Квіти, хмелики, вази: як оздоблювали хати Поділля

У давнину господині любили прикрашати глиняні хати кольоровими малюнками. На Поділлі вони були особливо заквітчані. Про народний розпис сільських хат на Поділлі розповіли на сторінці Old khata project. Зараз їх потрохи відроджують у регіоні.

У 1928 році Лизавета Левитська написала книжку про розписи в околицях Кам’янця «Селянський стінний розпис на Поділлі». Найбільше вона досліджувала колишній Ушицький повіт, де були ліси, родючі ґрунти, великі поклади глини і вапняка. Там і брали будівельний матеріал для будівництва. Хати зводили з каменю або дерева і глини.

«В експедиціях Лизавета зафіксувала, що фарби для розписів уже купували в крамницях, але водночас готували натуральні. Їх робили з кольорових глин, листя лопухів, сажі, цибулі. Додавали яйце, крохмаль і молоко як клеючі речовини. Розводили фарби в черепках», – пишуть на сторінці Old khata project.

Малюнки наносили пальцем або щіточкою з двох пер курки, а великі квіти – щіткою. Оздоблювали переважно печі, стіни, сволок, земляну долівку, а також стодоли та млини. У хаті стіни розмальовували смугою під стелею. Розписували ті частини печі чи стіни, які швидко бруднилися.

Розписана піч

Цим дозвіллям займалися переважно молоді дівчата та жінки – не тільки в себе вдома, але й на замовлення. Щоправда, їхню працю не оплачували, але щось дарували за послугу. Наприклад, за розпис однієї хати «малярка одержала велику торбу грушок».

На Поділлі розписи називали «квітками» або «мальованням». Серед орнаментів переважали смужки, виноград, хмелик, віночок, сосонки, квітки. У Зінькові майже кожна хата була оздоблена. Там жило близько 1000 гончарів. Їхні розписи відрізнялися від інших сіл: симетричні, графічні малюнки тонкими лініями.

У 1928 році територія, яку описала Левитська, була прикордонною з Польщею і Румунією, тому тамтешнє народне мистецтво мало іноземні запозичення. Наприклад, румунські майстри будували хату, ліпили на стінах об’ємні вазони, а українські господині їх білили і розмальовували.

Ще сто років тому Лизавета Левитська писала, що це мистецтво було сучасним, але вже з 1930-х воно почало занепадати. Зараз у селі Грушка на Хмельниччині відроджують цю призабуту традицію розпису хат, її втілюють у проєкті «Мальоване село».

Малюнки з книжок Лизавети Левитської «Селянський стінний розпис на Поділлі» (1928), Марії Щепотьєв «Розписи хат в с. Ходорківцях на Кам’янеччині» (1928), Тамари Косміної «Сільське житло Поділля. Кінець XIX-XX ст» (1980)