Чому варто відвідати Косів
Місто, яке вражає унікальними шедеврами ремісників і крамарів
До теми
Вікіпедія називає Косів адміністративно-торгівельним осередком галицької Гуцульщини. У кулуарах ВРУ кілька років тому вирішили, що це місто-курорт. Там чудесний клімат, привітні люди і цікаві традиції. І найголовніше – місто наповнене майстрами, які вражають якістю та унікальністю своїх робіт.
Ось уже багато років до Косова їдуть на базар. Саме тут продають – ні не ковбасу та бринзу, хоча і не без того – тут продають майстри свої шедеври.
Хоча на базар продавати ходять не всі.
Майстерня «Котилася торба»
Наприклад, Інна та Олег Гриньківи, молоде подружжя, які живуть на околиці Косова, вже кілька років мають свій бізнес. Вони роблять із шкіри сумки та гаманці. Втім, свій крам на базар не несуть. Кажуть, що це без сенсу – можна простояти весь день і нічого не вторгувати, тому працюють під замовлення.
Олег Гриньків у майстерні "Котилася торба"
«Ми (виграємо – ред.) завдяки тому, що ми можемо зробити будь-яку форму, що у нас немає якоїсь стандартизації. Нема кліше, що треба робити сумку тільки такої форми і нічого змінити не можна. У нас такого немає, у нас все на папері і ми можемо все змінювати», – розповіла майстриня Інна Гриньків.
Свою майстерню вони назвали «Котилася торба». ЇЇ, ще до одруження, заснував Олег. Спершу робив невеликі сумки, які таки пробував продавати на базарі. Коли Інна і Олег одружилися, вирішили облаштувати у будинку майстерню. Інна часто допомагала чоловіку, та згодом справа затягнула її, і Олегу довелося навчити дружину усіх хитрощів.
Інна Гриньків у майстерні "Котилася торба"
Подружжя Гриньків працює офіційно. Усі податки сплачують вправно, і як молоді бізнесмени запевняють – система у нас ще та.
«У нас в Україні, якщо брати всі ці ФОПи – і малі виробництва – основне, аби держава не лізла і не рухала їх. Вони будуть робити, будуть платити, хочеться просто спокою, аби не було різких рухів. Бо як зайшла мова, аби всіх ФОПів, окрім першої групи, поставити РРО (реєстратори розрахункових операцій – 24 канал) – добре, я його поставлю, але там його обслуговувати треба, програмуванняю... І кому я ті чеки буду давати, якщо у мене все йде через карту?», – пояснила ситуацію Інна Гриньків.
Вироби "Котилася торба"
Вартість сумок «Котилася торба» – різна, від 1000 гривень і далі, все залежить від побажань замовників. Матеріал – український, узори вигадані, якість – відмінна. Власники майстерні продають свої шкіряні вироби по всій Україні. Найбільше покупців із столиці та Львова. Вони мріють потрапити на закордонний ринок, але це не так просто.
Майстерня «Гушка»
Пані Люба – власниця майстерні «Гушка», яка виготовляє шерстяні килими, ліжники і різні аксесуари. І роблять це також вручну, як Гриньківи.
Власниця "Гушки" Любомира
Люба, як і більшість ткаль із Косова, навчилася стояти за верстатом у досить юному віці – це її родинна справа. Робила ліжники, як і всі у Косові, на продаж, але кілька років тому вирішила, що робити традиційні не цікаво – треба усучаснити автентику і заснувати фірму.
За словами пані Люби, навесні «Гушці» буде два роки.
«Починалося все з того, що я роблю все-різне з вовни давно. Так робила моя мама і бабуся. Ми це робили вдома – як народне ремесло. В нас по сусідству, де я живу, живе бізнесмен зі Львова. І ми якось зговорилися, що відкриємо він у своїй галузі, а я у своїй. Він мені поміг, і ми вдвох відкрили виробництво», – поділилася спогадами Любомира Гребенчук, власниця «Гушки».
Любомира та вироби "Гушки"
Всі вироби роблять кілька ткаль, опісля їх везуть до валила – іншими словами – старомодна пральна машина, яка зроблена на річці, і яка, фактично, пере всі ці ліжники. Опісля, їх висушують і приводять до ладу, а далі продають.
Працівниця в майстерні "Гушка"
«Гушка» – молодий бізнес, і Люба розуміє, що аби заробляти треба вкладати і розвивати. Втім, на все треба гроші. Кредит – не варіант. Зізнається, якби були державні гарантії або державне кредитування – обов'язково цим скористалася. А поки що, надіються на себе і своїх покупців, яких, до речі, доволі багато і за межами України.
Гончарня
Гончарство – це не просто гарний посуд, це також мистецтво. Окрім тарілок, горнят та мисок на продаж, Сергій любить створювати із глини різних комах, у нього є навіть шахова дошка є. Звичайно, такі речі купують не всі.
Шахи-комахи з глини
«Я так затягаюся в роботу, що сам ловлю себе на думці, що трішки треба до дітей, відпочити, балансувати треба. Також є проблема балансувати між тими замовлення, які тобі дають, і творчими ідеями», – розказав гончар Сергій Дутка.
Гончар Сергій Дутка на робочому місці
Окрім унікальних фігурок, оригінального посуду і експерементів із глиною, у Сергія є мрія – відтворити цісарську піч. Історія проста: існує оповідка, що ще за Австрії, до Косова приїздив сам цісар Франц-Йосиф і на ярмарку побачив роботу місцевого генія-гончара Олекси Бахматюка, і замовив в нього кахлі для своєї печі, які зараз зберігаються в одному із австрійських палаців. Сергій мріє відновити повністю таку піч і встановити її в місцевому музеї.
Сергій Дутка та його вироби
І таких як Сергій, Люба чи Інна в Косові – десятки. Це унікльні майстри, які творять унікальні речі. Які усучаснюють традиційні ремесла і дарують людям незвичайні речі. І більшість талантів та їхніх робіт просто не виходить за межі їхнього рідного Косова, міста ремісників і крамарів.