Декілька слів про мову

Треба просто гарненько зняти рожеві окуляри – в кого такі ще залишилися, та й побачити, хто є хто. Зрозуміти, що дехто вже не зможе видавати себе на мітингах перед довірливими «західняками» більшим католиком, ніж Папа Римський.

Попри шок, який викликала новина про фактичне прийняття українським парламентом двомовності, відкинувши емоції, можна побачити в цій події декілька знакових моментів.

Найперше, цей законопроект не визначає те, що мало би бути, а лише легітимізує те, що вже є - хочемо ми того чи ні - постфактум. Адже те, що в нас державна мова - українська, майже така сама правда як те, що в нас безплатна медицина. Насамперед, це стосується тих же ж народних «обранців», які, незважаючи на норми Конституції, у стінах парламенту під час засідань вільно, без жодних закидів сумління, не зважаючи на свій статус, спілкуються російською мовою. При цьому навряд чи комусь (навіть з представників найбільш ультрапатріотичних сил у вишиванках) стало би хоробрості вимагати на сесійне засідання перекладача для своїх колег-комуністів чи тих же регіоналів. Інші, демонструючи свою повагу до конституційної норми, що державною мовою в Україні є українська, до того ламають її, що краще б вже розмовляли російською, і навіть без перекладача. Народ у нас - толерантний, вирозумілий, мови братньої з радянських часів не забув, так що - жодних проблем. Ну а депутати-львів'яни - толерантні й поготів, список голосування за проект Закону «Про державну службу» - пряме тому свідчення.

Комусь, звичайно, може видатися, що Гарант Конституції чогось подібного ніколи б не допустив, що він найсвідоміший з усіх національно свідомих, втім, це не перешкоджає йому навчати нащадків не в українській школі, і це про щось та й говорить. Для фанатів існує ще, для відсвіження пам'яті, список достойних народних і заслужених артистів України, в якому фігурує і всім знайомий покруч-артист, що культивує покруч-мову з СВ-шоу. Якщо це ще не досить переконливо - можливо, хтось може підрахувати ті українські книгарні, з обіцянкою про відкриття яких ішов на останні вибори пропрезидентський блок? Або, можливо, хтось порахує популярні передачі чи розмаїті шоу українських телеканалів, які не є двомовними, або й цілковито російськомовними? Чи помаранчева Україна стала більш українською? Сумніваюся.

Зате я зі здивуванням згадую істеричні заяви про утиск російськомовних жителів України щоразу, коли опиняюся перед розкладкою з журналами, де, як мінімум, 80% видань є російськими, починаючи від комп'ютерних, туристичних, автомобільних, видань з дизайну будинків чи рукоділля, закінчуючи розмаїтими гламурними виданнями - іншими словами, все популярне - російськомовне. Знову ж таки я згадую про утиск росіян в книгарні, шукаючи за українськими перекладами сучасної літератури, того ж Муракамі, наприклад, російські переклади сягають либонь десяти найменувань, коли українські з'явилися недавно, і то лиш зо дві його книги. Звичайно, потерпаючи за бідних, утиснутих у своїх правах російськомовних, я можу ще з десяток років чекати українського перекладу, чи, задля розмаїття, вивчити японську мову, але чи то є вихід для громадянина 17 років незалежної держави? Які проблеми, я ж знаю російську - і мої гроші гарненько перекочовують в кишеню видавців з сусідньої держави.

Щоб переконатися, як в Україні утискають російськомовних, можна помандрувати до Києва і, вперто розмовляючи там державною мовою, зіткнутися з нерозумінням і навіть осудом у співрозмовника, а на морському узбережжі України україномовний українець (даруйте за тавтологію) почувається взагалі як у чужій державі.

Тому нема чого особливо побиватися чи впадати в розпач від нещодавно проголосованого ВРУ законопроекту. Навряд чи він змінить щось в цій ситуації на гірше - бо гірше вже нікуди. Треба просто гарненько зняти рожеві окуляри - в кого такі ще залишилися, та й побачити, хто є хто. Зрозуміти, що дехто вже не зможе видавати себе на мітингах перед довірливими «західняками» більшим католиком, ніж Папа Римський, славлячи у привітанні ім'я Боже та виряджаючись у вишивані строї.

Можливо, мовне питання нарешті перестане бути «наживкою», на яку можна ловити під час виборчих перегонів «електорат», і вся ця демагогія навколо мови перейде в іншу площину. Двомовність - нехай, але з чітким розрахунком: залежно від кількості носіїв мови - відповідне співвідношення газет, журналів, навчальної та художньої літератури, дублювання фільмів, створення рейтингових передач у двох мовних версіях, стимулювання перекладацької праці для забезпечення прав носіїв державної мови, співвідносне заповнення музичного ефіру.

Як-то кажуть, любімося по-братськи, а ділімося...

Фото зі сайту www.molod.if.ua