Ефект Стерненка

Справа Стерненка та останні вислови й дії українських політиків та «патріотичних» активістів вчергове відкрили проблеми суспільства у сприйнятті ситуації, показали, що ми ніяк не реагуємо на уроки минулого. У дивний спосіб знаходимо тих, хто мало що знає, і вкотре покликаємося на них як на авторитетів. І робимо це так вправно, що навіть не встигаємо поміняти граблі.

Життя без героя/ідола – не життя

Ми вже захоплювалися, а потім розчаровувалися Парасюком, Семенченком, Савченко і навіть Сенцовим. Проте хто ми такі, щоб вчитись на досвіді. Навіть говорячи про традиційні цінності та християнські традиції, забуваємо про заповідь: не сотвори собі кумира. І з «затуханням» одного – відразу шукаємо йому заміну.

Нас постійно виховували і вчили на прикладах геройського минулого українців. Ми завжди чули, що українці – тільки жертви, яких постійно ображають, а вони проявляють свій героїчний дух і борються з ворогами. На цьому ґрунтується наша історична культура і певною мірою національний характер.

Ми з дитинства в очікуванні на героя, який всіх порятує. І якщо для дитини це нормально, то в дорослому віці – це вже аномалія. Ідучи на вибори або чергову акцію протесту, ми підсвідомо шукаємо того, хто нас поведе і точно допоможе одним порухом розв’язати всі проблеми. Єдине, що міняється, то це те, звідки має з’явитися цей герой. Основне поле пошуку – політики.

За останні сім років у нас з’явилися ще два місця для подібних пошуків. Спершу активно шукали серед військових та героїв війни. Але, як виявилось врешті, справжні військовики й герої воюють та захищають Україну на фронті, а в політику в основному ідуть шахраї та учасники взяття лазні під Харковом. А ось третє місце звідки беруться бурундуки-герої – це активісти.

Немає значення хто вони, чим займались та що пропонують, активісти всіх врятують. За цим визначенням стали ховатись усі, слово «активіст» почало впливати на нас так, як подорожник на відкриту рану. Тому реакцію молоді на справу Стерненка дуже легко зрозуміти. В ньому ми бачимо героя-рятівника, причому одночасно від різних загроз. Для одних – він борець з неправильною правоохоронною системою, для інших – борець з владою, «яка знущається над власним народом» (так бабця каже і внуки їй вірять). Для третіх – захисник України в ютубі. Кожне покоління має свого героя, і це теж знайшло. Для старших Стерненко став символом їхньої боротьби проти всього поганого.

Люди хочуть героїв, а не правди. Чи вимагають показати матеріали справи, чи вимагають вийти і пояснити рішення – ні. Тим більше ніхто не звертає уваги на попередню активність Стерненка. Це не має значення – герой має право на злочин, бо його наміри хороші. Так наші люди завжди сприймали і будуть сприймати.

«Де тобі ще, б*дь, реформ не вистачає?»

Вимога реформи судової системи викликає тільки сміх крізь сльози. Тому що вимагають її ті, що вже провели одну таку реформу (Порошенко і Ко), або ті що постійно отримують гроші на адвокацію реформи (активісти). Або ж ті, що можуть ініціювати реформу через Верховну Раду, але не роблять цього («Голос» та інші дрібні політики, зокрема «слуги»). Така система влаштовує всіх, бо кожен має від не свої бенефіти.

Цікаво, що серед учасників акцій і тих, що вимагають реформи, багато активістів, які у 2019 році закликали голосувати за Порошенка, а останні майже два роки кричать про клоуна і малороса при владі. Так ось, саме реформа Порошенка і посадила Стерненка. Справи Стерненка тягнуться з 2015 року, а не, як вважає багато його прихильників, з 2019 року. За цей час у нас і судова реформа відбулась, і атестація прокуратури пройшла, і поліція мінялась. Але ні попередня, «патріотична», влада не закривала справу, ні теперішня. І серед протестувальників багато тих активістів, які підтримували реформи, особливо прокуратури.

Але варто відзначити, що окремі організатори акцій протесту почали розуміти, що акцент на Стерненку не дає можливості розширити акції та закриває їх в обмеженій бульбашці. Де більшість знає Сергія тільки як ютуб-активіста і не може пояснити нічого далі 2019 року, а тим більше його протистояння зі Зеленським. Таке викривлення загрожує тим, що цей рух швидко згасне і не дасть результату.

Тому почали говорити, що не так важливим є прізвище саме Стерненка, аби вийти і боротись за реформу судової системи. Що на його місці було багато інших. Що люди вийшли проти системи, а не за конкретну людину. Хоча треба бути відвертими, більшість учасників без прізвища Стерненка на акцію не прийшла б і не прийде. Навіть організатори, без підказки, не назвуть для прикладу іншого несправедливо засудженого.

Права людини чи політика?

Раціональність в українських акціях протесту інколи вдень з ліхтарем не можна знайти. Тому не дивно, що й ці акції перетворюються на політичний рух. Перша спроба була ще тоді, коли депутати «Голосу» провокували конфлікти на попередніх судах над Стерненком, робили красиві фото, билися з нацгвардійцями. Тоді навіть говорили, що він стане їхнім новим лідером. Тепер акції теж розпочалися з вигуків про справедливість. Але вони не викликають нічого, крім емоцій. І якщо в короткостроковій перспективі це дає результат: люди приходять на протест, то в довшій – викликає чергове протистояння між різними бульбашками.

Людей, над якими познущалась судова і правоохоронна система, сотні, але партії та громадські організації не влаштовують акцій протесту на підтримку кожного. Та навіть загальних не роблять. Стерненко – це вже давно політика. І саме він зі своїми захисниками перевів справу в політичну площину. Чому? Бо так простіше отримати підтримку від людей і створити образ жертви. Кому сподобається образ чергового члена націоналістичної організації в чорній або сірій футболці з незрозумілим принтом? А ось образ молодого хіпстера в окулярах, який прекрасного говорить, красиво одягається та готовий жертвувати собою заради справедливості, подобається значно більшій кількості людей. За цей образ і проголосувати можна і людей на вулицю вивести. Саме тому і був змінений образ Стерненка. І він з одного із лідерів «Правого сектору» перетворився на лідера думок молодих українців.

Для одних закон, для інших – рішення вулиці

Справа Стерненка вже стала частиною російської пропаганди і буде й далі активно використовуватись Кремлем, навіть якщо ви цього не бачите. На другий день після рішення суду й акцій протесту депутат ОПЗЖ в Харкові порушив тезу про державний переворот у 2014 році, яку так люблять в Росії. І це не просто так. Стерненко успішно створював собою обличчя протестів в Україні. Того, хто «народився» на Майдані й став новим представником України. Саме цей образ був і є частиною російської пропаганди.

Після арешту Стерненка його захисники почали вимагати рішення про звільнення вже і зразу або просити президента про публічний тиск на суд. Усі ці дії пропаганда показує як такі, що підтверджують, що в Україні не діє закон, а коли він спрацьовує, то долучається вулиця і все робить по-своєму. Висновок для прихильників Росії простий: відбувся переворот і вулиця досі керує країною, а на вулицю виходять радикали. Кадри з-під Офісу президента дали цьому тільки підтвердження.

Але обидві сторони (патріотична та проросійська) не хочуть сприймати ситуацію за межами свого біполярного світу. Всі рішення 2014 року були незаконними, але в дусі закону. Цього вимагав час, і саме так можна було стабілізувати ситуацію. Зараз у нас немає проблем, щоб ухвалити рішення та оскаржувати їх в судах. Рішень в дусі закону не буде.

Всі вимоги, які зараз пропонує вулиця щодо звільнення Стерненка, – це шлях до диктатури. Якщо Зеленський почне ухвалювати публічні рішення про те, хто винен, а хто ні, то десь заплаче від щастя маленький путін. Розмови про судову чи правоохоронну систему звелись в останні роки до банального визначення діагнозу: все погано. І так по колу. Після кожної хоча б трішки резонансної події системі ставлять діагноз, малюють чергову червону лінію і визначають чергову точку неповернення (немає значення для кого – Зеленського, Авакова чи раніше Порошенка).

У нас так багато експертів, юристів та організацій, які не сплять, не їдять, а тільки борються за справедливість. Можливо, вже час взятися за розробку відповідного законодавства, провести адвокаційну кампанію і вручити проєкти тим депутатам, що кричать на мітингу про погану систему. Проконтролювати, щоб вони зайнялися своїми прямими обов’язками і хоча б зареєстрували ці законопроєкти. Може, треба підштовхувати до дій владу, а не відбуватися постами в соцмережах або товктися з нацгвардійцями.

Минуле завжди наздоганяє

Стерненко – це публічна/видима частина спадщини української політики 2014-2019 років. Подобається нам це чи ні, але саме влада сприяла виникненню та діяльності націоналістичних та радикальних організацій. Саме правоохоронці залучали кримінальників до «патріотичної діяльності». Саме тому в нас з’являлись батальйони «Торнадо» – суміш кримінальників та ексміліціонерів. Саме тому в лавах Національної гвардії служило багато колишніх засуджених, саме тому такі організації як «Правий сектор» отримували свого куратора від СБУ і всі дії погоджували з ним.

Часто правоохоронці використовували такі організації для збору даних чи тиску на окремих політиків або різні структури. Десь це було продиктовано національною безпекою, а десь економічними бажаннями. Проте тісна співпраця була і частково залишається. Але багато таких організацій та окремих осіб захотіли більшого або просто вийти з-під впливу. Проте, втративши підтримку, ти втрачаєш імунітет. Тільки так можна пояснити, чому справа 2015 року так довго не розслідувалась, а в якийсь момент отримала швидке рішення.

Усі дії Стерненка та його справи не варто сприймати як щось індивідуальне, як історію одного активіста. Цього хоче його захист. Такий образ йому створили, і саме це було зроблено ним зі зміною влади в Україні. У публічній площині всі його справи обнулились, а він ніби стартував заново. Майже забулася і його активність у керівництві «Правим сектором». Усе, що пожинає Стерненко зараз – це наслідки його діяльності і відносин, як з правоохоронцями, так і проросійськими організаціями в ролі регіонального лідера «Правого сектору». І аж ніяк не опозиційного до влади блогера, що виступає проти всього поганого, проти всього російського.