5 копійок за міністерство інформаційної політики

Якщо всі визнають, що ми програємо на інформаційному фронті, то чому так багато проти створення органу, який буде цим займатися?

БлогиЯрослав Хобта , 2 грудня 2014 82
Ярослав Хобта
PR-спеціаліст

Дискусія навколо створення Мінінформполітики (МІП) – справедлива. Є ризики, які видно неозброєним оком. Є питання, на які і в «озброєних» людей нема відповідей.

Якби були чітко зрозумілі умови створення й правила функціонування, повноваження і межі відповідальності, джерела фінансування і напрямки діяльності цього самого МІПу, то питання «to be» йому «or not to be» взагалі б не виникло. Бо якось нелогічно виступати проти органу, який має нарешті зайнятися інформаційною політикою-стратегією-безпекою-etc держави, яка зараз перебуває у найвищій стадії інформаційної війни із зовнішнім агрессором і яка у цій війні раз за разом програє, - чи не так? І якщо всі визнають, що ми програємо на інформаційному фронті, то чому так багато проти створення органу, який буде цим займатися?

Бо нема інформації - раз. Бо у нас на всі ноги хронічно кульгає інформаційна політика - два. Давно. Якби у нас була б ефективна інформаційна політика, то спочатку, мабуть, було б сформововано суспільний попит на МІП, потім би – надані відповіді на закономірні й правильні питання ЦА, і тільки би після цього дискусію можна і треба було б переводити на якісно вищий рівень: ресурсна база, повноваження, цілі, задачі, звітність, відкритість, секретність, кадри і т.д.

Але у нас ніколи не було професійної інформаційної політики. В Україні традиційно цим займаються усі, у кого є вільний час, і ніхто – це важливо – не несе за це відповідальності, реально. У нас взагалі не прийнято вважати журналістів четвертою владою, ЗМІ – дорогим задоволенням, а інформаційну політику – політикою. Бо всі ж фахівці у своїх сферах - «вільні художники» і «знають на 100%» як «має бути», як «могло б бути» і хто винен, що «так не є». Звичайно, винні всі, крім «вільного художника», який платить. Така собі класика боротьби між тим, хто має, і тим, хто надає. Інформаційна політика в інформаційну епоху – як металургія без залізної руди.

У нас що, лише АТО і Путін на порядку денному? Ми що, забули, який конкурентний світ? Чи про нашу корупцію ми забули? Чи про відсутність реформ? Війна – тільки один з напрямків діяльності потенційного МІН. Тимчасовий, хоч скільки часу ми б на нього потратили. А ще є – викорінення корупції, формування сучасного інстититуту менеджерів на всіх рівнях, маркетингові виклики України у світі, ситуативні речі, лобістські війни… Перелік дуже довгий і вічний... МІН для ЗМІН. Не буде змін – не буде МІН. Десь так)

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук