, адже Україна була і буде суверенною соборною неподільною державою. Тернополяни мене тоді зрозуміли, напруга стихла, ніхто нікого не бив, нічого не ламав. Цей вчинок вони оцінили. І я за це їм дякую. Але в Києві одразу ж почали мене цькувати, мовляв генерал Цимбалюк, як один з керівників області, перейшов на сторону народу. Але я завше був з народом, оскільки сам з нього вийшов і вважаю себе його частиною!

До 2010 року я працював в МВС під керівництвом Юрія Луценка. І тоді мені пропонують очолити спочатку Тернопільську, а потім Львівську ОДА. Я мав великі сумніви, довго вагався. Я ніколи не був членом жодної партії, тоді це був нонсенс, але це мене рятувало. Але це неоднозначно сприймалося тодішніми керманичами, які вважали, що я маю бути в Партії регіонів. Проте не був, і це ще раз доводить, що мене завше сприймали як чужого в тій команді. А мудрі люди мене переконували давати згоду, мовляв краще місцевий, галичанин очолить адміністрацію, аніж скерують якогось варяга не звідси.

Але я сказав одразу, що поступатиму так, як вважатиму за потрібне. І це прискорило відставку. Мені наші галицькі «хруні» в Києві тикали в очі усім. Навіть доходило до того, що мені нагадували, от чого я організовував похорони Петрові Олійнику, чому я ходжу на вшанування пам'яті Романа Шухевича, чого спілкуюся з Іриною та Ігорем Калинцями, з Юрієм Шухевичем і так далі. А як я мав поступати? Адже народився в гуцульській родині, де дід і бабуся загинули від рук енкаведистів? Це мої переконання. І я свідомо йшов туди, куди вважав за потрібне. Працював за принципом: перший день – як останній, останній – як перший. І зараз у «Батьківщині» працюватиму так само. Я вже почав об’їжджати райони, знайомитися з людьми. Це мій стиль: вірити, але перевіряти. Показувати приклад: робіть так, як я, робіть краще.

- Пане Михайле, Ви вжили словосполучення «банда Януковича». Як вважаєте, теперішня владна команда може дореформуватися до того, що колись говоритимуть про «банду Порошенка» чи «банду Яценюка»?

- Зараз дуже складно. Але народ не обманиш. Люди, які хоч раз спробували, що вони вартують кращого, уже не зупиняться, якщо це «краще» буде якоюсь примарною надією. Після 1991-го, 2004-го, і особливо – після Революції Гідності – люди йтимуть далі і будуть перемагати. Я не виключаю, що особливо про цей уряд можуть в скорому часі сказати так, як зараз говорять про ту банду, яку пішли. Дай Боже, щоби Президент зробив вчасні і правильні висновки і прийняв безпосередню участь у зміні цього уряду. У нього є для цього шанс. Поживемо-побачимо. Питання поставлене влучно, адже історія, на жаль, має властивість повторюватися. Дуже прикро, що вона може повторитися через такий короткий період часу.

Інтерв’ю підготоване прес-службою «Батьківщини»

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук