Графоманські дулі

Метелики Хьорста – у моєму вікні. Я вже дьоргнув скотч в стакані, а ти ще, падло – ні. Так розпочинається репортаж, присвячений квазіскандалу, який організувало Російське молодіжне братство, школа №35 та нібипоет Андрій Любка.

Діагноз Російського молодіжного братства скопійований на їхніх олімпійських лобах. 35-та школа тут – не приший кобилі хвіст. Тому вся політика цього питання залишається для істеричних фанатів-фігурантів квазіскандалу, щодо якого все вже забуто і всі вже також – забуті. Тому піаритися Міністерство охорони здоров'я рекомендує на інших, не таких далеких місцях.

Витягнути з валідолів інформаційної пурги можна тільки якість Любкиної нібипоезії, бо тільки вона (якість) має якусь перспективу на наступний день (у контексті майбуття чи сьогодення сучукрліту). Дві його збірки нібипоезій («Вісім місяців шизофренії» та «Тероризм») демонструють царство фейку і рождення графоманства та епігонства. Відчуття слова – немає. Думка вийшла покурити за рогом. Іронія, яка б там була доречною, – відсутня. Навіть на рівень більш-менш доброго трешака ця занудна нібипоезія не дотягує.

Якість – гуляє гаєм, зате кількість слів вже вийшла у відкритий космос і освоює нові горизонти чатланського Плюка. Фігова якась карма у видавництва «Піраміда». То Матіос зі своїми допотопними соплями про тяжку долю української жінки, які видають за шедеври. То цей ужгородський фрукт, який псує своїми плодами всі приємні згадки про красу цієї землі. Типу перспективний поет.

Пишуть, безперечно, що пацик ще грінпісний і може в майбутньому з того попуститься та, мейбі, з нього будуть люди. Хоча згадавши Артюра Рембо, Маяковського чи того ж Антонича, то видається дуже сумнівним (хоча ніхто не забороняє сподіватися).

З огляду на назви збірок та використовувані, типу, провокативні словечка, навіть фантазії у Любки також малувато. Футуристи б його років сто тому чистосердно засміяли, а ще кажуть, що людство кудись прогресує. Епатаж – це добре. Підпільний син Андруховича – ну ще може проканати. Андрухович й так лише фуфлоносить свої таємниці (і чи писав він щось добре раніше – це ще також запитання), то хоч тому його і згадають зайвим словом. Чувачок просік фішку і добре її розкручує.

Але от кого зараз здивуєш аморальністю (якої в Любки, як кіт наплакав) та партизанським сексом? Голу сісіпіську чи поголену пілотку й немовлятка вже собі чітко уявляють. На дворі ж 21-ше сторіччя. Немає у Любки, як для епатажу, тієї ж омріяної харизми (типу він такий бедбой).

От привозив Ульянов два роки тому слем зі собою. Коробчук щось там читав, Поваляєва трулі свої показувала, Стронговський чесав у тумані. Попса, одне слово. Був ще там Жадан, але хіба що для того, щоб показати остаточний плінтус попередніх нібипоетів. Для слему вже навіть якість майже непотрібна, аби тільки були якісь цікаві блистульки і феєрверкні заманухи. А тут – поезія відсутня, і в алкогольному сузір’ї нібипоети намагаються здивувати рожевими трулями. От і заслуга «Кабінету» в тому, що літературні мітінги показують, хто з присутніх хтоєхтостів – цуцундрик, а хто – кармаполіс.

Тому й присутня на цьому ринку тільки рекламка і піар, з чого ще й роблять цайтгайстову фішку. Все інше – халтурка для тьолочок, щоб добре давали. Крішна вже з тим епатажом, але де якість поезії, діячі ви української культури? Нема. Зате можна похвалитися, що сидів у білоруських тюрягах за демократію. Ну й нічого, що у тих тюрягах багато хто сидів з так званих українських патріотів, спонсорованих баблом есдеків і регіонів. І закінчується розхвалений нонконформізм багатостраждального Любки абсолютно конформістськими заявами про якесь вибачення Російського молодіжного братства, поезію Бродського і шкоду для дітей TV. А за свою графоманську скандрулю він вибачатися не хоче й гордо несе прапор сучукрліту з усією її клановістю і галімістю.

Графоманів у сучукрліті розвелось до Гваделупи й трошки, тому вони й потребують рекламистого піару, щоб за яскравими картинками не так була помітна убогість й тупість. Матюкатись не вміють (якась літераторка визнала, що її навчив матюкатись Буковські) та й тільки ганьблять постмодернізм своєю до нього нібипричетністю і відсутністю мінімального таланту.

Можна написати, що нарешті у сучукрліті з'явилась кількість, але скільки ще чекати до того моменту, коли вона почне переливатись у якість – невідомо. Та й чи почне взагалі?

А так все тихо і спокійно. Всі хвалять один одного (бо куди ж рипатися?). Орієнтуються на малолітніх дур, які їх купують та свято вважають, що Януш Леон Вишневський – це література. Бізнес, кароч. Порнографічний бізнес. Чіповий дуже. От такий культурний фейк.

Піар піаром (навіть негативний), але що далі? На тлі Любки ще й трійця патріархів-бубабістів ніби жива, а Жадан - взагалі вічно депешмодний. Хоча й вони – навіть не перша (з прем'єр-лігою включно) ліга літератури. І пускати до дітей чувачка з продуктом четвертої свіжості – то вже злочин перед хіпі. А що вже писати про інших нормальних людей.

Для тьолочок з групи підтримки Любку та і його самого звучить трек СБПЧ Оркестр «Доктор Хаус».