Іноземні лікарі рятують життя українських дітей

Зараз у Чорнобильській лікарні 6-ро маленьких пацієнтів чекають на трансплантацію нирки. В кого є родинний донор - може оперуватись у Києві, Запоріжжі або ж закордоном.

Якщо ж донора в родині немає - дорога тільки до іноземців. Бо в Україні пересадки трупної нирки не роблять. Лікарі подейкують, що державі це не вигідно.

До стін лікарні Діанка звикла. Щомісяця на десять днів приїжджає сюди з мамою обстежуватись, адже готується до пересадки нирки. Нирки Діанки не працюють. Їхню функцію виконує спеціальна рідина. Її заливають в організм дівчинки під час процедури - перитоніального діалізу 6 разів на день.

Зазвичай, цю процедуру Діанці мама робить вдома. Дівчинка не боїться. Тільки починає вередувати, коли в животику пече.

А от Миколка тричі на тиждень лежить біля спеціального апарату по 5 годин. Увесь цей час машина очищує його кров. Завдяки цьому апарату хлопчик живе і чекає на пересадку в Білорусії. Але батьки все ніяк не можуть зібрати грошей.

У Львові трансплантують нирку лише дорослим, за дітей не беруться. А такий досвід мають у Києві та Запоріжжі. Там є окремі центри дитячої трансплантації. Але пересадку вони роблять лише тоді, коли в дитини є донор - родич. Якщо ж його немає в Україні операції не зроблять.

У лікарнях подейкують: державі просто не вигідно, щоб в Україні робили трансплантацію трупних органів. Якщо б так було, то побільшало б людей, яким потрібні дорогі пожиттєві ліки. А так їх не дуже багато, бо на операцію закордон може поїхати лише частина - інші діти помирають. За останніх півтора року Аня Підпалюк перенесла кілька важких операцій, зокрема, й трансплантацію нирки у Польщі. Нирка донора прижилася. Тепер все добре. От тільки ліків таки не вистачає.

Батьки Ані намагаються боротись із системою. Після того, що вже пережили самі, створили благодійний фонд і допомагати тим, хто зіткнувся з тією ж бідою і не знають, як бути. От і мама Діанки виховує її сама. І сама шукає 20 тисяч доларів для трансплантації в Польщі.

Допоки високопосадовці економлять на дитячому життю, батькам залишається лише вірити, що люди, які поруч не економитимуть милосердя і співчуття.