Хто врешті-решт опинився у котлі

У середу, 18 лютого, завершилася Дебальцівська епопея. Знаменно, що трапилося це рівно за рік від початку кривавого протистояння на Євромайдані. Саме з того дня відлік «Небесної сотні» пішов на десятки. Проте врешті-решт завершився перемогою майданівців. Чи можна й події в Дебальцевому розглядати у такому ж руслі «оптимістичної трагедії»?

«Звісно, програвати завжди прикро, звісно, це завжди біда для переможеного, особливо якщо програєш вчорашнім шахтарям або вчорашнім трактористам. Але життя є життя, воно точно піде далі. Я б вважав, що не потрібно на цьому зациклюватися», – заявив російський президент Володимир Путін, коментуючи під час візиту до Будапешта події на донбаському фронті. Ні, він не став засуджувати бойовиків «ДНР» і «ЛНР», котрі, брутально порушуючи ним же підписану угоду про перемир’я, стрімко активізували бойові дії. Він тішився, що донбаські «шахтарі» на «тракторах», нашвидкуруч перероблених на «Гради» й «Торнади», захопили Дебальцеве в той час, коли українські збройні сили намагалися дотримуватися умови про припинення вогню.

Прикро? Очевидно прикро, тим більше, що Дебальцеве перетворилося на такий собі культовий об’єкт донбаської війни, на зразок Донецького летовища, Савур-Могили, Іловайська і Маріуполя. Не додасть оптимізму ні нашим військовикам, ні волонтерам, ні цивільним людям прапор міфічної «Новоросії» над руїнами міста.

Водночас, якщо зважити на всі обставини дебальцівських боїв, то можна стверджувати, що стратегічним переможцем із них вийшов Київ, а не Ново- чи  Староросія. І тут мова йде не лише про підрахунок втрат та здобутків під час штурму міста. Після того, як буде підбито підсумок дебальцівських боїв, виникне логічне запитання: а що далі? Щоб відповісти на нього, треба розглянути всю ситуацію у комплексі: починаючи від вигідності військових позицій і завершуючи корисністю міжнародної політичної ситуації.

Як мінімум, в української армії більше нема такої вразливої позиції, як «дебальцівський ріг». Про можливість взяти у котел багатотисячний тамтешній контингент упродовж останніх півроку не говорив лише лінивий. Військові аналітики, котрі не були втаємничені у справи українського Генштабу, справедливо заявляли: якщо в українського командування є якийсь план наступу з дебальцівського плацдарму, то його треба негайно реалізовувати, якщо такого плану немає, то з Дебальцевого треба негайно виводити війська, аби не повторити Іловайськ.

У Генштабу був свій план, котрий полягав у тому, щоб укріплюватися на дебальцівському плацдармі й нікуди не рухатися. У суто військово-стратегічному сенсі план цей був далеко не найкращим, але знову ж закликаю мислити про це комплексніше.

Було зрозуміло, що рано чи пізно Росія нажене в Донбас масу військової техніки, путінські гумконвої навезуть гори боєприпасів, російські й новоросійські рекрутингові центри заангажують туди тонни гарматного м’яса. Неприступних цитаделей не буває. Та ж Червона армія вже неодноразово демонструвала, що можна взяти й лінію Маннергайма, і фортецю в Кьоніґсберзі, і Дніпро форсувати, і Берлін захопити, якщо існує можливість не рахуватися з людськими втратами. У ворожої сторони така можливість була, і вона з неї скористалася на всі сто відсотків.

Так, нині Путін може собі дозволити похвалитися успіхами «шахтарів» і «трактористів», але вже незабаром це його нахваляння вилізе йому боком.

«Немає вибачень проваленому режиму припинення вогню у час, коли Росія та її ставленики посилюють облогу Дебальцевого, – йдеться у спільній заяві американських сенаторів-республіканців Джона Маккейна на Ліндсі Ґрема. – Давно пора надати Україні захисне озброєння та накласти додаткові санкції й покарання, які можуть змінити поведінку Путіна, включно із вигнанням Росії з фінансової системи SWIFT. Президент Обама має зробити це негайно, а не ховатися за провальними спробами домовитись з агресором, коли реальна ситуація робить будь-яку дипломатію неефективною».

Ну, два сенатори, хоч і авторитетні, – це ще не вся Америка, тому не варто передчасно тішитися за Україну й зловтішатися щодо Росії. Водночас не можна й легковажити цією заявою. Ні два сенатори, ні цілий Сенат, ні навіть Конгрес США не можуть змусити голову Білого Дому вдаватися до жорстких дій, утім Барак Обама й сам тепер розуміє, що позбувся чи не всіх контраргументів у дискусії про посилення санкцій проти Росії й надання Україні летальної зброї. Чому? Бо…

«Західні лідери заявляють, що військового рішення конфлікту в Україні немає. Путін так не думає. Він продовжує агресію, і за відсутності сильнішої підтримки Заходом української армії, надалі ми спостерігатимемо реалізацію нав'язаного Росією військового вирішення в Україні, як це вже сталося на частині території Грузії та Молдови», – резонно зазначають Маккейн і Ґрем. І тут уже їм не заперечиш.

Перед мінськими перемовинами у «нормандському форматі» (які ми розглянемо трохи згодом) канцлер Німеччини Анґела Меркель побувала у Вашингтоні й зустрілася з Обамою. Те, що між ними відбулося, – це не просто перемовини на найвищому рівні між найбільш впливовими особами Західної і Східної півкуль, це Меркель фактично отримала мандат на відстоювання у Мінську спільної з Вашингтоном позиції.

Потім пані канцлер відвідала Оттаву і з легкістю отримала аналогічний мандат ще й від прем’єр-міністра Канади Стівена Гарпера, котрий завжди симпатизував пост-януковицькій Україні й послідовно критикував Путіна.

Але й це ще не все. Канцлер Анґела Меркель і президент Франції Франсуа Олланд прибули до Мінська не просто як лідери своїх держав, а як репрезентанти цілої Європейської Унії.

Навіщо всі ці пояснення – для того, щоб усвідомити той важливий момент, що перемовини у білоруській столиці, які тривали майже 18 годин, мали безпрецедентно високий статус, рівно ж як і документ, який був затверджений спільними зусиллями сторін. А стрижнем домовленостей у Мінську було припинення вогню в Донбасі на всій лінії зіткнення, включно з тим самим Дебальцевим, чого так не бажав допустити Володимир Путін. 

І що ми бачимо далі? Зразу ж після Мінська шеф Кремля разом зі своїми новоросійськими посіпаками на очах у цілого світу порушує щойно підписані домовленості, постачає під Дебальцеве нову техніку та російських військовиків.

«Єдиний, кого можна та треба звинувачувати в Дебальцівському прецеденті, це є Путін. Президент Порошенко від імені України взяв на себе відповідальність на переговорах та пішов на компроміс, який передбачав трансформацію конфлікту з військового в політичне русло, виключно заради збереження життів своїх солдатів та громадян, які мешкають на сході та гинуть від рук окупаційної диктатури. Україна демонструє стриманість та готовність виконувати міжнародні зобов'язання, на відміну від агресора. 

Ця позиція гарантує нам абсолютну підтримку трансатлантичної коаліції й мотивує США до переозброєння України. Якби Генеральний Штаб віддав наказ про денонсацію протоколу та відновлення повномасштабних бойових дій, цей крок пішов би на користь Росії, адже відновлення боїв стало б приводом для Росії маніпулювати в ході міжнародних дебатів, а наші союзники на тривалий час відклали б обговорення щодо постачання зброї в Україну. Сьогодні ж на прикладі Дебальцівського прецеденту міжнародна спільнота має ідентифікованого порушника договору, і це стало приводом актуалізувати тему переозброєння українських Збройних сил», – так останній події прокоментував у своєму Фейсбуці політичний аналітик Павло Нусс.

Навіть ОБСЄ, котре донедавна славилася надмірною поблажливістю до різноманітних порушень з боку проросійських терористів у Донбасі, нарешті прорекла своє тверде слово. «Ми наполягаємо, щоб бойовики негайно припинили наступ. Ми наполягаємо на безперешкодному доступі до Дебальцевого», - заявляв голова Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні Ертугрул Апакан.

Висока представниця ЄУ з питань зовнішньої та безпекової політики Федеріка Моґеріні пригрозила Путіну новими штрафними заходами ЄУ у відповідь на дебальцевські події. «Дії проросійських сепаратистів у Дебальцевому є явним порушенням угоди про припинення вогню.  Вони повинні припинити всі воєнні дії. Росія і сепаратисти мають негайно і повністю виконати зобов'язання, погоджені в Мінську, відповідно до вчорашньої резолюції Ради безпеки ООН, починаючи з поваги до припинення вогню і виведення всього важкого озброєння», - наголосила Моґеріні.

Що це означає практично? Захід – і Європейська Унія, і Сполучені Штати – припиняють суперечку щодо того, чи потрібно запроваджувати жорсткіші санкції проти Росії. Надії Москви на пом’якшення, а то й скасування санкцій, які висловлювали минулими днями близькі до Кремля політологи, розвіялися як ранковий серпанок.

Чи буде застосовано до Росії такий жорсткий захід, як відімкнення від міжнародної платіжної системи  SWIFT? Така перспектива стає щораз реальнішою з огляду на те, що Путін цілковито нехтує даними західним колегам обіцянками. Тут вже можуть вступити в силу якщо й не здоровий глузд і прагнення зупинити агресора, то принаймні принцип і образа.

Нехай українська армія залишила Дебальцеве. Офіра вартувала того, щоб найближчим часом отримати новітнє, високоточне озброєння, включно зі славетними «Джавелінами».  Ще до кінця цього місяця до України прибудуть американські інструктори, щоб вишколювати наших вояків за натовськими стандартами.

Для вищого політичного керівництва країни складається вкрай вигідна ситуація. Можна скласти зі себе будь-яку відповідальність за виконання Мінських угод, адже протилежна сторона їх вже брутально порушила.

Чи абсолютно професійно поводилося військове керівництво під час дебальцівської операції? Не певен. Хоча, аби робити свої оцінки, треба володіти всім комплексом інформації, а не її клаптиками, отриманими від волонтерів та окремих комбатів. Бо все ж українських вояків з так званого «дебальцівського котла» вдалося вивести. Хоч і не без втрат, але навіть близько не таких масових, як залякували командири новоросійських терористів.

«Ботів з Ольгино, а також їхніх товаришів в Україні контузило після заяви про виведення українських військ з Дебальцевого. Адже котел же. Як ЗСУ можуть вийти? Як це є фото і відео? Не може бути. Ко-ко-котел же. Зараз ботам врубали альтернативний сценарій: Порошенко зливає Україну, здає міста, зрада, всі на барикади», – зазначив у своєму пості у Фейсбуці журналіст Петро Шуклінов.

І мав він цілковиту рацію, ботів з плачами «насзлили»,  «всепропало» справді з’явилося в соціальних мережах більш ніж достатньо. Тому, читаючи критичні повідомлення про Дебальцеве, варто, окрім емоцій, вмикати й раціо.