Галерея: війна страхів і інтересів замість війни Cтратегій

Як це все нам знайомо… Звільняється місце – те, чи інше, лакоме- і починається веремія гри інтересів. А насправді страхів.

Колектив боїться будь-яких змін в усталеному болітці, де всі притерлися, пізналися і легалізувалися поміж своїх і назовні.

Претенденти на посаду бояться  втратити такий привабливий і рідкісний шанс її нарешті отримати і починають,  смішні інколи, рухи з листами на підтримку, підписами і под.

Підписанти і підтриманти бояться втратити шанс отримати зручного лобіста на потрібному місці.

Влада боїться згубити вплив на стратегічний насправді об"єкт і , не дай Боже, помилитися у призначенні і потім мати клопіт із нелояльним чи брикливим директором.

Натомість ніхто не боїться, що насправді буде із галереєю.

Ніхто із кандидатів не озвучив і не збирається озвучувати жодної своєї візії чи стратегії розвитку галереї. Наголошую: розвитку, а не консервації статус кво чи позірної зміни шила на мило.

Ніхто не збирається оголошувати конкурс – а в ідеалі – міжнародний – на заміщення посади на контрактній основі і на підставі представленої кандидатом Стратегії: що він хоче змінити у галереї, які інновації запровадити, яким чином, якими ресурсами і за який термін. І яку корист це принесе усім нам.

В ідеалі мала б бути якщо не війна, то конкурс Стратегій інноваційного розвитку галереї з відкритим обговоренням у музейному середовищі, суспільстві на загал і з остаточним рішенням компетентної Конкурсної комісії (можливо, також міжнародної).

В ідеалі ми усі мали б цю Статегію знати і прискіпливо спостерігати за її виконанням.

Галерея – це не тільки наукова мистецтвознавча установа. Це не тільки колекція. Це – публічний простір із публічним національним надбанням.

І те, як це надбання працює (а не тільки зберігається) – інтерес усіх нас і наших дітей особливо.

Шановні кандидати! Озвучте, що, як, чому і коли ви хочете зробити у Галереї мистецтв. Вам же для цього потрібна посада, правда?