Казино

…у ресторанах деяких, чесно кажучи, ну не всі ж так роблять слід написати: «Наш кухар вміє готувати» або чесно - «Наш кухар щоразу перед приготуванням їжі миє руки», «Посуд чистий», або «Наші котлети не зі собачого м’яса». У кав'ярні - «Ми робимо каву зі справжніх кавових зерен». Сила.

«Екіпаж не бере хабарів», - так було написано на автомобілі ДАІ. І тут треба бути уважним, щоб не втратити відчуття, що, можливо, земля не така вже і кругла, а крокодили, як казав товариш-генерал, літають. Тому що з цього випливає, що всі інші екіпажі ДАІ, на яких такого напису немає, а таких на наших дорогах більшість, хабарі беруть. Я знаю, що всі це знають, але тепер вони, як би то м'яко сказати, узаконили своє тотальне хабарництво. Навіть не соромляться цього, а навпаки - демонструють. Це ж не приватне таксі - моя машина, що хочу, те й пишу. Це слуги закону. Бо, якщо вони беруть хабарі і всі про це знають, а тих, хто не бере, так мало, що їх треба виділяти майже як героїв (аж написати це на їхньому службовому автомобілі), то вони вже не слуги закону, або ми вже не є суспільством. (Я знаю, що друге ближче до істини тому, що перше -очевидне.)

Як говорив класик, сир низької якості - це не сир, це сироватка, вода, що завгодно, але не сир, сиру низької якості не буває. Це так само потрібно писати на будівлях наших судів - «У цьому суді судді хабарів не беруть», на кордоні - «Митники хабарів не беруть», у податковій - «Податківці хабарів не беруть»... Дуже великий список можна скласти. Ніякі це не митниці, не податкові інспекції, не суди і не судді. І не тому, що Зварич це доводить своїми свідченнями. Він просто наголосив на тому, що всі давно знають, і в цьому творчому процесі «дати-взяти» багато хто бере участь... Але і це дитячі іграшки, це навіть наші депутати так можуть про себе сказати, точніше про те, чого вони не роблять у парламенті.

Наприклад, у ресторанах деяких, чесно кажучи, ну не всі ж так роблять, слід написати: «Наш кухар вміє готувати», або чесно - «Наш кухар щоразу перед приготуванням їжі миє руки», «Посуд чистий», або «Наші котлети не зі собачого м'яса». У кав'ярні - «Ми робимо каву зі справжніх кавових зерен». Сила. Пишуть же виробники, не всі, що горілку зробили зі зернового, а не з технічного спирту. Вода у них, виявляється, з карпатських джерел, а не з труби біля Львова. Чай справді з Китаю привезли. А лікарні уявляєте? Це взагалі краса. Над кабінетом поруч із написом, наприклад, «Терапевт» таке: «Цей лікар справді лікує».

У нас вже є щоденні вуличні приклади. Так, торгівля заманює закликає, просить купити, бо виявляється, що «у продажу є свіжі продукти». Чекайте, а кому потрібні несвіжі, особливо тепер, коли літо і репортажі з дитячих санаторіїв, як з поля бою. Кількість жертв, потерпілих. Кому потрібен черствий, невипечений хліб, гнилі фрукти, зіпсута ковбаса з конини. І де ви бачили таку вивіску? Є ж «Свіжоспечені хлібобулочні вироби». Кому потрібно екологічно нечисті продукти зі шкідливим вмістом консервантів, штучних барвників і добавок невідомого науці походження? Поїзд, який не їде, маршрутка, яка не везе, телефон, який не дзвонить, і газ, який не горить. Але чому ми вважаємо нормальним, що у нас є міліція, яка нас не береже, лікарі, які нас не лікують, вчителі, які не навчають наших дітей і депутати, які у нас стріляють?        

Я розумію, що живемо ми у країні повного абсурду, беззаконня і цілковитої перемоги хаосу, який помилково вважають демократією, у країні, де Президент - людина з економічною освітою - вважає, що закриття криміналізованого ігрового бізнесу викличе різке зростання безробіття, а його колега-однопартієць заявляє, що дострокові вибори у період кризи - це благо для економіки, адже багато людей працюватимуть на виборчих дільницях. Ще один депутат-патріот закликає бойкотувати німецькі і французькі товари, мерседеси, напевно, і французькі парфуми, припинити наш експорт у ці країни, цікаво, який. Але навіть на тлі цього бедламу боротьба з нашою тотальною корупцією, силою писаного слова - це вже трохи занадто. У нас вже були руки, які нічого не крали і бандитам давали тюрми, селянам - землю, а дітям - снікерси. Куди ми приїхали? Ми вже бачили, що, якщо навіть обклеїти цілий Львів, всю країну плакатами з українським проривом, то ми однаково нікуди не прорвемося. Можна кричати про свою виняткову, особливу українську європейськість, але куди сховати руїни замків і вілли теперішніх правителів? Яка там унікальність галицької кухні, якщо навіть Львів - це місто піцерій. Хотіти багато чого можна, навіть потрібно хотіти, прагнути. Але як, чим, за чиї кошти і чиїми руками? 

Тільки тому, що на плакаті зображено чергового претендента на високе крісло, ми маємо у це повірити. І неважливо, що там чергова команда теоретиків-психологів, кухонних політтехнологів, політологів наклеїла, яку байку придумала пенсіонерам, а це -найактивніші виборці. Вони таких глибоких задумів ніколи не зрозуміють. Вони люди прості.

Але як? Як наповнити слова змістом ? Не можна ж все перевіряти методом «втику», на зуб, горить-не горить. І на що чекати, коли все спливе після виборів? Як не сказати «Так», якщо потрібно сказати «Ні». Не можна на кожного з них почепити таблички: «Цей не бреше», «Не злодій», «Не нарцис», «Не диктатор»? Наше життя чомусь нагадує гру у рулетку: навіть якщо раз виграв, однаково потім поставив знову і програв, казино не може прогоріти.