Діти розпачу

IQРоман Дубасевич, 20 грудня 20102191233

Останнім часом на очі щораз частіше потрапляли інтерв’ю з українськими письменниками. Роздуми Юрія Андруховича, Оксани Забужко чи Миколи Рябчука про політичну ситуацію в країні завжди знаходять жвавий суспільний відгук. З огляду на послідовну ліквідацію політичного поля таке пожвавлення серед українських інтелектуалів украй важливе і бажане.

 

З арґументами письменників можна погоджуватися або не погоджуватися, але сам факт їхньої громадянської активності надзвичайно важливий. Деморалізація політичного середовища і глибока зневіра до політичних лідерів робить голоси інтелігенції чи не єдиними орієнтирами у черговій кризі, в якій опинилося українське суспільство після цілої серії виборів. Наступними міркуваннями авторові хотілося би поділитися саме з огляду на значущість висловлювань представників української інтелектуальної еліти.

Думки згаданих постатей цікаві ще й тому, що в них вони щоразу повертаються до результатів волевиявлення і намагаються з'ясувати архіважливе для українського суспільства питання: Хто винен у поразці української демократії? „Противсіхи“, відсутність консолідованого демократичного табору, економічна криза, Росія, Америка, Євросоюз чи хто інший? Перелік ускладнень справляє гнітюче враження. Однак попри весь трагізм ситуації – політичні арешти, повернення цензури, зневажливе ставлення нової влади до власних громадян, занапащену геополітику – не має іншого виходу, як зберігати тверезу голову. Адже вона така потрібна для аналізу причин кризи, а тим паче для адекватних дій у непростій ситуації прихованої війни, яку нова влада фактично оголосила українському суспільству. У такій ситуації основне завдання перед інтелігенцією можна було сформулювати так: Як уникнути (само)руйнівних політичних тенденцій? Як протидіяти знищенню солідарності між людьми і як консолідувати країну та опозицію?

 

Критичний аналіз „cвоїх“

У наступних абзацах я мало звертатимуся до головних персонажів політичного життя. У певному сенсі вони є другорядними. Значно важливішим натомість є ідеології чи погляди, якими керуються політики та інтелектуальна еліта, яка і творить той ідеологічний пул, з якого проростатиме майбутня історія країни. Позаяк і Юрія Андруховича, і Оксану Забужко, і Миколу Рябчука вважаю представниками націонал-ліберального чи націонал-демократичного середовища, то хотів би зосередитися на слабких місцях саме цього табору, в упередженому ставленні до якого мушу зізнатися на самому початку.

Можливо, хтось зауважить, що критичний аналіз „cвоїх“ зовсім не на часі. Адже час вимагає мобілізації усіх сил для протистояння авторитарним тенденціям нової влади. Така арґументація знайома щонайпізніше з часів Франка та конфронтації з австрійською та польською владою. Але хтось вважатиме й навпаки, що саме зараз, у момент безсилля та розчарування, настав час для ґрунтовного перегляду низки засад українського проекту. Перефразовуючи Оксану Забужко, настав час для третьої спроби. Нехай вона почнеться з ревізії інтелектуальної.

На моє глибоке переконання, попри усі зовнішні чиники, ведмежу послугу патріотично налаштованій інтелігенції зробили механізми поведінки, які вона виробила у боротьбі

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 233

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • VVV 30 січня 2011, 00:26

    В своей основе национализм проповедует верность и преданность своей нации, политическую независимость и работу на благо собственного народа, объединение национального самосознания для практической защиты условий жизни нации, её территории проживания, экономических ресурсов и духовных ценностей. Он опирается на национальное чувство, которое родственно патриотизму. Эта идеология стремится к объединению различных слоёв общества, невзирая на противоположные классовые интересы. Она оказалась способной обеспечить мобилизацию населения ради общих политических целей в период перехода к капиталистической экономике. Так написано в ВИКИПЕДИИ и что в этом плохого ?

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Тамерлан 28 січня 2011, 21:08

    " ... общественное богатствобыло достоянием людей, которые ничего не создавали; во имя свободы создавали тюрьмы для тех кто за неё боролся; во имя национального благополучия провоцировали войны, а религия, проповедующая любовь и братство благословляла их; человеческое достоинство измерялось деньгами и властью над человеком- и будто какая-то невидимая злая сила превращала любое доброе дело в его противо положность. " . " Галактическая баллада"

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Капітан Кук 28 січня 2011, 20:53

    Стаття наскрізь просякнута ідеями лібералізму та толерантності. Читачеві нав"язується думка про націоналізм як про щось ганебне, доісторичне та дике. Цікаво, як би не було патріотів та націоналістів на якій мові писав би на часі сам автор ? І чому, достатня кількість держав, давно відійшли від ідей лібералізму як державоутворюючих ? Уся стаття ( при всій повазі до автора) за надто розтягнута і викласти суть можна було в три абзаци.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук