Fact Check: Чого я не говорив і не міг сказати

БлогиЯрослав Грицак , 4 грудня 2016 1025 1
Ярослав Грицак
Iсторик. Живе у Львові, все довше і все частіше.

2 грудня 2016 «Gazeta Wyborcza» надрукувала інтерв’ю, яке взяв у мене Павел Смоленський. Інтерв’ю зачепило багатьох – зокрема, ще й тому, що співпало з візитом Петра Порошенка до Варшави. Але найбільше своїй популярності, на мою думку, завдячує заголовку: «Такої Польщі вже нам не потрібно».

Припускаю і боюся, що саме за цим заголовком мене тепер будуть судити. Але той, хто прочитає саме інтерв'ю, переконається, що таких слів там нема. І не могло бути. Бо я не мав на увазі, що Україна не потребує Польщі – я мав на увазі, що при сучасних змінах, які сталися в Україні, Польщі і самому світі роль Польщі як стратегічного союзника падає. Згодіться, що це дві різні речі.

Заголовок придумала сама газета, не питаючи моєї згоди, зрештою – це її право. Але як написав мені щойно один з моїх студентів, який зараз навчається на докторській програмі у Варшаві, скоріше всього «вони (=редакція «Газети») використовують Вас у внутрішньопольському конфлікті».

Щоб заспокоїти своїх критиків, хочу тут сказати таке. Бенедикт Андерсон колись написав, що націоналізм є дуже тепле почуття, бо базується не так на ненависті, як на любові до своєї батьківщини. При одній, однак, умові: кожний патріот має обов'язок соромитися своєю країною. Оскільки мені близька не лише Україна але й Польща, й оскільки я далі вважаю, що стосунки між двома нашими країнами мають стратегічне значення для майбутнього Європи, то я чую себе до обов'язку зараз соромитися обома нашими країнами.

Кожен, хто має справу з масмедіа, час до часу стає їхньою жертвою. Це є зворотньою ціною публічності, яку приймаєш як неминуче (але мале) зло. Одним з моментів такого зла є повторення одної й тої самої неправдивої інформації. До прикладу: стаття про мене у Вікіпедії має дві фактографічні помилки. Я спеціально їх не виправляю, щоб мати нагадування для себе, що будь-яким текстам не можна довіряти.

Але є викривлення важливіші, на які не можу не прореагувати. Зокрема, «Gazeta Wyborcza» написала, що до недавнього часу я був радником Петра Порошенка. Це неправда. Моє знайомство з Порошенком зводиться до трьох фактів: 1) я, разом з Олександром Пасхавером, Євгеном Головахою, Олексієм Гаранем і Володимиром Дубровським працював у 2013-4 над стратегією розвитку України, котра потім знайшла відображення у моїй книжці «26-й %» та президентській «Стратегії – 2020»; 2) під час Євромайдану я входив у число експертів, котрі були у штабі Порошенка; 3) після перемоги Євромайдану я був призначений за президентською квотою членом Конкурсної комісії, головним призначенням якої було висунення кандидатур на посаду директора Національного антикорупційного бюро України. Жоден з цих фактів не дає підстав кваліфікувати мене як «радника Петра Порошенка».

Я написав спростування до «Gazet-и Wyborcz-ої». Але з метою оперативності вирішив опублічити свою позицію на блозі в «Україні модерній».

Оригінал

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук