«Емоції – це спеції»

«ШANA» – молодий український гурт, що сміливо увірвався до музичного простору нашої країни восени 2015 і відразу завоював серця багатьох меломанів. Сплетіння текстів  з етнікою та електронними вкрапленнями, поєднання цікавих музичних аранжувань з глибоким  сенсом на нереальною енергетикою, дають дивовижне поєднання. Дебютний альбом гурту «Молюсь» був записаний в 2015 року, в Берліні, на студії звукозапису TRIXX Studios, де свого часу писалися такі музичні титани як Rammstein, Dave Gahan, Nino Katamadze, Paul van Dyk, Tricky та багато інших.

У самій назві закладено своєрідне нагадування про дбайливе ставлення до витоків, свого коріння та історії. Кожен виступ гурту додає йому чимало прихильників. Після одно із такий концертів кореспонденту ZAXID.NET вдалося поспілкуватись з солісткою групи Катериною Леоновою.

Катерина Леонова

Розкажіть, будь ласка, історію створення гурту «ШANA».

Колись я створила в Харкові гурт, який називався «KAssiopeia». Він проіснував не дуже довго, хоч і був досить успішним. Потім він розпався. Таке стається.

Тривалий час я шукала людей з якими б могла йти далі, створити музичну сім’ю. Хотілось не просто створити проект, адже музика - те чим я живу, і тому хотіла, щоб мене оточували такі ж люди, які живуть цим, які відчувають відповідальність за те, що роблять і в яких це йде від серця. Близько трьох років я шукала їх, а потім все відбулось дуже швидко – з’явилась одна людина, потім інша.

Вперше ми зібрались 17 вересня 2014 року, а вже в лютому 2015, у Берліні, ми записали наш перший альбом. Мене називають лідером гурту, але я скажу, що лідер - не той, хто сидить на вершині, а хто трішки веде за собою. Ми всі однаково відчуваємо відповідальність за це наше «дитя», адже ми не називаємо це ні проектом, ні гуртом, а саме «дитям», яке ми плекаємо та любимо.

Як вам бути єдиною жінкою в колективі?

Насправді добре. Завдяки цьому в гурті існує баланс. В мене сильна жіноча енергія. А чоловіки – інша сторона енергетичного кола. Оскільки наша музика побудована на шамансько-відьомській, в хорошому розумінні цього слова, енергії, для мене це є дуже важливим.  Тож ми є родина, до якої ми дуже трепетно ставимося. Я вважаю, що тепер, коли «ШANA» народилась, її потрібно «одягати», «годувати». В неї є мати, є батько, в якості п’яти учасників.

У ваших піснях можна почути дивні та загадкові звуки, наприклад крик чайок, тихий шепіт, дитячий плач. Який особливий зміст вони несуть?

Є речі, які неможливо передати словами,  в цьому плані музика є дуже потужною. Якщо, до прикладу, піаніст використовує рояль як засіб передачі емоцій через музику, то моїм інструментом є голос. Тож мені дуже важливо, щоб саме завдяки йому людина почала відчувати. Іноді для цього потрібно створити відповідну атмосферу. Ось, наприклад, пісня «Молюсь».

Я дуже хотіла, щоб в ній звучала молитва, проте будь-яка з молитов, що виринали у моїй свідомості була то православною, то буддистською. А ті, що тепер звучать у піснях, народжуються один раз, у момент виконання й більше ніколи не повторюються. Але саме завдяки емоціям, цьому глибинному чуттю, ви обов’язково розумієте про що я, бо в такі моменти створюється  зв’язок і щоразу мій меседж інакший. Наприклад,  це може бути жіночий, материнський біль через ситуацію в Україні, прохання, надіслані до неба.

У ваших піснях  є елементи народного співу. Майже неможливо навчитись так співати, не відчуваючи в душі тих пісень...

Я за освітою акторка, у мене були дуже хороші викладачі, і саме вони навчили мене співати словом. Завдяки цьому я зрозуміла, що в кожному слові закладений свій зміст. Стосовно фольклору, то насправді, якщо почати розбирати всі тексти та мелодії наших народних пісень, там приховані дуже сакральні та глибинні речі. Для мене взагалі  етніка є дуже важливою, бо це миттєва підключка до свого коріння. А мені, людині зі сходу, це ще важливіше, і ще складніше.

Якось, незадовго до війни, ми поїхали на один з театральних злетів, що відбувався далеко під Москвою  і туди приїхала неймовірна дівчинка зі Львова, вона читала Ліну Костенко. Я сиділа у цьому селі і думала: «Що я є?». А потім, через декілька місяців, почалась війна.

Те питання було дуже важливим, і справді є актуальним не тільки для людей зі сходу, але й для будь-якої іншої людини.  Все через театральні практики, через занурення в зміст того, що ти співаєш, а не того, як ти співаєш,. Мені подобається відкривати в собі те, чого я не вмію. Воно може проявитись навіть на концерті й ти думаєш: «Господи, звідки це?».

Чи шукали ви для себе якийсь конкретний жанр, в якому б виконували свої пісні?

Авжеж, я шукала себе в різноманітних жанрах. Мені дуже подобається етнічна музика, джаз та соул. Спочатку кожен намагається відтворювати пісні, стилі, копіювати відомих співачок, ось як, наприклад, Ніну Сімон чи Еллу Фіцджеральд. Цього не вдається, це засмучує, бо вони класні, а ти ні. Тож я більше сконцентрувалась на тому, щоб віднайти щось своє.

Коли ви співаєте, то керуєтесь насамперед емоціями?

Насправді, ні. Якщо є емоції – нічого немає. Я керуюся станом спокою, з нього народжуються почуття. Емоції – це спеції, вони несправжні й швидкоплинні. Важливо максимально сконцентруватись, вийти в стан, коли ти – ніщо, є тільки звуки, а ти – антена, ось це найголовніше.

Хто займається створенням текстів пісень та, чи є якась, що має свою, особливу історію?

Тексти пишу я сама, в кожну пісню вкладаю почуття, тому всі вони особливі, й кожна з них має свою історію, важко виділити якусь одну. Але зараз більшість пісень почала відділятись від цих історій, та ставати чимось більшим. Насправді, не вважаю себе поетесою.

Чи планує ваш гурт найближчим часом записати другий альбом?

Дуже хотілося б на початку наступного року вже щось записати. Проте вектор музики дуже стрімко доповнюється. Знаємо, що новий альбом буде більш україномовним.  Також, у листопаді, в нас запланований великий театрально-музичний проект.

Можете розказати про постановку трішки більше?

Вона називається «Таємні коди». Йдеться саме про ті таємні коди, про які ми вже згадували. Ті, що звучать в наших піснях. Хочеться зробити це теж так тонко та завуальовано, щоб вони не були повністю явними, проте щоб кожен їх відчув. Адже в кожному з нас є свій таємний код, один з них – національна приналежність і в ньому ти можеш знайти багато відповідей. Озвучуючи їх - ми пізнаємо себе.