<

Чи міг би Львів стати столицею дублювання фільмів?

Львів, де українська мова звучить повноголосо і постійно, міг би зробити добру послугу всій країні, якби тут створили центр дублювання фільмів іноземного виробництва. Ця теза набула особливої актуальності після того, як представники нової української влади заговорили про можливість скасування обов’язкового дублювання фільмів українською.

Львівські амбіції

Чи могла б у Львові, місті, де кіно люблять, де дух кіно витав завжди, місті, яке себе позиціонує як найбільш українськомовне, з’явитися компанія з дублювання? Гіпотетично так, адже тут, як мінімум, є середовища митців, освітян, медійників, які володіють живою українською мовою, перекладами і яким ця справа до душі.

Львів має приклади спроб дублювати іноземні фільми. Першу таку спробу здійснили ще всередині 90-х ХХ сторіччя. Тоді Львівська обласна контора прокату кінофільмів викупила права на голлівудські фільми, а Львівська обласна рада виділила кошти для їхнього дублювання українською мовою. «Викупили права на голлівудські фільми «Зона висадки» та «Патруль часу», розраховані на масового глядача, і віддублювали їх українською мовою на студії Довженка. Ми мали права прокату на Львівську область. Нам було цікаво побачити, як будуть сприймати фільми, дубльовані українською. Люди йшли на ці фільми охоче. Львівський кінопрокат був серед перших, хто зініціював українськомовний дубляж, але нас ніхто тоді не підтримав. Ми зверталися до колег у Тернопільській, Івано-Франківській, Волинській областях. Всі говорили, що вони за розвиток цієї ідеї, однак грошей на те, щоб ці фільми демонструвалися, так ніхто і не виділив», - повідомив ZAXID.NET директор контори Андрій Бабінський.

Є й приклад самостійної «українізації» кіно для показу на кінофестивалях. Такий досвід мають організатори міжнародного фестивалю «КіноЛев», Трускавецького міжнародного кінофестивалю телевізійних фільмів «Корона Карпат».

Зокрема під час міжнародного фестивалю «КіноЛев» цього року демонстрували фільми Федеріко Фелліні «Сатирикон», «Рим» та «Солодке життя», які озвучили для фестивалю у Львові. Програмний директор фестивалю, кінокритик Катерина Сліпченко повідомила ZAXID.NET: «У нашому випадку йшлося про озвучення, це відмінний процес за обсягом прав, вартості від дублювання. Ні Міністерство культури, ні Італійський культурний центр, до яких ми зверталися за підтримкою, на жаль, не відгукнулися. Тому ми робили це самотужки: силами перекладача Мар’яни Прокопович, озвучення робили актори театру ім. Леся Курбаса на львівській студії «Стрих». Робили ми це на власному ентузіазмі, обійшлися мінімальними коштами. Переклад, на мою думку, вдався дуже якісно. На жаль, ми не маємо прав на широкий показ чи випуск дисків, маємо права тільки на звукову доріжку. Треба було б мати партнера, щоб можна було ці роботи показати на широких кінофестивалях».

Тим часом арт-директор та засновник «КіноЛева» – фестивалю, що від початку намагається динамізувати кінорух у Львові – Олесь Дзиндра зазначає: «Те, що лише Західна Україна потребує українськомовного кіно, не зовсім відповідає дійсності. Переклади, що були здійснені для фільмів, які демонструються у кінопалацах по всій Україні, дозволили зрозуміти, що на цей переклад ідуть. Плани з прокату, касових зборів виконують і перевиконують. Доки фінанси, призначені на переклад українських фільмів, будуть виключно у Києві, доти ми не будемо мати достатньої кількості українського перекладу. Якби частину коштів давали Львову, ми б із професійними акторами зі Львова, Харкова, Києва відкрили тут студію для дублювання, озвучення, то українська мова у прокаті була б і досконалою, і в достатній кількості».

 

У кіноіндустрії

Не увінчалася поки що успіхом ідея створення львівської студії дублювання фільмів для кінотеатрів. На початку 2000-х років українсько-американське СП «Кіномакс» мало намір інвестувати у реконструкцію Галицького центру кіномистецтв та паралельно заснувати студію дублювання фільмів українською мовою. Однак до реалізації намірів справа не дійшла через перипетії зі встановленням права власності на відповідні приміщення та права їх орендувати.

А проте Олексій Курилишин, що свого часу був директором «Кіномаксу», зазначив ZAXID.NET: «Я більше не займаюся кіно. Однак ідея створення студії з дублювання фільмів має право на життя. Цей ринок тільки розвивається в Україні. Уже є позитивні приклади, як у Богдана Батруха, однак є достатньо простору для входження на цей ринок. Для порівняння, можна зважити на кількість студій звукозапису в Україні».

 

На львівському телебаченні

Не раз задумувалися у Львові і над тим, щоб дублювати фільми на постійній основі. Керівник Дирекції міжнародних зв’язків та фільмовиробництва Львівської обласної державної телерадіокомпанії (ЛОДТРК) Тарас Каляндрук зазначив ZAXID.NET, що на базі телерадіокомпанії за бажання можна було б організувати процес дублювання і теле-, і кінофільмів. Відповідний досвід у компанії є. «У радянські часи у нас тут був філіал «Укртелефільму», була відповідна телестудія, обладнання. Тут робили телевізійні фільми, документальні, передбачалося з часом почати робити кінофільми художні. У 90-ті на ЛОДТРК дублювали телефільми, навіть цілі телесеріали. Кілька років тому ми дублювали документальний фільм на чотири мови. І сьогодні це робити є абсолютно можливо. Просто потрібні замовлення, підтримка влади, фінансування», - прокоментував він.

Голова постійної комісії з питань культури, історико-культурної спадщини, духовного відродження та засобів масової інформації Львівської обласної ради Орест Шейка зазначив ZAXID.NET, що облрада володіє обмеженими фінансовими ресурсами для підтримки розвитку культури, зокрема кіно, тому розпоряджатися ними треба максимально раціонально. За його словами, влада могла б підтримати тим чи іншим чином започаткування життєздатного проекту, тобто такого, якого не потрібно дотувати повністю і весь час, а який передбачає й самостійне заробляння грошей. Проте обговорення створення на базі ЛОДТРК студії з дублювання фільмів, на переконання Шейки, поки що є не на часі. Перш за все, комісія хоче зрозуміти, як господарювало підприємство у попередні роки, як воно на практиці намагалося бути рентабельним, зважаючи, наприклад, на те, що надало праймовий час мовлення некомунальному телебаченню.

Прикметно, що 2008 року, коли директор КП «Телекомпанія «Львів-ТБ» Михайло Хвойницький пропонував постійній комісії Львівської обласної ради з питань культури, духовного відродження, ЗМІ та туризму ідею зі створення сучасного об’єднаного телеканалу для восьми областей Західної України – УТ-Захід, то концепція передбачала у перспективі створення і центру дублювання кіно. Наразі до діла так і не дійшло. Проект телеканалу УТ-Захід трансформувався у телеканал ZIK, причому без участі «Львів-ТБ», якого вивела засновник - Львівська обласна рада.

 

Ті ж граблі

Усі попередні спроби наблизитися до ідеї створити студію з дублювання фільмів українською мовою у Львові мають, здається, одну спільну ваду. Ініціатори щоразу твердять про потребу підтримки такого починання з боку влади. Врешті справа завершується нічим, оскільки кожного разу влада не розуміє, чому має підтримувати комерційний проект. Логіка, що таким чином підтримується розвиток української мови, є недостатньо переконливою, бо існує чимало інших, менш витратних заходів, які можна реалізувати для цього. Не є абсолютно переконливим для влади і те, що певний іноземний фільм є настільки суспільно значущим і може просто колосально вплинути на духовність громадян, щоб виділяти фінансування для його дублювання та виходу у прокат.

Більш вірогідно, що зрушити таку справу з місця зможе приватний інвестор, який володіє достатніми ресурсами, знаннями і бажанням долучитися до кіномистецтва, а сенс братися за таку справу є.

 

Боротьба за мову чи за гроші?

Важливо зазначити, що дублювання іноземних фільмів для широкого показу в Україні понад п’ять років було доброю темою для гострих дебатів, в яких, здавалося б, одні боролися за права і проти дискримінації у застосуванні української мови, а інші - російської.

Суспільна реакція на постанову уряду від 21 червня 2010 року, згідно з якою дублювання, озвучення чи субтитрування потрібно виконувати на державну українську мову або одну з мов національних меншин, зокрема російську, але виключно в Україні та з оригінальної копії, показала: питання мовної політики насправді є певною надбудовою, за якою приховується значно прагматичніше питання - готовності і спроможності учасників ринку кінопрокату в Україні до конкуренції.

Так, наприкінці жовтня 2010 року від міністра культури Михайла Кулиняка усі дізналися про те, що ще у червні уряд ухвалив постанову № 551 «Про зміни до положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів». Мінкульт інформував, що, згідно з цією постановою, дистриб'юторські компанії в умовах вільного ринку можуть самостійно обирати мову дубляжу або озвучення, якщо роботи з дублювання або озвучення іноземної картини будуть виконані виключно на території України. Але при цьому іноземний фільм, дубльований або озвучений будь-якою мовою обов’язково має бути субтитрований українською мовою. Тобто фільми, на які видаються державні посвідчення на право розповсюдження і демонстрування, в обов’язковому порядку мають бути дубльовані, озвучені чи субтитровані українською мовою, відповідно до чинного закону «Про кінематографію» і рішення Конституційного Суду від грудня 2007 року.

Ті, хто відстоював скасування обов’язковості дублювання іноземних фільмів українською мовою, виявилися незадоволеними цією постановою. Так, генеральний директор дистриб’юторської компанії «Мультиплекс-холдинг» Антон Пугач зазначив: «Прийшла нова влада, яка обіцяла скасувати цю постанову, обіцяла захистити інтереси російськомовних громадян. І знову відвернулася. Це рішення не поверне російської мови глядачам». 

Тим часом головний редактор телеканалу ТВі Віталій Портніков під час обговорення цих останніх змін у телешоу «Шустер Live» заявляв: «Кінопрокатники завжди виступали проти дубляжу в Україні, щоб дешево показувати фільми, дубльовані в Росії. Якщо вони мають дублювати фільми російською мовою тут, українськими силами, то це робить російське російськомовне дублювання невигідним. Це дискусія не про мову, а про гроші. Уряд Азарова сам, можливо, того не бажаючи, виявив це, як на рентгені».

 

Розділення ринків

З такими змінами правил гри для частини російських дистриб’юторів зникла економічна доцільність купувати права на іноземні фільми для України. Цікаво, що відколи в Україні з’явилися вимоги про дублювання державною мовою і перед експортом російськомовного продукту почали поставати перешкоди, відбулася вимушена зміна ставлення до параметрів розвитку російського ринку кінопрокату. Якщо до того аналізувався розвиток російського кінопрокатного ринку та ринку СНД, то в останні два-три роки Україна до уваги не береться.

Проте власне російський кінопрокат це особливо не пригнічує. 2010 кінопрокатний рік уже ввійшов до числа світових. Касові збори в Росії і СНД, без врахування України, збільшилися до 1,05 млрд дол., порівняно з 736,2 млн дол. за підсумками 2009 року. Росія продемонструвала 43% зростання, і піднялася з 10 на 6 місце серед міжнародних кінопрокатних ринків. І за таких умов у Росії справді є можливою національна підтримка виробництва фільмів. Доречною є й дискусія про співпрацю бізнесу і влади у модернізації кінотеатрів тощо.

В Україні ж ринок кінопрокату поки що відносно слабкий, але перспективний. Тож немає підстав побоюватися, що без згадуваного російського сприяння він зникне. Український кінопрокат в останні роки також демонструє переконливі темпи зростання, щоправда обсяги касових зборів в рази менші, ніж на ринку Росії і СНД. Так, за даними Media Resources Management, за останній рік ринок кінопрокату в Україні зріс на 46%, касові збори зросли до 613,96 млн грн. У 2009 році касові збори зросли на 37%, до 420 млн грн.

 

Перспективний ринок

Активні учасники ринку, що працюють безпосередньо з кіновласниками, своїм прикладом демонструють, що український ринок кінопрокату може функціонувати самостійно, а не лише як територія російськомовного кіно. Цікавим у цьому сенсі є приклад компанії B&H Film Distribution, яка, за підсумками кінопрокатного 2010 року, стала лідером в Україні: на неї припало 43,22% усіх касових зборів.

Успіх пояснюється тим, що B&H Film Distribution, з одного боку, є прямим дистриб'ютором таких всесвітньо відомих студій як Walt Disney Pictures з підконтрольною Pixar Animation Studios, United International Pictures, яка розповсюджує поза США фільми Universal Pictures, Paramount Pictures, Dreamworks Pictures; Sony Pictures Entertainment з підконтрольною Columbia Pictures, а з іншого боку, має вихід на найбільшу кінодемонстраційну мережу країни – мережу Кінопалаців. Крім того, власнику компанії Богдану Батруху належить і студія дублювання кінострічок LeDoyen Studio. Тобто створено такий собі завершений цикл.

Богдан Батрух у коментарі ZAXID.NET зазначив, що компанія, яка зацікавлена, щоб її фільми у кінотеатрах відвідало якомога більше глядачів, має потурбуватися про дубляж. «У Німеччині всі фільми дублюють, в Іспанії – так само, в Італії, в Росії. І звичка глядачів в Україні є така, що вони хочуть мати дубльовані фільми. Коли ми пропонуємо стрічки субтитровані з оригінальним озвученням, є менше охочих їх дивитися. По всіх кінотеатрах ми це бачимо. Люди не хочуть йти дивитися фільми тільки субтитровані, а хочуть дивитися фільми дубльовані, – прокоментував він. - Не думаю, що український дубляж є мало затребуваним в Україні. Таке твердження не підтверджується статистикою. Статистика показує, що практично всі фільми, дубльовані українською мовою, ідуть дуже добре в кінотеатрах по всій Україні. Є постійний приріст глядачів на такі фільми на 15-20%».

 

Сформований попит

Підтверджує затребуваність україномовного дубляжу і PR-менеджер мережі кінотеатрів «Планета Кіно ІМАХ» Ірина Мурашкіна. За її словами, у кінотеатрах «Планета кіно» і в Києві, й у Львові, і в Одесі йдуть фільми, дубльовані українською мовою, або фільми російського виробництва з українськими субтитрами. Дубляж замовляють дистриб’юторські компанії, а співпрацює мережа практично з усіма найбільшими дистриб’юторами, серед яких - B&H Film Distribution, Gemini, «Каскад Фільм Україна» тощо.

Б.Батрух позитивно оцінює перспективи розвитку професійного кінодублювання в Україні: «Законодавство не є преференційним для української чи російської мови, але є преференційним для України, для компаній, що працюють в Україні, бо послуги, пов’язані з фільмом, мають бути зроблені тут, включно з продукуванням копій фільму. Є добрі перспективи для розвитку дублювання як виду підприємницької діяльності».

За його словами, найважливіше для цього бізнесу – мати замовлення, тобто фільми, які треба дублювати. Звертаються за такими послугами дистриб’ютори, а оплачують їх компанії – власники фільмів. Виготовити дубляж, за оцінками експертів, сьогодні коштує 15-30 тис. дол. Що більше на українському ринку буде сильних дистриб’юторів, що більше нових фільмів вони завозитимуть в Україну, то більше поле діяльності відкривається для компаній, що надають послуги з дублювання. Це однаково стосується задоволення потреб і українськомовних, і російськомовних глядачів. А, як відомо, з посиленням конкуренції зростає якість.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук