Формула Зеленського
IQ

Формула Зеленського

Про небезпеку швидкого миру

Сергій Шебеліст, 16 вересня 1757 3
Штайнмаєр (другий ліворуч) проголошує свою формулу на зустрічі в «нормандському форматі» (Мінськ, 2016)

Довгоочікуваний обмін «утримуваними особами» між Україною та Росією, що відбувся на початку вересня, став справді важливою подією. Додому з полону повернулися 35 наших громадян – моряки, захоплені в нейтральних водах Чорного моря під час походу на Азов, та політичні в’язні, засуджені в РФ на тривалі терміни. Москві ж віддали бойовиків, терористів і зрадників, яких майже ніхто не зустрічав на летовищі «Внуково», за винятком кількох пропагандистських медіа.

Востаннє подібний обмін (щоправда, з ОРДЛО) за формулою «74 на 233» відбувся ще наприкінці 2017 року. А потім процес був заблокований. У Мінську засідали переговірники, Україна судилася з РФ у міжнародних інстанціях. Але навіть попри позитивне рішення трибуналу ООН з морського права, яке зобов’язувало Росію звільнити моряків і повернути нам кораблі, відчутного поступу не було.

Обнадійливі кроки

Українські громадяни стали де-факто заручниками Кремля, який використовував їх як елемент політичного тиску на Київ та аргумент на перемовинах із Заходом. Тому вересневий обмін сприйняли з неабияким ентузіазмом. Раділи рідні та близькі полонених, тішилися громадяни, які весь цей час співпереживали, пишалася нова владна команда, котра змогла зробити те, що не вдавалося її попередникам.

Позитивно оцінили цю подію світові лідери. Президент США Дональд Трамп назвав обмін «можливо, першим гігантським кроком до миру». Його французький колега Емманюель Макрон заявив, що «це вирішальний крок у відновленні конструктивного діалогу». Канцлер ФРН Анґела Меркель сказала, що «обмін – це знак, який дає надію». Знаменну подію обговорили в телефонній розмові очільники України та РФ Володимир Зеленський і Володимир Путін. Прес-служби обох президентів відзначили важливість обміну, результат якого є кроком на шляху до нормалізації діалогу, а росіяни ще й згадали про «оздоровлення двосторонніх відносин». Ну і, звісно, про необхідність подальшого мирного врегулювання на Донбасі на основі виконання Мінських домовленостей.

Натхненні позитивним результатом світові гравці неминуче захочуть закріпити успіх і досягти якомога швидшого миру в Україні, аби тільки на Донбасі не стріляли. Власне, це вже почалося. Зі зміною влади в Києві мінський формат був перезавантажений, триває процес розведення військ, оголошене чергове перемир’я, під час якого, щоправда, продовжують гинути наші військовослужбовці. Секретар РНБО Олександр Данилюк заявляє про намір реалізувати «Мінськ» у повному обсязі, бо стояти й упиратися лобом не можна.

«Ми хочемо реінтегрувати території і вважаю, що ми до цього готові. У 2014 році зробити це було смерті подібно – ми б як країна просто не витримали, не змогли б», – визнає Данилюк в інтерв’ю LB.ua.

Київ демонструє вражаючу відданість Мінським угодам, перші з яких були підписані якраз п’ять років тому. У Станиці Луганській відведені війська, демонтовані бетонні укріплення на підконтрольній ділянці лінії розмежування, територія розмінована та навіть зняті українські прапори, які згодом таки повернули. Натомість «та сторона» не квапиться виконувати свої зобов’язання. А Київ висловлює готовність розвести сили і засоби ще на двох ділянках у Петрівському й Золотому, щоб потім досягнути аналогічного результату вздовж усієї лінії бойового зіткнення.

«Ми – мирна країна», «Мир є нашим пріоритетом» – із такими меседжами постійно виступають представники нової української адміністрації. Але скептики, критики і конспірологи часто бачать у цьому «мир за всяку ціну», під виглядом якого країні можуть нав’язати «болісні компроміси».

І тут мова не тільки про безпековий блок, а й про політичний. Бо ж саме політико-дипломатичний спосіб урегулювання конфлікту є пріоритетним і загальновизнаним. Складовою цього процесу є проведення місцевих виборів на окупованих територіях Донбасу. Вони мають відбутися за українським законодавством і визнані ОБСЄ. І лише після цього, якщо читати послідовність кроків виконання «Мінська», Україні передадуть контроль над кордоном з РФ. Тому ідею з виборами в ОРДЛО педалюватимуть з особливим завзяттям і щораз наполегливіше.

Ілюзія волевиявлення

Нині в політичний лексикон повернувся призабутий зворот «формула Штайнмаєра» (Франк-Вальтер Штайнмаєр – президент Німеччини, перед тим обіймав посаду голови МЗС), суть якої полягає не в послідовному виконанні умов «Мінська», а в компромісній реалізації того, що можна зробити, аби не тупцювати на місці. Наприклад, спочатку ухвалити конституційні зміни, які закріплюють особливий статус ОРДЛО, а вже потім провести там вибори і відновити контроль за кордоном. Причому вибори ще до виведення окупаційних військ.

Палким прихильником цієї формули завжди був глава МЗС РФ Сергій Лавров. А помічник президента Путіна Юрій Ушаков хоче, щоб Київ письмово зобов’язався дотримуватися алгоритму «за Штайнмаєром». Інтерес Кремля полягає в тому, щоб провести на окупованих територіях вибори під його контролем і зробити своїх маріонеток стороною прямого діалогу з Києвом, який, імовірно, запланував дочасні місцеві вибори на весну 2020 року. І можливо, що й на Донбасі також.

До таких висновків підштовхує активність Зе-команди в частині дострокової відставки Центрвиборчкому та постійні розмови про референдум як інструмент народовладдя. Маючи ручну ЦВК, можна «освятити» результати виборів в ОРДЛО, а плебісцитом прикритися для реалізації «болісних компромісів». Міністр закордонних справ України Вадим Пристайко говорить про максимальне наближення миру на Донбасі і теж називає 2020 рік, коли в ідеальному варіанті мають відбутися вибори за спільними правилами в Житомирі, Київській області, Донецьку й Луганську.

«Сама по собі ідея синхронізації виборів там і тут є адекватною. Рано чи пізно нам доведеться це зробити, якщо ми хочемо реальної реінтеграції Донбасу, – зазначає ексміністр закордонних справ Павло Клімкін у статті для «Європейської правди». – Ключова проблема – чи вистачить часу, що залишився до виборів 2020 року, для створення всіх необхідних умов для проведення виборів на Донбасі відповідно до стандартів ОБСЄ та українського законодавства? В мене особисто є сумніви. Дива, звичайно, трапляються, але не коли маєш справу з РФ».

Президент Зеленський назвав «формулу Штайнмаєра» одним із найскладніших рішень, які обговорюватимуть під час майбутньої зустрічі лідерів країн нормандської четвірки (востаннє вони збиралися ще 2016 року в Берліні). В інтерв’ю Associated Press голова української делегації на переговорах у Мінську Леонід Кучма заявив, що Франція та Німеччина підштовхуватимуть Україну до неприйнятних поступок Росії.

«У мене немає великої надії. Зеленському буде дуже важко – він буде один проти трьох осіб», – говорить Кучма.

Власне, тому до прийдешніх переговорів прикута така пильна увага. Раніше співвідношення сил за столом перемовин було іншим. Ініціатива належала Берліну. Нині активніший Париж. Прагнучи досягнути швидкого миру в Україні та зняти санкції з РФ, на Київ тиснутимуть. Перед українським президентом стоїть надзвичайно важке та важливе завдання – обстояти національний інтерес і захистити суверенітет. Суспільство повинно знати, що для влади є червоною лінією, де та межа компромісу, за якою починається зрада і капітуляція.

Ми вже знаємо про ризики «формули Штайнмаєра», але і не менш важливо знати, бодай у загальних рисах, «формулу Зеленського», як слушно зауважив експрем’єр Арсеній Яценюк у кулуарах форуму YES. Інакше суспільно-політична ситуація в державі напружуватиметься і це може мати непередбачувані наслідки.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук