Федералізація, унітаризація України чи підготовка до демонтажу?

IQТарас Возняк, 7 червня 2010817129

Останнім часом після радикальної зміни влади та (що головне) її зовнішньополітичного курсу в різних, часто протилежних політичних таборах, раптом знову заговорили про можливу федералізацію України.

Заговорили і на Заході країни, і на Сході та Півдні. Заговорили політичні опоненти – і регіонали-євразійці, і дуже просунуті галицькі євроатлантисти. Всім раптом така унітарна Україна стала осоружною, непотрібною.

Але все ж, відповідно до чинного законодавства, Україна є унітарною державою. Однак це – декларативно. А насправді, маючи в своєму складі Автономну республіку Крим, de-facto вона все ж є не чистою унітарною державою. Щоправда, і Крим не є чисто федеративним утворенням: значною мірою його автономність декларативна. Цю автономію створили свого часу як політичну поступку Росії при розпаді СССР.

Що є безпосередньою причиною цього сплеску розмов про федералізм? Очевидно, що саме політичні потрясіння останніх місяців. Спостерігаючи за періодичною актуалізацією федералістської проблематики можна зауважити, що вона актуалізується саме під час різких змін влади, політичного курсу країни, економічних чи інших потрясінь.

Так розпад СРСР призвів не лише до сепарації України, але й до федералістських і навіть сепаратистських тенденцій у Криму. Але не тільки, також і на Закарпатті – ще одному вогнищі федералізму і навіть сепаратизму.

 

розпад СРСР призвів не лише до сепарації України, але й до федералістських і навіть сепаратистських тенденцій у Криму

 

З одного боку, можна говорити про реалізацію програми "закладання вогнищ сепаратистських тенденцій" у незалежних країнах, що утворювалися на теренах колишнього СРСР, як от в Аджарії, Південній Осетії та Абхазії (Грузія), Придністров'я (Молдова), Карабах (Азербайджан), щось подібного намагалися створити на сході Естонії, але невдало. Разом з тим це була і форма порятунку для населення, яке чогось боялося. Причому байдуже, чи загроза була реальною, чи віртуальною. А часто саме віртуальною. Тому через відділення від загалу, від решти тієї чи тієї країни, робилися спроби відстояти чи то свої інтереси, чи свою культурну ідентичність. Зрозуміло, що при цьому було багато інспірацій, роботи спецслужб і простого цинізму.

Стагнація режиму президента Кучми наприкінці 90-х і напередодні Помаранчевої революції породжувала суто естетські бродіння галицької культурної специфічності серед западенців. Совковість режиму не могла не викликати у молодої вестернізованої галицької інтелігенції простої огиди, що й породжувало галичиноцентричне сум’яття. Принаймні це було красиво. І, до речі, мало чималий культурний доробок та спадок - ці естетичні шукання на багато років наперед задали стильові характеристики майбутніх політичних, суспільних та культурних процесів у Галичині – починаючи від вистрою кнайп, закінчуючи пуританським євроатлантизмом політичних рухів.

Перемога Помаранчевої революції і поразка Партії регіонів 2004 року спровокувала жорстку політичну кризу на Сході України. Прихильники ПР відчули реальну загрозу і спробували "заховатися" від помаранчевого режиму у мушлі Південно-східної української автономної республіки – навіть було зроблено перший крок до того – організовано історичний з'їзд партії у Сєвєродонецьку. Це так нічим і не завершилося, однак політичне мислення прихильників ПР шукало порятунку в федералізмі.

Впродовж 5 років правління президента Віктора Ющенка навіть були спорадичні спроби реалізовувати криптофедералістські тенденції на Південному Сході та у Криму. Ці спроби стосувалися чи то мови, чи то бюджетних питань. А інколи навіть набирали форми політичних декларацій.

Перемога Віктора Януковича 2010 року дивним чином породила федералістські бродіння і на Півдні України, і (щоправда слабо) на Заході.

 

Стагнація режиму президента Кучми наприкінці 90-х і напередодні Помаранчевої революції породжувала суто естетські бродіння галицької культурної специфічності серед западенців

 

Щонайперше це виявилося у Криму, який форсовано почав наповнювати свої федералістські декларації вже майже сепаратистськими сенсами, виходити навіть за межі Конституції України. На загал ці тенденції у Криму вже починають нагадувати підготовку до виходу Криму зі складу України у майбутньому. Зачищаються всі сліди української культурної і політичної присутності. Навіть на семантичному рівні. Не лише перейменовується Верховна Рада Криму на Верховний Совєт Криму, але й Богу душу винне село Українське має бути перейменоване...

Дещо слабшою була відрухова реакція у Галичині на обрання президентом Віктора Януковича. Все звелося радше до кухонних розмов. Не відновилася й робота вже історичної Галицької Асамблеї – хоч і декларативного, однак ефективного органу трьох галицьких обласних рад, яким на початку 90-х вони ефективно скористалися підштовхуючи владу УРСР до проголошення незалежності України. У ситуації 2010 року такий інструмент був би доволі ефективним для тиску на центральну владу, очолювану Януковичем. Однак немає політичної волі – та й якість депутатського корпусу не така, як у 90-х. Навіть політичні протести обласних рад Західної України проти явної узурпації влади та ламання Конституції України були в’ялими. Хоча бродіння були. Однак лише бродіння.

Єдиним реальним вислідом, окрім чистих декларацій, стало повернення в межах самоврядування деяких функцій раніше делегованих обласним адміністраціям до обласних рад. Це, принаймні, хоч якесь зміцнення самоврядування і хоч якась оборона від совєтизуючих та русифікаційних тенденцій з Києва. Однак не більше. Навіть пролегоменами федералізму ці кроки назвати не можна.

Зрештою, може й слушно. Бо устами такого флагмана антиукраїнських провокацій, як Дмітрій Табачнік задекларовано і план "виштовхування" галичан з українського проекту – спочатку постулюється ледь не антропологічна відмінність галичан від решти українців, а потім через місточок різних ментальностей та політичної культури наддніпрянців та наддністрянців Дмітрій Табачнік милесенько відкриває для галичан хвірточку федералізму, через яку їх виштовхають з "русской Украины", щоб не заважали "обустаивать русский мир". План явно експортний – московський.

Але нам важливо зрозуміти, що на постсовєтському просторі федералізація використовуються у кількох цілях:

· Задля політичної провокації і утримування тієї чи іншої держави у покорі через активізацію федералістських (читай сепаратистських) тенденцій (випадок України).

· З метою демонтажу тієї чи іншої держави через її розчленування (випадок Грузії і можливо Молдови).

· З метою реального захисту населення, яке має інші погляди на питання національної консолідації в межах тієї чи іншої держави-нації (випадок Чечні).

Водночас, можна подивитися на проблему удосконалення адміністративно-територіально устрою і виходячи не з сьогоденних спекуляцій чи політичного протиборства. Звісно Україна успадкувала старий адміністративно-територіальний устрій від СРСР, який вже давно застарів і гальмує розвиток держави. Ясна річ, що його потрібно вдосконалювати.

Маємо масу досліджень, наукових обґрунтувань, проведено масу конференцій та нарад – а віз і нині там само. Бо політичній еліті це не потрібно. Політична "захеканість" кожної, буквально кожної влади, яка живе від виборів до виборів не дає змоги не те що зосередитися на цьому питанні – а воно динамічно назріває – але й заїкнутися про нього (окрім декламацій та іншого "сотрясання воздухів") з огляду на справи електоральні – всі панічно бояться неминуче болючих і непопулярних реформ.

 

Впродовж 5 років правління президента Віктора Ющенка навіть були спорадичні спроби реалізовувати криптофедералістські тенденції на Південному Сході та у Криму

 

Приклад невдалої спроби здійснити адміністративно-територіальну реформу 2005 року (Безсмертним) став доброю наукою для наших політиканів. Відтоді ніхто насправді всерйоз за цю справу не брався. І на моє глибоке переконання, не візьметься (якщо не враховувати сепаратистських інспірацій у Криму та подібних регіонах – однак з цивілізованою адміністративно-територіальною реформою ці провокації нічого спільного не мають).

Пустопорожні декларації й цієї влади матимуть нульовий результат вже хоча б тому, що по своїй суті вона наскрізь совєтська. Завдання сьогоднішнього президента є не делегування повноважень регіонам, оптимізація стосунків центр-периферія, а жорстка консолідація всіх важелів влади в одних руках. Що ми і спостерігаємо. Таким чином, як це не парадоксально звучить, режим Віктора Януковича може виявитися головним ворогом всякого федералізму (з перетіканням у сепаратизм) в Україні. Інша справа, що унітаризація відбуватиметься за совєтським шаблоном (жорсткі владні вертикалі, нівелювання самоврядних функцій рад, семантичне перекодифіковування українського контексту в стилі Табачніка – всякі там Великі Вітчизняні війни, георгіївські стрічечки, пам’ятники Сталіну, русифікація і т.д.).

 

Завдання сьогоднішнього президента є не делегування повноважень регіонам, оптимізація стосунків центр-периферія, а жорстка консолідація всіх важелів влади в одних руках

 

У цьому контексті інтереси режиму Януковича неминуче суперечитимуть інтересам Росії у Криму, яка зацікавлена у максимальному дистанціюванні Сімферополя від Києва – на перспективу. Наразі цьому Янукович протиставитися не може – Росія залишилася його єдиною опорою. Зрештою, він сам так розпорядився і тому став абсолютно від неї залежним. А отже, не може він протиставитися і російській підготовці до демонтажу держави Україна. Йому залишається тільки вдавати, що нічого не відбувається.

Отож – чому багато хто в Україні хотів би модифікувати політичний устрій України в бік її федералізації, здається, зрозуміло.

 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 129

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Тур 17 липня 2010, 12:30

    У нас немає націонал патріотів, ті хто себе пропонує в цій якості є політичні трансвестити, їх тому і привабило "мохнате серце" Тимошенко, навколо цього символу об"єднуються тільки геї. Таке тісне "політичне" єднання педофілів, трансвеститів і ворюг є свідотством того, що Україну ці клоуни бачать через *** колеги. Коли бендерівця піймало НКВД він їм сказав - я вітався "Геям слава"

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Янычар 27 червня 2010, 14:53

    Ага, а еще - слава КПСС забыл добавить... Инквизитор хренов, шо проснулся в 2 часа ночи и не знаешь, чем заняться?

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Владимир 27 червня 2010, 02:11

    Сразу все становится ясно, автор сего опуса ВРАГ, и враг не только нашего героического прошлого,побед наших дедов над фашизмом, но и враг как ни парадоксально Украины, ну не способен понять автор, что никому в Европе не нужна Украина, что нормально жить мы сможем только вместе с Россией и Белорусью,что лишь создав внутренне ориентированный рынок, сможем достойно, а не на коленях как при Ющенко, встать вровень с Европой. Просто автор внук недобитого фашиста, нужно вещи называть своими именами, и если галичина хочет прославлять фашистского пособника Бандеру, то за это нужно судить как за фашистскую пропаганду. Слава Украине России Белорусии!!!

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук