Ігрові салони по-львівськи. Спостереження

Їдучи маршруткою з роботи, випадково почула розмову двох жіночок про те, що в певній церкві є літургія за узалежнених від алкоголю, наркотиків та гральних автоматів. Гадала, що пік захоплення гральними автоматами та фанатичним біганням до цих коробок за легкими грішми, пройшов, принаймні зупинився.

З іншого боку - кількість закладів з гральними автоматами у Львові росте, значить, є попит.

Що «тягне» львів'ян до рулеток та «одноруких бандитів», змушуючи інколи витрачати останні гроші? Хто ці гравці? Що твориться в ігрових салонах Львова?

Далі подаватиму лише власні спостереження з різних гральних салонів, які відвідала протягом двох тижнів. Зрозуміло, що всього побачити я не могла, як і не могла залізти «в голову» і душу цих гравців.

У програші

У будь-якому змаганні хтось завжди програє. У грі з автоматом у програші майже завжди залишається людина, бо техніку так запрограмовано. І лише наївні сподіваються на легку поживу, на те, що отримають великі гроші і негайно.

Спостерігаю за юнаком років 18-ти, який в будній день зайшов у салон гральних автоматів в районі вул. І.Франка: одягнений у звичайні штани, футболку - не з багатої сім'ї. Розмінює 20 грн на 4 жетони, бере в барі пиво та сідає за сусідній автомат. Опускає всі жетони відразу, дивиться на екран, тисне на кнопки, майже б'є по них, 5-7 хвилин, не випито 1/3 пива, закінчено гру, програв усі гроші, встає і виходить...

«Таких тут багато, - звертається до мене охоронець закладу, бачачи, як я проводжу поглядом хлопця. - Вони приходять, опускають гроші, тиснуть на кнопки, і йдуть. Дехто повертається, знову тратять гроші. І йдуть. Ніяких емоцій».

Запитую, чи багато клієнтів мають серед білого дня. «Не багато, але достатньо. Ввечері більше», - відповідає.

- Багатенькі?

- Не скажу цього. Різні приходять - і молоді, і старші. Студенти після навчання приходять, старші після роботи.

- Програють?

Знизує плечима:

- Ну, та в кишеню ніхто не лізе. Ніхто не заставляє. Дехто грає, бо вирішує, що таким чином може розслабитися і «спокійно» вирішити свої якісь проблеми вдома. Є такі, які крадуть і тут витрачають.

- Жінки приходять?

- Небагато, але бувають. Зазвичай «пробують», рідко хто приходить кілька разів.

Виходжу на вулицю, за мною - чоловік 30-ти років з пляшкою пива у руках. «Не радив би вам грати, - звертається він до мене. - Це не ваше... Я сам колись грав, програвав великі суми, зацікавився, чому більше програю, але практично нічого не виграю. Познайомився з людиною, яка обслуговувала автомати в одному з гральних салонів, дізнався від нього, що у Львові машини запрограмовані лише на 30% виграшу, якщо порівняти з Лас-Вегасом - то там 60%. Не грайте з цими машинами...»

Інтер'єр

Як би там не було, в голові крутиться стереотип, що салони гральних автоматів - це «гадюшник». Та як з'ясувалося, з інтер'єром у львівських закладах ігрових автоматів все гаразд. Навіть більше - достатньо зручні крісла, затемнене приміщення, з вулиці ніхто не бачить, що діється всередині. Відчуття того, що час зупинився, розслабленості, у багатьох салонах - кондиціонери, в більшості закладів майже не курять, для того є спеціально відведені місця.

Наприклад, існують у Львові такі гральні заклади, куди не пускають без паспорта. Я би в це не повірила, якби мене з колегою справді не пустили, і наші журналістські посвідчення абсолютно нічого не важили. Пані Олена, що працює у салоні гральних автоматів на вул. Дорошенка, сказала, що журналістські посвідчення не доводять, що нам є по 18 років. В інших закладах - не просили ніяких посвідчень особи. Але траплялися написи на кшталт «Знаходитись у приміщенні, не граючи, більше 10 хв заборонено. Адміністрація».

Зайшли з колегою в один із салонів, підійшли до одного з гральних автоматів, хотіли грати «покер». Сідаємо. Відвідувачі дивляться на нас, як на «марсіан». Тим часом працівниця закладу запропонувала нам скористатися іншим гральним автоматом: «Там уже є бонуси. Ви ж вмієте грати?»

Сідаємо, запускаємо гру. Підходить працівник закладу, запитує, чи пояснити, як грати. Ні, ми вміємо. В закладі продовжують дивитися, що ми робимо. Я в той же час дивлюся, хто в салоні. Четверо. Один старший дядечко з «пивним» животиком, потираючи руки, тисне на кнопки і зачаровано дивитися на екран, ніби в очікуванні «манни небесної». Другий - молодий чоловік, на вигляд такий собі менеджер середньої ланки, довго вибирає, що тиснути. Третій - 45-річний чоловік - підозріло дивиться в наш бік, підходить до бару, перемовляється кількома словами з жінкою-барменом, розмінює гроші на дрібніші (деякі гральні автомати приймають купюри) і йде до свого автомату. Четверта - жінка, працівниця закладу, перевіряє на справність техніку, беземоційно, підперши голову руками, «клікає» по кнопках... Ми ж, програвши 20 грн і бонуси, виходимо з приміщення. Помічаємо оголошення: «За розбиту кнопку на гральних автоматах - штраф». Значить, сильно луплять по клавішах.

Завжди вважалося, що біля вокзалу гральні автомати з найбільш жахливим інтер'єром. Заходжу у «вагончик». Інтер'єр - мінімалістський: стіл для власника чи керівника, 5 гральних автоматів, за двома з них, доки я не зайшла, бавилися два юнаки років по 20-ть. У приміщенні не курять, ніхто не п'є навіть пива. Гра припинилася. Розумію, що я - нетиповий відвідувач таких закладів... Я «не морожусь», питаю чи є покер. Нема. Я втішена...

«Три Олєга»

Чи багато у Львові кав'ярень, де можна випити кави посеред ночі? Скоріше нема, аніж є. А в багатьох гральних салонах є бари. Є навіть такі, де готують справді нормальну каву за невеликі гроші. Один із таких гральних автоматів розташований в районі вул. Франка.

Заходжу і сідаю за стіл-рулетку, замовляю каву. Біля бар-стійки три 50-60-річні чоловіки, які живуть, зважаючи на їхній «домашній» вигляд, десь недалеко. «Барменші» їх знають. Це їхня «точка». Чоловіки п'ють... не каву і не сік. Весело розповідають офіціанткам, що їм є за що випити, бо вони «три Олєга». До них підходить ще Орест, про що було повідомлено всім присутнім, і «гулянка» продовжується...

За столом-рулеткою навпроти мене сидить 40-річний чоловік. Його засмага - не городня. Дорогий годинник зі шкіряним паском та золотий браслет, перстені розповідають про його статус. Він запускає кульку раз за разом, натискає на якісь кнопки, повільно курить, повільно дивиться за тим, що відбувається на рулетці, одну каву допив - замовляє іншу, докурив цигарку - взяв іншу. Зморшкувате обличчя, ніякого блиску в очах, лише спостереження за кулькою, яка плигає по колу рулетки. Ніби й не сутулиться, але таке враження, що якийсь тягар за спиною...

Три Олєга вже тихенько затягують пісень, обійнявшись... Вони згадують, як були молоді, розповідають різні історії: хто де бував, хто з ким пив, про що говорили і т.д. Для них це не гральний заклад, впевнена, вони й ніколи не сиділи за «машинами», це «їхнє» місце «відпочинку»...

P.S.

У мене не з'явилося (і не було) наркотичного бажання «піти ще пограти» Та й не вірю  я жодній лотереї - звикла покладатися тільки на себе, заробляти сама, своїми силами, а не сподіватися на якусь машину... Я, чесно, можу зробити якусь дурну покупку, тобто протринькати гроші на дурничку, але це все одно свідомо. Я не знаю, чому у них по-іншому, у тих, хто грає з автоматами?

Я не маю на це відповіді...

Фото зі сайту gazeta.sebastopol.ua