До чого тут Європа?

Інтелігенція інколи намагається боротись з владою за процентні відсотки впливу на так звані маси. У битві за народ з апріорі брудними політиками вона оголошує себе провідником пророків та совістю нації. Це високе звання месіанізму.

Його львівська інтелігенція несе так вертикально, як їм це дозволяють їх колєги по-розуму.

І хоча час від часу інтелігенція й відштовхує від себе той месіанізм та заперечує його у собі, він, як той старозаповітний пес повертається до свого хаусу.

А оскільки літератори, музиканти та інші штукарі тупо забили на таку харизму й вдарились або у вдаваний пофігізм, алкоголізм чи дебілізм, то уся надія тепер тільки на ту частину інтелігенції, яка щосили цурається всіляких творчих декадансів.

Десь в цьому ареалі перебуває й стаття Ярослава Грицака «Мовчання не по-європейськи» (), яка нібито має спонукати до діалогу та дискусії, але своїм тоном і стилістикою віражує в степи римської непомильності.

Недбалість статті, її розхристаність, наявність купи дірок, через які її можна розхитувати - і головне - відсутність адресата даного тексту, може привозити багато інтерпретацій, щодо задекларованої доцільності цього матеріалу. Свідомо це робив автор, чи несвідомо - це вже крапль інше питання.

Наводячи приклади поганих російських мас-медіа та місцевих радикальних націоналістів, Грицак сам користується їх провокативними методами. Говорячи про «деконструкцію стереотипу Львова, який говорить лише одним голосом», він сам пропонує лише одне рішення, один вихід з цієї ситуації. І пропонує це без жодного обговорення. Бо яке може бути обговорення, коли правильне рішення вже відоме?

Схоже на те, що Грицак не слідкує за текстом і не враховує навіть мінімально-інші варіанти його прочитання. Він декларує своїми словами одне, але сама побудова його тексту виявляє щось зовсім протилежне. Коли він обурюється тим фактом, що «Європа утверджувала своє домінування не тільки завдяки якіснішим і передовим технологіям... але й грубою мілітарною силою та радикальними ідеологіями», він напевне не помічає: його головний месидж про те, що основною перепусткою до європейського раю є визнання українцями своєї причетності до Голокосту - це і є груба мілітарна сила та радикальна ідеологія. Він не помічає всієї ультимативності цього навіть не прохання чи дискусії, а обов'язкового до виконання положення. Це звучить як шантаж.

Чи коли він пише, що «антисемітизм схожий на хамелеона: він легко набирає кольорів панівного середовища», він не помічає, як легко можна замість антисемітизму поставити Голокост чи єврейська питання і говорити про таку собі кон'юнктуру щодо цих питань. Можна говорити про конформізм (усі так роблять, тому й ми маємо так зробити), а відповідно й про зловживання та маніпуляції на темі Голокосту заради банальних грантів. Що це за колективна відповідальність?

Апелюючи до Тоні Джадта та його «визнання власної вини і причетності кожної нації до Голокосту є перепусткою в сучасну Європу», Грицак возводить цього британського історика в ранг якось божества в останній інстанції. А це вже метанаратив. Це ідеологічність. Це і є радикальне не помічання інших думок. Йде звичайна підміна, коли мають на увазі моральні критерії, але чомусь виявляють їх через технологічні моменти.

Так Грицак пише, що «з одного боку, Україна заявляє про свої євроінтеграційні амбіції, з іншого, вона мало що робить, щоб виглядати і звучати по-європейському». Я розумію, що таке євроремонт, євростандарти в дорогах, одязі та побутовій техніці. Я розумію, що варшавський з/вокзал не виглядає по-європейськи, а задимлений Неаполь - тим більше. Але я не розумію, як питання антисемітизму може звучати по-європейськи. Чи автор знову ж говорить про звичайний конформізм, якого і в Україні, а тим більше в Європі - просто навалом?

Особливо цікавим є його порівняння з купівлею квитка до Європи: «я вірю, що до того часу українці все-таки куплять квитка на європейський поїзд у вигляді визнання своєї причетності до Голокосту». Куплять - це вже майже за Фройдом, але ж ніхто і ніколи не заперечував, що окремі представники українського народу були задіяні в Голокості. Для чого оці узагальнення до всього українського народу з серії: всі німці - фашисти? Це вже не Європа. Хоча найголовніше те, що тут Грицак ніби пастор, який привіз племенам Амазонії світло завтрашнього дня.

Автор говорить з позиції сили. Він не говорить «можливо», а говорить «мусить», «повинен». Говорить наказовим способом. Говорить мовою підкорювача, колонізатора (хоча декларує, що «потрібно говорити спокійно, розважливо»).

Наскільки чесний в своїх переконаннях сам Грицак і чи не має в цьому інтересу, що він так легко пише про «складання іспиту совісті не сучасниками війни, а їхніми дітьми»?

Все це може виглядати як фейк. Вдало вибраний момент. На тлі економічної кризи народ схаває і ширку з БЮТом, ПР та «Нашою Україною», а питання вибачення за Голокост може серед іпотечно-кредитованого населення взагалі піти на ура. Чого не зробиш заради європейської ідентифікації. Тільки де тут хоч якась повага, про яку пише Грицак?

Та й справді, старшому поколінню за то вибачатись не потрібно. Це не перспективно. Їм вже незабаром в інший рай дорога. А от так званий середній клас заради щастя їхніх же кредитів помучити можна. Тим більше, що питання європеїзації країни - це більше заслуга політиків, а до них інтелігенції не достукатись. Якщо якось і вирішиться це питання, то точно не такими статтями, а наказом зверху і тиском (як в нас це вміють і в Європі також).

Не достукатись інтелігенції і до трудових мас. Їх вплив тут просто дорівнює нулям в багатьох квадратах. Звичайні люди на сайти не ходять (Високий Замок - от де їх парафія). Цільова аудиторія того ж Західнету - це та ж інтелігенція, студенти, політики. Кого не цікавить політика - ті сидять на інших сайтах.

Маємо замкнуте коло. Кому ж тоді адресований цей текст зі своєю серйозністю? Прихильникам безапеляційності Грицака він не потрібен. Противникам Грицака - також не цікавий. Він продемонстрував відданість та лояльність автора європейським цінностям та ідеалам. Став його перепусткою до райської Європи, чи вживаючи його лексику -«він вже купив собі квиток до Європи». Чи за тією ж лексикою: «він легко набрав кольорів панівного середовища».

Євреї ловлять і судять злочинців, але до чого тут уся нація?