Атака

Курди. Вегани. Осетини. Мусульмани. Блогери. Ополченці. Ірландці. Націоналісти. Греко-католики. Галичани.  Геї.  Панки. Ультрас. Гетеро. Солдати. Ліберали. Готи. Хіпстери. Нацисти.  Православні. Араби. Євреї. Волонтери. Терористи.

Сирія. Україна. Палестина.  Ірак. Афганістан. Судан. Сомалі. Іран. Грузія.Туреччина. Ізраїль. Єгипет. Франція...

Європа. Америки. Африка. Австралія. Азія.

Ми такі самотні. Ми так далеко. Ми шукаємо своє місце цілу вічність. Ми живемо на піщинці, яка летить крізь простір і час у безмежному вакуумі. І тим не менше, ми ділимо цю піщинку на частини. Ми вбиваємо. Ми засуджуємо. Ми нападаємо. Ми змушені захищати.

Ми ділимо світ на «тут» і «там». На «біженців» і «місцевих». На «наших» і «їхніх».

Ми знищуємо і відштовхуємо один одного за особисті вподобання. За погляди. За віру. За любов. За територію. За гроші. За расу. За владу. Ми змушуємо інших ненавидіти нас. Бо самі ненавидимо. Бо мусимо.

Коли вже людство нарешті побачить велику картинку? Коли ж ми зрозуміємо, що ми лише маленьке ніщо у величезному просторі? Що час, який ми живемо – це навіть не мить світового часу, і що існування нашої форми життя і цієї дивовижної планети – це всього лиш «пшик» у Космосі...

Деякі люди проживають життя, не знаючи свободи. Не знаючи щастя. Не знаючи любові. Вмирають, не випивши чистої води і не з'ївши смачної їжі. Не оглядаючи чистого неба над головою. Не народившись і не народивши. Не створивши.

Ненависть руйнує мости і будує стіни.

Ми повинні завжди берегти один одного.