Гепни бабцю молотком і йди на війну в Україну

Жорстокі бої під Бахмутом і Соледаром зайвий раз продемонстрували, наскільки байдуже російська влада ставиться до життів своїх підданих. Наші хлопці клали атакуючих окупантів тисячами у кілька шарів, ті далі наступали по трупах своїх же колег, щоб і самим стати трупами. Тіла загиблих росіян тижнями лежали на відкритих полях, а російському командуванню було до них абсолютно байдуже.

Відомо, що більшість загиблих під Бахмутом і Соледаром – колишні «клієнти» російської пенітенціарної системи, яких «кухар Путіна» Євґєній Прігожин витягнув з-за ґрат і зрекрутував до своєї приватної військової компанії «Вагнера». Саме їх гнали в першій і другій хвилях наступу на українські оборонні позиції. Ціною життя цих зеків-рекрутів російське командування визначало українські вогневі позиції, виснажувало сили оборони. І вже опісля наступали навчені «елітні» війська.

У такий спосіб російська влада вбиває нараз двох зайців. З одного боку, домагається таких-сяких успіхів на фронті. З другого, утилізовує кримінальний елемент зі своєї країни, замість того щоб витрачати на в’язнів мільярди з державного бюджету.

Нещодавно єкатеринбурзьке видання E1.ru опублікувало некролог на одного з таких загиблих вагнерівців на війні в Україні. Некролог пізнавальний і доволі «веселий», хай як оксюморонно це звучить. Загинув такий собі 46-річний Сєрґєй Молодцов. І перша частина некрологу нам доводить, що той Молодцов був ще й яким молодцем: допомагав слабким і нужденним, воював у Чечні…

«Він був творчою натурою, займався різьбленням по кістці, працював у ювелірній майстерні. Близькі згадують Сєрґєя як напрочуд неординарну людину, яка любить життя. Він був чесною людиною. Правда для нього – це головне. Завжди відгукувався на чуже лихо, допомагав слабким і нужденним. Про таких кажуть: рубаха-хлопець. Він любив музику, волю, швидкість. Світла пам'ять!» – стверджує видання.

Те, що Молодцов був натурою різносторонньою, розкриває нам друга частина некролога. Виявляється, Молодцов вступив до ПВК, перебуваючи в колонії, де відбував покарання за тяжкий злочин. І що ж за злочин такий міг вчинити цей рубаха-хлопець? Ні багато ні мало – замордував свою рідну маму. Причому замордував жорстоко, бив стареньку по голові руками й ногами, допоки та не спустила дух. А на суді ще й заперечував свою провину, стверджуючи, що жінка сама випадково впала.

Причому це була не перша відсидка молодика за вбивство. І в момент скоєння злочину він перебував на умовно-достроковому звільненні.

Відомо про ще одного героя-вагнерівця – Дмітрія Карягіна. Той забив молотком рідну бабусю, щоб заволодіти її грошима від продажу квартири.

І от людей такого кшталту російська влада охоче реабілітує, знімає судимість, дає гроші й обіцяє широкі перспективи, аби лише вони йшли вбивати українців.

«Закон як дишло: куди повернув – туди й вийшло», – стверджує відома російська приказка, ніби засвідчуючи наскільки скептично російське суспільство дивиться на роль права, на можливість побудови на своїй батьківщині правової держави. Порушувати закон – звичне явище, особливо якщо ти при владі. А якщо ти наділений найвищою владою, то закон тобі взагалі не писаний. А з початку так званої «спеціальної військової операції» закон вже й остаточно перетворився на дишло влади.

Почнемо з того, що російське законодавство взагалі забороняє воєнне найманство. Ніхто не скасовував статтю 359 Кримінального кодексу Російської Федерації, відповідно до якої вербування, навчання, фінансування або інше матеріальне забезпечення найманця, а особливо його використання у збройному конфлікті чи військових діях, караються позбавленням волі строком від чотирьох до восьми років, а участь у збройному конфлікті як найманця – позбавленням волі від трьох до семи років.

У Кремлі ж плювали на цей закон, як кажуть самі росіяни, з високої дзвіниці. Так само, як і на дотримання законодавства в царині звільнення ув’язнених з російських тюрем і таборів, щоб відправити їх на війну з Україною у складі ПВК.

Бо, згідно з російськими законами, існує три способи звільнення ув’язнених, аби їх відправити на фронт. Перший: умовно-дострокове звільнення. Щоправда, таке рішення не може бути ухвалене зразу ж до цілої групи осіб. А їх же сотнями звільняють з кожного пенітенціарного закладу й везуть до війська. Щоб з мінімальною підготовкою, а то й без неї відправити на український фронт, причому на найгарячішу його ділянку.

Другий варіант – масова амністія. Але для цього потрібна була б відповідна ухвала Держдуми. А її, як відомо, не було ні упродовж 2022 року, ні на початку поточного року.

Третій варіант – указ президента Росії про помилування. І цей варіант видається найвірогіднішим у цій ситуації. Членкиня російської Ради з прав людини Єва Меркачова запевнила, що тут маємо справу з таємним указом Владіміра Путіна про помилування.

«По-перше, ніхто цих указів не бачив. Нам кажуть родичі, близькі люди тих, хто зараз звільнений. І висновок про те, що вони помилувані, ми зробили додатково саме з коментаря (речника Кремля) Дмітрія Пєскова. Пєсков чітко сказав, що процедура помилування – суворо відповідає закону. А закон дозволяє. Ми проконсультувалися в експертів, які сказали, що на сьогодні законодавство Російської Федерації дозволяє зробити закритими укази про помилування в певних випадках. І виходило, що йдеться про ті ситуації, які становлять державну таємницю або пов'язані з військовою справою. Тоді все зросталося, з чого я і зробила висновок, що, найімовірніше, було так», – розповіла Меркачова в інтерв’ю для видання «Настоящее время».

Хоча й тут є певна неув’язка. Як зазначив засновник проєкту Gulagu.net Владімір Осєчкін, навіть указ президента не може стосуватися групи осіб. На кожного ув’язненого має бути підготовлено окремий документ, а перед цим має бути детально вивчена його справа. Зазвичай на всю цю процедуру витрачалося щонайменше пів року. Адже процедура передбачає кілька етапів: спершу засідає комісія з помилування на регіональному рівні, потім ухвалення рішення на рівні голови регіону. Відтак усі документи відсилаються до Москви, відбувається багаторівнева перепровірка. Треба ж з’ясувати, чи не було тут недогляду, корупції чи інших зловживань.

От, наприклад, за попередні роки президентських указів про помилування були одиниці. Зараз же Путін милує цілими пачками – тисячами. В такий спосіб уже вийшли на свободу (чи радше «на свободу») й відправилися на війну понад 30 тисяч ув’язнених.

Раніше той самий Прігожин стверджував, що звільнені зеки пів року воюють, а щойно після цього отримують президентське помилування за особистою прігожинською рекомендацією. Це теж суперечить російському закону, оскільки невідомо, на якій підставі осіб (ще не помилуваних), які мають перебувати за ґратами, у колонії, озброюють, відправляють на фронт та ще й у складі ПВК, а не якогось штрафбату.

Саме тому кремлівські пропагандисти вкинули інформацію про те, що зеків нібито спершу милують, і вже як «вільні люди» вони їдуть на фронт. Але знову ж виникає запитання: чого це вільних людей під примусом везуть на фронт?

«Тож умовно звільнених зеків на атозаках везуть до військово-транспортних літаків. Їх привозять до таборів злагодження, де вже переодягають з тюремних роб у військову форму. Новоспечені рекрути підписують кілька документів, зокрема про заборону розповідати, звідки вони приїхали на фронт, розкривати процес свого звільнення. Також дають дозвіл пенітенціарній системі не розкривати ні родичам, ні адвокатам локацію “звільненого” ув’язненого. Причому заборона ця безтермінова. Чому це засекречують – зрозуміло, адже це абсолютно незаконна схема», – розповів Владімір Осєчкін.

Чи довго ще зможе функціонувати ця схема мобілізації російських ув’язнених? Навряд чи. Адже всі, хто хотів скористатися можливістю відносно добровільно, уже це зробили. Але втрати на фронтах колосальні, тож треба їх чимось компенсовувати. За неофіційними, але вартими довіри даними, смертність для мобілізованих зеків сягає 90%. Тож вони, знаючи, яка доля їх очікує, намагаються всіма способами уникнути такого «помилування». Тому-то процес нині нівроку буксує. Якщо раніше з кожного пенітенціарного закладу вдавалося рекрутувати по 100-200 зеків, то наразі вдається витягнути в такий спосіб одиниці. В’язні розуміють, що їх везуть просто на забій, а тому віддають перевагу ґратам над труною. Бо навіть той, кому вдасться уникнути української кулі має всі шанси наразитися на прігожинський молот.