Чи хочемо ми, щоб гопники захопили наш Львів?

Андрій Худо дуже чітко та коректно висловив нашу спільну позицію щодо останніх подій довкола львівської Ратуші. Навіть мер вже подякував :)

Проте я хочу додати декілька нюансів, які, як на мене, є суттєвими.

Пам’ятаєте, що нас особливо зачіпало за Януковича – що світ гопників помалу завойовував світ звичайних людей і накидав їм свою парадигму спілкування. Змушували жити як живуть вони. Закон та справедливість – то справа слабких.

Зараз так далі є по всій Україні. Але, на щастя – не у Львові.

І те, що зараз відбувається – це спроба пересунути межу. Намацати її. І від нашої жорсткої реакції залежить наскільки та межа посунеться, і які правила співжиття та комунікації будуть надалі в місті.

Друге, шо мене здивувало – це відстороненість всіх львівських політиків та місцевих депутатів.

Як, курва, пісочницю відкривати десь на Сихові чи Левандівці – то всі соцмережі заспамлені, а як відреагувати на суттєві безпекові питання в місті – то всі на мороз. Хлопці, багато з вас хоче бути депутатами Верховної Ради, а люди, що дбають за спільне благо – приймають і непопулярні рішення, а найголовніше – мають яйця висловити свою позицію.

Так займіть ж її, будь ласка! Не бійтесь!

І ще одне, людське.

Почалось з того, шо мерія, за погодженням з депутатами, виділила квартири кільком чиновникам. Точніше трьом. За двох з них я не знаю. Тому мовчу.

Але знаю,що більш відданої роботі та місту, аніж Ірина Кулинич – годі шукати. Вона переїхала з Франківська і весь той час жила на орендованій квартирі. І 10 років життя – то трохи є.

Але не в тому суть. А в тому, шо за ці десять років в мерії працювало багато людей на ключових посадах, заробили собі не на одну квартиру і, знаєте ­– їх щось ніхто не пікетує. Вони тихенько пішли і далі калатають копійку.

А тих, кому публічно ми дякуємо за їх роботу, за те, що не крали – приходять і пікетують. І знову ж таки – всі, хто щодня приходять до тої ж Кулинич і щось просять, зараз тихенько мовчать.

Соромно. За всіх нас, львів’ян.

Ми не маємо право абстрагуватись від власного міста.

І ми маємо захищати свої цінності і те, як ми хочемо жити далі.

А потім вже буде креатив, прорив і айті.