Якщо Янукович і здивує, то лише приємно

Янукович з недовірою ставиться до Європи. Мабуть тяжко дається йому думка про те, що Україна може колись стати членом Європейської Унії (хоча й говорив про це під час передвиборчої кампанії). Але й від Європи залежить, чи вдасться їй перетягнути Януковича на свій бік, зробити привабливу пропозицію Україні.

ZAXID.NET розпочинає цією статтею серію публікацій українських та закордонних аналітиків, які міститимуть прогнози щодо внутрішньо- та зовнішньополітичного життя України за нового президента. І хоча ми ще не маємо офіційно проголошених результатів виборів, але мало в кого залишаються сумніви щодо особи президента. Хоча, як кажуть в Галичині: трафунки бувають розмаїті. Але ми візьмемо на себе таку сміливість. Починає серію допис відомого польського журналіста Марціна Войцехівського.

«Я ніколи не напишу, що Янукович є президентом України», - зізнався мені один з найкращих журналістів над Дніпром. Нині українські проєвропейські інтелігенти перебувають у шоці. Як людина, котра п'ять років тому намагалася сфальсифікувати президентські вибори, змогла стати главою держави? Відповідь одна: такими є засади демократії. І немає чого на них ображатися.

Мимоволі пригадується осінь 1995 р., коли в Польщі колишній комуністичний функціонер  Александр Кваснєвський обіграв на президентських перегонах фундатора «Солідарності» Леха Валенсу. Я пам'ятаю знайомих, котрі в розпачі говорили, що це – кінець світу. Хтось на кілька днів пішов у запій, хтось бурмотів про еміграцію. А через десять років ті самі люди визнавали, що Кваснєвський був чудовим президентом.

Янукович – це, звісно, не Кваснєвський. Він грубше тесаний, з іншими горизонтами, культурно він однозначно крутиться в російській орбіті. Він зізнається, що добре почувається в тренувальних костюмах, а найбільш охоче проводить час в російській лазні. Типовий пострадянський «свій парень», яких можна зустріти від Бреста до Владивостока. Крім того, він  колишній боксер і хуліган, котрий вчасно перейшов на «правильний шлях». Нині він об’єднує навколо себе, мабуть, найбільшу зі всіх українських еліт. А ще в 2002 року, коли він вперше обійняв посаду прем’єр-міністра, він був лише локальним сатрапом з Донбасу, котрого підтримував тамтешній донецький клан, який набирав щораз більших впливів в оточенні тодішнього президента Леоніда Кучми. Він майже не розмовляв українською. А коли й розмовляв, то майже не мав що сказати.

Шість років тому з нього намагалися зробити президента такими самими методами, як в Росії. Тобто шляхом «помазання» попередником.  Не вдалося, попри спроби фальсифікації виборів. Люди не дозволили цього, організувавши Помаранчеву революцію. Більшість політиків після такого приниження, як упіймання на фальсифікації, відійшла б від політики. Але Янукович витримав. Мабуть, належало його тоді покарати, але цього не зробили. Впродовж останніх п'яти років його Партія регіонів двічі виграла парламентські вибори, демократичність проведення яких ніхто не ставить під сумнів. У 2006 р. Президент Віктор Ющенко знову вручив йому портфель прем'єра.

 

Шість років тому з нього намагалися зробити президента такими самими методами, як в Росії. Тобто шляхом «помазання» попередником

 

Отже, немає сенсу пригадувати Януковичу давні провини. Потрібно прийняти за добру монету, що він акцептує демократичні правила гри. Він став політиком з реальною суспільною підтримкою, а не нашвидкуруч зліпленим «порожняком».

Янукович залишається проросійським політиком, це він демонстрував під час передвиборчої кампанії. Найважливіші виступи він виголошував саме цією мовою, але це не означає, що він стане прислужником Росії. Без сумніву, він посилатиме сигнали, що Москва є йому ближчою, ніж в Брюссель, не кажучи вже про Вашингтон. Але в засадничих справах виявлятиме твердість. Адже Янукович досконало розуміє, що якщо хоче бути шанованим політиком, то мусить укріплювати Україну, а не старшого брата. Це, зрештою, розуміє вся українська еліта.

Він буде пристрасно торгуватися з Росією, аби одержати від неї якнайбільше (перш за все дешеву нафту і газ), але – не ціною втрати суверенітету чи відмови від контролю за стратегічними об'єктами в економіці. Питання українських газогонів і базування російського Чорноморського Флоту в Криму стануть ключовими критеріями його патріотизму.

Янукович з недовірою ставиться до Європи. Мабуть тяжко дається йому думка про те, що Україна може колись стати членом Європейської Унії (хоча й говорив про це під час передвиборчої кампанії).

 

„Янукович це ходяча посередність", – сказав мені один видатний український інтелектуал. Це правда. Але водночас він не позбавлений амбіцій

 

Але й від Європи залежить, чи вдасться їй перетягнути Януковича на свій бік, зробити привабливу пропозицію Україні. Не обов’язково має йти мова про членство, бо до реалізації дійде ще ой як нескоро. Йдеться радше про довгострокову програму зближення з Європейською Унією з можливою перспективою асоціації. Корисну роль у цьому питанні може зіграти Програма східного партнерства. Варто переконати президента Януковича, що ця програма має сенс і пояснити йому, що конкретно завдяки цій Програмі може здобути Україна.

„Янукович це ходяча посередність", – сказав мені один видатний український інтелектуал. Це правда. Але водночас він не позбавлений амбіцій. Питання лише в тому, чи ці амбіції змусять Януковича провести в Україні проєвропейські реформи, чи він вирішить, що головної мети досягнуто, спочине на лаврах, обслуговуючи інтереси олігархії свого запліччя.

Відповідь на це запитання ми дізнаємося лише за кілька років. Але варто докласти зусиль, аби Янукович з пострадянського «сваєво парня» перетворився на українського Кваснєвського. І зробити це реально. „Він нас принаймні не розчарує, бо ми знаємо все про його слабкості й вади. А якщо здивує, то лише приємно", – сказала одна українська знайома. Це дуже влучне зауваження щодо нового президента України.