Іван Вакарчук передовсім захищав людей

Я долучаюся до вас з Філадельфії і ця звістка про покоєння ректора, міністра Івана Вакарчука, яка блискавично розійшлася звістка по цілому світу, нас приголомшила. Ми глибоко переживаємо з родиною. Нашій спільноті випала честь і можу сказати – приємність, велика людська особиста приємність – мати, як приятеля і хресного батька Івана Олександровича Вакарчука. Ця постать, яка в українській історії становлення нової нашої державності відіграла неабияку роль: з початку цих бурхливих подій, які призвели до незалежності України, протягом становлення нової української вищої освіти і в ключових моментах нашого нового національного становлення.

Іван Вакарчук захищав принципи, цінності та, передовсім, захищав людей, зокрема, таких любих йому студентів. Для України пам'ятним залишиться його впровадження тестування у Львівському національному університеті як перше таке тестування при вступі, ціль якого була – творити рівне поле гри для бідних і багатих, для тих, які були в селах, чи мали елітарну міську освіту. Протягом багатьох років у Львівському національному університеті творилися інноваційні програми, встановлювалися міжнародні зв’язки через цей кордон, який колись був закритий залізною занавісою. І університет входив на центральну сцену нашого громадського життя в Україні і у Львові. Обличчям і лідером цього університету був ректор Іван Вакарчук. Тоді ще зовсім молодий, колишній депутат Верховної Ради Радянського Союзу, якого вибрали і як депутата, і як ректора волелюбні громадяни, студенти, професори з надією на українську незалежність і самобутність нашої вищої освіти.

Із самого початку, будучи православним, ректор Іван Вакарчук виявив абсолютно міжконфесійну відкритість. Він запрошував в університет блаженнішого Мирослава Івана Любачівського, який повернувся з екзилю з-за кордону, помагав ініціативам, які були пов’язані з різними церквами і творив в університеті грунт для важливих духовних зустрічей. У ще тоді Львівському державному університеті відбувся перший собор Української Греко-Католицької церкви в 1996 році.

Вже з 90-х років Іван Вакарчук почав спомагати становленню Львівської богословської академії, а згодом – Українського католицького університету, визнаючи його високий суспільний і академічний авторитет. Блаженніший Патріарх Любомир Гузар запропонував йому участь і призначив до сенату, наглядової ради УКУ від самого першого дня становлення. Протягом попередніх і наступних років ректор Іван Вакарчук відігравав чільну роль у складному багаторічному процесі визнання богослов'я як академічної дисципліни. Він був фізиком, здавалося би, богослов'я – це далеко. Він був православним, а католицький університет, мовляв, іншої конфесії, та й загалом – гуманітарний маленький вуз. І ректор великого університету, попри всі свої обов’язки, знаходив час для дуже різних речей – всі у Львові прибігали до нього з проханнями про все. Ректор Іван Вакарчук знаходив час, щоби виявити неабияку солідарність нашій академічній спільноті.

Сьогоднішні студенти й, можливо, викладачі, які не були свідками цих процесів, повинні знати, хто були ті, які йшли з нами, коли було надзвичайно важко, коли цей університет був малий, малопізнаний, коли перед ним стояло дуже багато бар'єрів. В час Помаранчевої революції ректор Іван Вакарчук був один з небагатьох очільників вищих навчальних закладів в Україні, які дали чітку гарантію своїй академічній спільноті, зокрема, своїм студентам, що вони мають повні громадянські свободи, що вони вільні висловлювати свою думку і що проти них від ректорату не буде жодних репресій за їхню громадянську позицію, за їхню суспільну діяльність. У тих роках я мав цю велику приємність і честь бути свідком, як Іван Олександрович Вакарчук приймав важкі рішення проти течій, як він повинен був захищати себе і свою родину від львівських і всеукраїнських силових органів, як він стояв спокійно, але твердо за майбутнє України, за свободу, за гідністю людини. На сенаті нашого університету він нас заохочував йти вперед, приймати кризові рішення, даючи, як стратегічну, так і тактичну пораду.

Ми зараз молимося в Церкві Святої Софії - Премудрості Божої у новому академічному містечку УКУ. Могло цього містечка не бути, адже на його місці стояв недобудований будинок Прикарпатського військового округу – культурний центр, який компартія прямо з Москви будувала на цій території, щоб поширювалася радянську матеріалістичну атеїстичну тоталітарну культуру. Університет придбав цю територію, але в один момент виявилося, що цю землю хочуть відібрати. І тоді, будучи сенатором, ректор Іван Вакарчук настоював на чітку позицію. Це він дав поради: «Поставте хрест на цій території! Нехай хрест, знак Божий, і нехай ваша молитва перед Ним будуть запорукою, що на цій території розвинеться Український католицький університет». Біля нашої дерев’яної церковці цей хрест стоїть по сьогоднішній день.

У нас є багато милих теплих споминів, усмішка нашого дорогого ректора і міністра Івана Вакарчука. Нехай ці спомини лишаються живими, нехай ці дії, які є записані золотими буквами в книзі Небесній – в захист богослов'я, підтримку бідних, простягнута рука сільським дітям, захист української мови, розвиток демократії і правдивої здорової держави України, нехай ці всі моменти залишаються у священній пам'яті нашої спільноти, спільноти міста Львова, цілої України. А ми з вами, дорогі пані Світлано, Святославе, Олеже, з вашими сім’ями, ми молимося до Господа. Нехай будуть прощені всі провини, вольні чи невольні, славної пам'яті слуги Божого Івана. Нехай Господь у цей Великопосний час, який веде нас до Пасхи Господньої, дарує вам мир і вдячність. Вдячність наповнює і наші серця. Ми молимо Всемогучого, щоб Він прийняв у свої небесні чертоги свого слугу Івана. І нехай йому буде вічная пам'ять!