Йоанна Яґелло: Молодь має проблеми з читанням, оскільки є багато медіа

- Я не маю нічого проти Фейсбуку – сама в ньому досить активна. Але коли людина призвичаїться до Фейсбуку, до того, що надходять такі коротенькі новини, в які не потрібно заглиблюватися, то вона потрапляє у своєрідний інформаційний хаос. І це якесь таке збідніння, бо відкриваємо Фейсбук, і що приходить – те читаємо. Немає вибору лектури й зосередження на читанні на годину чи дві.

У травні на Дитячому фестивалі у Львові побувала польська письменниця Йоанна Яґелло, яка несподівано навіть для себе самої першою ж книжкою здобула популярність серед читачів. Завоювати довіру підлітків – а саме їм адресований роман «Кава з кардамоном», що вийшов у Польщі наприкінці 2011 року, – непросто. Однак книжка сподобалася і польським підліткам, і критикам, і вже перекладена українською завдяки Божені Антоняк та видавництву «Урбіно». Приємно, що перший український переклад Яґелло вийшов саме у Львові, і також має численних шанувальників. До того ж, книжка має продовження.

Про створення роману і про те, яким жанрам надають перевагу польські підлітки, як популяризувати читання, як заохотити до читання підлітка, якщо він не читав дитиною – Йоанна Яґелло розповіла в ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET.

- Пані Йоанно, як у Вас з’явився задум написати молодіжний роман і чи Ви сподівалися на його успіх?

- Можна сказати, що я написала першу книжку для доньки. Моя донька багато читала, і десь коли їй було 13-14 років, такий задум виник уперше. Я подумала, що хотіла б написати для неї такий молодіжний соціально-побутовий роман – про життя, про любов, про проблеми, з якими стикається сучасна молодь. Загалом я не сподівалась, що книжка матиме великий успіх, я не думала про це. Але потім виявилося, що в Польщі вона читачам сподобалася. І коли книжка отримала дві нагороди, це для мене стало несподіванкою, адже ніхто мене не знав. А коли я довідалась, що її видадуть в Україні, то в житті б на таке не сподівалася – для мене це колосальний успіх, що книжка перекладена іншою мовою. Мені здається, що переклад для автора – це щось надзвичайно цінне (переклад «Кави з кардамоном» українською – це перший переклад Йоанни Ягелло – ред.)

- У цій книжці – детективний сюжет. Чим Вас приваблюють детективи?

- Я надзвичайно люблю детективи й багато їх читаю, читаю так, що годі відірватися. Особливо мені подобаються скандинавські детективи. У Польщі ніхто особливо не наголошував на тому, що «Каві з кардамоном»  притаманні риси детективу – що Лінка проводить свого роду розслідування, бо хоче довідатися правду, хоче знати, що сталося в минулому, вона діє як детектив. Однак ніхто в Польщі про це не говорив, тільки тут (в Україні – ред.). Я дуже хотіла написати книжку із сильною фабулою, бо саме такі книжки я люблю – в яких багато всього відбувається, і читач просто не може цю книжку відкласти, а читатиме її цілу ніч. Думаю, що молодіжна книжка має саме такою бути. А детективи – якраз такі.

- «Каву з кардамоном» читають хлопці чи вона тільки для дівчат?

- Вочевидь ця книжка більше для дівчат, але тільки тому, що в ній головна героїня – дівчина. Мені здається, що хлопцям у цьому віці нелегко читати книжку, де дівчина – головна героїня. Але в усьому іншому – і в детективній фабулі, і в  характері героїні ця книжка не є суто «дівчачою» – про таке собі очікування принца на білому коні. Вона також – про любов, але без таких собі «зітхань», тому годиться й для хлопців. Знаю хлопців, які її читали, і книжка їм справді подобалася. Коли вони вже погодилися з тим, що головна героїня – дівчина, то в усьому решта книжка – універсальна.

- А як Ви загалом ставитеся до поділу літератури на «чоловічу» та «жіночу» або «хлопчачу» і «дівчачу»?

- Гадаю, що такий поділ не має існувати. Так взагалі не можна літературу класифікувати, бо це обмежує, збіднює вибір. Це як із іграшками, які ділять на хлоп’ячі та дівчачі, а моя донечка, наприклад, дуже полюбляла бавитися машинками. Це – штучний поділ. Наприклад, на зустрічі  (з читачами львівської бібліотеки №13 – ред.) я розповідала, що дуже любила в дитинстві читати пригодницькі книжки – про хлопців, про індіанців, наприклад. Тож мені видається, що такий поділ дуже образливий, несправедливий. Якби, наприклад, переділити книгарні на відділи для дівчат і хлопців, це було би дуже шкідливо й негарно. Однак є книжки, які більше читають дівчата або трохи більше – хлопці.

- Як Ви думаєте, чому для дітей і підлітків частіше пишуть жінки?

- Я не до кінця впевнена, що так є. Чи є якась статистика? Здається, є досить багато чоловіків-авторів, принаймні в Польщі – так бачу по книжках, які читає моя донька. Але напевне, попри те, що в останні десятиліття ситуація потрохи змінюється, жінки й досі більше переймаються дітьми, більше проводять з ними часу й більше прислухаються до їхніх проблем. А для дітей і молоді досить важко писати, якщо сам не маєш такого досвіду. Мені було би дуже важко писати для цієї вікової групи, якби я не мала вдома підлітків. Це для мене такий звичний світ, про який мені багато відомо. А якщо хтось не спілкується постійно з підлітками, то навряд чи зміг би про їхній світ довідатися з Інтернету.

- Чому для Вас важливо писати для молоді і чи писатимете й надалі?

- Так, я навіть скажу, що вже написала книжку і знаю, що вона буде видана – це вже більше для моєї молодшої доньки – бо головною героїнею в цій книжці є дев’ятирічна дівчинка. Не знаю, чому так сталося, що пишу для дітей, бо я завжди думала, що писатиму для дорослих. Врешті я і пробую також щось писати для дорослих – оповідання, наприклад, і детектив почала. Але то все чекає кращих часів. Також я написала вже оповідання для дітей, і мушу сказати, що писати для них – величезна приємність, тому що дитина – це абсолютно інший читач, ніж дорослий. Це читач, якого не обходять нагороди – «Ніке» чи «Ангелус». Для дорослого книжка добра, якщо про неї гарно відгукуються критики, якщо автор має добре ім’я. Натомість для молодших читачів книжка добра, якщо подобається сама по собі, і це насправді чудово.  Після того, як я трохи побувала на авторських зустрічах,  поспілкувалася з молоддю, то побачила, що часто книжка стає для них значущою, якщо торкається важливих їм тем. Для них має значення, що вони її прочитали чи мають, що можуть контактувати з автором. Діти часто надзвичайно теплі і такі сприйнятливі, приймають усе як пригоду.

- А як можна залучити до читання підлітка, який не читав у дитинстві?

- Не маю поняття. Мій дім завжди був повний книжок, і всі читали. Відповідно, і мої діти читали, бо це було так природно. Тому, здається, що цей спосіб найкращий: якщо дорослі читають, то їх діти також читатимуть. Хоча це й не стовідсотково, буває й по-іншому, але ймовірність велика. Адже дуже важко заохочувати до того, чого сам не робиш.

Як заохотити підлітка до читання? Це добре запитання. На читання вголос вже нібито й запізно. Мені здається, що просто треба купувати таким дітям книжки з тим «месиджем», що книжка – це добре. Думаю, це мало б спрацювати. Зазвичай буває так, що підліток не купить книжок зі своїх кишенькових – така є правда, бо в нього – інші потреби. Мусить, наприклад, купити собі пудру чи просто мати на їжу, на «Макдональдс». Переважно я не зустрічала підлітків (або в дуже рідкісних випадках), які, отримуючи кишенькові, відкладатимуть з них на книжки, якщо їм не дають певну суму саме на книжки. Тобто один спосіб заохотити до читання – це купувати дітям книжки, давати їм на книжки, брати із собою до книгарні. У моїй сім’ї це діяло. А другий – гарно укомплектовані бібліотеки й добра робота бібліотекарів із читачами.

- Скільки грошей на книжки в місяць Ви давали своїм дітям?

- Ми переважно разом ходили до книгарень – раз чи двічі на місяць, і я купувала щось для кожного, тобто це була хоча б одна нова книжка щомісяця. І старша донька багато читала, і з молодшою ми вже мали дуже добру бібліотеку в нашій околиці. Вона витягувала з полиць ті книги, що їй подобалися. Мені вони, щоправда, не завжди були до вподоби, здавалися мені надто дитячими для неї. Діти часто вибирають трохи не для свого віку, тож я їй підбирала також деякі інші. Доньці подобалося, що книжки можна брати, не ризикуючи, що мама витрачатиме гроші. Я  казала їй, що візьмемо три, які вона вибрала, і три ті, що вибрала я, і вдома вона собі передивиться. Тому якщо книжок удома багато – чи своїх чи з бібліотеки – дитина таки братиметься до них.

- Польська молодь багато читає?

- Ні, здається, що на загал польська молодь зовсім не читає. Слабо є із читанням, на жаль. Моя старша донька, яка читає, але не настільки багато, як я у її віці, казала мені колись, що в її класі вона була серед тих, хто читає найбільше. Це мене дуже здивувало, бо я вважала, що є хтось, хто мав би читати більше.

Думаю, молодь зараз має трохи  проблеми із читанням, оскільки є багато медіа, той самий Фейсбук, наприклад. Я не маю нічого проти Фейсбуку – сама в ньому досить активна. Але коли людина призвичаїться до Фейсбуку, до того, що надходять такі коротенькі новини, в які не потрібно заглиблюватися, то вона потрапляє у своєрідний інформаційний хаос. І це якесь таке збідніння, бо відкриваємо Фейсбук, і що приходить – те читаємо. Немає вибору лектури і зосередження на читанні на годину чи дві.

-Топ-5 книжок, які, на Вашу думку, мав би прочитати підліток?

- Думаю, що кожен мав би знайти для себе свій топ-5. Немає якогось універсального топ-5, бо дитина, підліток чи дорослий – кожен потребує певного типу книжок. Важливіше – вміти шукати й знайти саме те, що нам потрібно. Хтось надає перевагу пригодницькій літературі, бо сам хотів би ототожнювати себе з її героями. Адже ми зазвичай шукаємо собі героїв, на яких хочемо бути схожими, тому кожен з нас може сам собі створити вибірку з п’яти чи десяти улюблених книжок, чи навіть зі ста.

- А у Вас які книги були найулюбленішими в підлітковому віці?

- Я дуже любила серію про Енн із Зелених дахів – цілу серію Люсі-Мод Монтгомері про неї. Тоді вона була в Польщі дуже популярною. Мені надзвичайно подобалося, що можна пізнавати Енн від дитини до дорослої жінки. Мене захоплювало, що можна про ціле її життя прочитати. Також я любила книжки Малгожати Мусєровіч – то така польська дитяча письменниця, яка створила сагу про родину з Познані. У кожній книжці була інша героїня чи герой із цієї родини. Та сага містила 20 книжок. Також я дуже любила, як уже казала, пригодницьку літературу – від індіанців до цілої серії про Томека, про якого написав Альфред Шклярский.

   

Врешті, це запитання таке важке, що я вже не впевнена, що любила моя донька, а що я. Наприклад, подобається Пеппі. Але я не можу пригадати, чи то я  купила для старшої доньки усі книжки про Пеппі, бо її любила, чи я її полюбила, коли вже придбала ці книжки для доньки. Але так чи так, а ця героїня – дуже близька мені, і я вважаю її загалом найкращою в дитячій літературі.

- Як у Польщі пропагують підліткові й дитячі книжки? Хто до цього долучається – держава чи школа?

- І держава, і школа. Досить добре дбають про поповнення бібліотек. Я багато поїздила по різних бібліотеках, і мені видалось, що з року в рік ситуація з наповненням бібліотек книжками щораз. Є багато бібліотек і є можливість відвідати бібліотеку недалеко від дому. Також є шкільні бібліотеки.

Крім того, проводяться такі акції, як Тиждень бібліотек, от саме нещодавно, у травні проводили. Ці акції фактично зобов’язують школи проводити для учнів або майстер-класи, або зустрічі з авторами. Школи мусять організовувати такі зустрічі, аби потім мати чим похвалитися. І в кожній школі щось протягом цього тижня відбувається. Це для дітей  часом єдина нагода зустрітися з письменником, порозмовляти про те, як створюється книжка. В якийсь спосіб це їх трохи наближує до книжок.

- Які жанрові вподобання середньостатистичного польського підлітка? Фентезі, пригоди, психологічна проза?

- Польський підліток, молодший, читає Гаррі Поттера і сагу «Сутінки», хоч зараз вони вже менш популярні. Загалом фентезі чи книжки з елементами фентезі дуже популярні серед польських підлітків. Натомість мені здається, що добре читається й серія соціально-побутових книжок. Принаймні так показують продажі, і добре, якщо це розвиватиметься, бо від вампірів уже, напевне, діти втомилися. Гаррі Поттер –  то буде завжди продаватися, бо це чудова епопея, і різні покоління будуть ним зачитуватися. У Польщі є навіть цілі серії книжок з наслідуванням поттеріани.

- Як створити художній образ, щоб підліток повірив у його реальність? Адже підлітки зазвичай критично налаштовані й недовірливі.

- Це дуже добре питання, але й важке. Мені видається, що я це роблю інтуїтивно, намагаюся писати так, щоб то було дуже правдиво – наприклад, з допомогою реалій.  Відомо, що зараз підлітки спілкуються через Фейсбук або по мобільних телефонах. Тож якщо я напишу в книжці, що вони переписувалися через мейл – ніхто в це не повірить.  Бо мейл є звичним способом спілкування серед дорослих, але не серед підлітків. Той, хто має вдома підлітка, – у курсі цих деталей. Натомість як написати історію, щоб вона звучала правдиво – не маю зеленого поняття, мені це якось вдалося. Ця історія одночасно і правдива, і неправдоподібна. Однак усі, хто її читав, вважають її правдоподібною. Може, це тому, що я так входжу в цей книжковий вигаданий світ, ніби сама там насправді була. Я не відчуваю ніякого фальшу, просто я є там, поміж тих героїв, вони живуть своїм життям і, мабуть, тому є такі правдиві.

- Теми-табу, на які Ви б ніколи не стали писати?

- Напевне, я б не хотіла писати таких типових сентиментальних історій про лицаря на білому коні. Не хотіла би писати книжок типу «50 відтінків сірого» чи щось садо-мазо. Зрештою,  не можу придумати тем, про які б я не могла писати, просто є теми, які мене зовсім не цікавлять.

Довідка

Йоанна Яґелло закінчила англійську філологію у Варшавському університеті. Тривалий час співпрацювала з популярними молодіжними журналами «Перспективи» та «Когіто».  Мама двох доньок, які становлять для авторки невичерпне джерело натхнення й цікавості до світу.